ПАРОД
На сцену виходить хор із п'ятнадцяти халкідських жінок.
Строфа
Ось на берег авлідський я,
Побіч моря, ступила крок,
Через хвилі Евріпові
Промайнула, лишивши
Батьківське місто — Халкіду свою,
Звідки в море біжать струмки
Славної Аретуси, —
Збройних ахейців побачити хочу
Й сили морські — юнаків войовничих, [291]
170] Що їх — од мужів ми почули —
Менелай світловолосий
І знатний вождь Агамемнон
У похід підняли,
Щоб додому красуню Єлену вернуть,
Що її заманив з того краю,
Це пливе очеретом багатий Еврот,
Пастух Паріс — Афродіта його
Даром цим одарила
Біля світлих джерел, як вела
180] 3 Герою та з Палладою
Спір за першість у вроді.
Антистрофа
Через гай поспішала я,
Де жертовний снується дим
Артеміді, й густий розпливсь
По обличчю рум'янець,
Тільки-но вздріла намети й щити,
Зброєносних данайців стан,
Юрми коней, і там же
Двох побратимів — Аяксів — побачила:
190] Син Оїлея один з них, а другий —
Теламона — блиск Саламіну.
Побіч них — Протесілай був:
За грою в кості втішались,
Коротаючи день
З Паламедом, Нептуна онуком. А ще —
Діомед метав диск там охоче,
Й Меріон у гурті був, Аресів син,
Що завжди його подивлятиме люд.
Був нащадок Лаерта
200] 3 острівних верховин і Нірей —
Перший красень з-поміж усіх
Пишнокудрих ахейців.
ЕПОД
Вихроногого бачила там,
На березі моря, Ахілла,
Кому Фетіда життя дала,
Хірон же — виплекав, мудрий.
Побережжям при повній зброї мчав
З колісницею навперегони:
Коней прудкістю ніг своїх
210] Перевершити взявся.
Тож намарне візниця —
Син Ферета, евмел, підганяв [292]
Криком-гиком баских рисаків,
Марно раз по раз бичем-гостряком
Злотом загнузданих він колов,
Марне в них роздмухував пал…
Бачила я корінних:
Мов сріблом цяткована шерсть;
Побіч — два підпряжні,
220] Що по черзі в галоп ідуть на поворотах,
Масті рудої, лиш ноги — у яблуках.
З ними нарівні збройний Пелід,
Поряд із віссю, з розгонистим колесом
Мчав усе стрімкіше.
Строфа І
В морі — безліч суден бойових.
Словом годі передать,
Як мій зір спогляданням утішавсь:
Наче мед серце осолоджував!
Ген на правому крилі
230] Мірмідонів рать морська
Шикувалась — Фтії міць:
Бойових п'ятнадцять суден.
На кормі — моревладних нереїд
Срібні постаті: Ахілл
Судна вів під знаком тим.
Антистрофа І
Побіч — у такій же кількості
Ряд аргівських кораблів.
їх вели: син Талая Мекістей
І Стенел — парость Капанеєва.
240] Шістдесят — із Аттіки
Син Тесея розмістив.
Знак же в нього був такий:
Четвернею мчить Паллада
Осяйна. Мореплавцям образ цей
Наймиліший: серед хвиль
Од біди хоронить їх.
Строфа II
З ними вряд — кораблі з Беотії
Стали: п'ятдесят усіх було,
їх же знак оздоблював такий:
250] На кормі блищав
Кадм із змієм золотим.
Першим тут — земнородний
Був Леїт: йому у бій [293]
Судна випало вести.
Стільки ж сил морських привів
З Фокіди і з Локріди син
Оїлея, що лишив
Троній — місто, знане всім.
Антистрофа II
А з Мікен, від твердинь кіклопових,
260] Син Атрея вирядив загін,
Що на ста вміщався кораблях.
Поруч — брат його,
Вождь, як друг — при другові.
Щоб вернуть до Еллади
Ту, що задля варвара
Залишила рідний дім.
Геренієць Нестор вів
Пілосців судна. Тут за знак
Милий їм Алфей служив,
270] Річка, — в образі бика.
ЕПОД
Побіч них — ще дванадцять кораблів
Еніенян, їх привів Гуней,
Вождь морський. Поряд же —
Із Еліди ратники;
їх весь світ йменував епеями —
Владарем тут був Евріт.
Рать блискучовесельну
З Тафосу Філея син
Мегес вів, покинувши
280] Ехінади — острови,
Недоступні для судна.
Два крила — ліве й праве — ув одне
Звів Аякс, що на Саламіні зріс, —
Крайніми з дванадцяти
Найстрімкіших кораблів
Поєднав щільний стрій союзників.
Чула я, бачила
Ту могуть морську.
Хто б супроти неї став,
290] Той уже б не вернувсь
До азійських берегів!
Ось який похід постав
Перед моїм зором!
А про інше — дома чула; в пам'яті
Образ тих загонів бережу. [294]
ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ
Входить Менелай з листом, якого він відібрав у слуги.
СЛУГА
Твій вчинок, Менелаю, не красить тебе!
МЕНЕЛАЙ
Йди геть, слуго, аж надто запопадливий!
СЛУГА
Такий докір для мене — похвали миліш.
МЕНЕЛАЙ
Не лізь, куди не треба, — жалкуватимеш.
СЛУГА
300] Листа, що ніс я, нащо розпечатав ти?
МЕНЕЛАЙ
А нащо ти загибель всім ахейцям ніс?
СЛУГА
Доводь це іншим, а мені — листа верни.
МЕНЕЛАЙ
Й не думаю.
СЛУГА
І все ж я домагатимусь.
МЕНЕЛАЙ
Ось бачиш скіпетр? Дам по голові тобі!
СЛУГА
Похвально вмерти за свого господаря.
МЕНЕЛАЙ
Замовч-бо! Раб, а бач як розбазікався!
СЛУГА
Володарю! Нас кривдять: он листа твого
Він з рук у мене вирвав, Агамемноне,
Про справедливість чути не бажаючи!..
З намету виходить Агамемнон.
АГАМЕМНОН
(до слуги)
310] Гей, це що за колотнеча і сварня коло дверей?
МЕНЕЛАЙ
Тут моє щось важить слово, а не рабське, не його! [295]
АГАМЕМНОН
Що це ти з старим зчепився, тягнеш силою кудись?
МЕНЕЛАЙ
А ти глянь мені у вічі — і почуєш правду всю.
АГАМЕМНОН
Ти гадаєш, син Атрея вічі з ляку б опустив?
МЕНЕЛАЙ
Бачиш лист цей, у якому — зради чорної рядки?
АГАМЕМНОН
Звісно, бачу. Та не твій він. А відняв — то поверни!
МЕНЕЛАЙ
Не раніше, ніж писання всім данайцям покажу.
АГАМЕМНОН
Хоч писалось не для тебе — розпечатав, прочитав?
МЕНЕЛАЙ
І тебе щадить не буду — задум викрию лихий.
АГАМЕМНОН
320] Але як же, безсоромний, ти листа перехопив?
МЕНЕЛАЙ
Поглядав, чи вже не їде в табір наш дочка твоя.
АГАМЕМНОН
Що ж ти справ моїх пильнуєш? Сором зовсім загубив?
МЕНЕЛАЙ
Що бажаю, те й роблю я, бо не раб твій, не слуга.
АГАМЕМНОН
Жах який! В своєму ж домі сам я — не господар вже?
МЕНЕЛАЙ
Не господар, бо раз по раз думку змінюєш свою.
АГАМЕМНОН
Не викручуйсь! Хитра мова до ненависті веде.
МЕНЕЛАЙ
А нещирість і хитання?.. Це для друзів теж не мед.
Отже, слухай. Лиш у гніві заперечувать не смій
Правди. Дбаючи про міру, пару слів і я скажу.
330] Пам'ятаєш, як ти прагнув на чолі походу йти?
Що на думці мав, одначе, те на вид не подавав. [296]
Як лестився і правицю радо будь-кому тиснув,
Тут же, хто б там не постукав, двері навстіж одчиняв?
Як до бесіди ставав ти з першим-ліпшим із юрби,
Лиш би влади домогтися, догоджаючи усім?
А домігся — тут же вибрав інший триб свого життя,
Іншу вдачу: друзям давнім ти вже, бачиться, не друг, —
Неприступний, невловимий. Хоча звичаїв мінять
Чесний муж, до влади ставши, не повинен — навпаки:
340] Довести б одразу мусив друзям відданість свою
Добрим ділом, поки змога, поки все на руку йде.
Ось тобі докір мій перший, твоя перша хиба тут.
Ще згадай: в Авліду з військом ти
всееллінським прибув —
І застряг тут, безпорадний: в ходових вітрах боги
Нам відмовили. Данайці ж почали вже вимагать
Повороту: що ж, бурчали, вік сидітимемо тут?
Геть розкис ти: під рукою — суден тисяча, та ба! —
Від Авліди, хоч ти лусни, списом Трої не сягнуть.
Та й мене перестрівав ти: "Як тут бути? Що робить?"
350] І не диво: згасне й слава, якби владу втратив ти.
А коли Калхант-провидець принести тобі велів
Доньку в жертву Артеміді, щоб данайці одпливли,
Ти погодився охоче й сам дружині написав —
Добровільно, без принуки — Іфігенію сюди
Привезти — мовляв, для того, щоб з Ахіллом заручить.
Нині ж — пійманий на тому, що шлеш іншого листа:
Вже дочки вбивать не будеш. Ну, а те, що перед тим
Говорив ти, чуло небо, те ефір священний чув!
Так воно вже є на світі: прагне влади чоловік,
360] А дорветься — і ганебно випускає берло з рук:
То юрба за щось осудить, а то й сам не годен він
Так усім рядити містом, аби спокій був і лад.
Отака Еллади доля — гідна сліз та співчуття:
На святе піднявшись діло, посміховищем стає
Через тебе й твою доню для якихось там нікчем!
Через те, що лиш заможний, я б нікого не робив
Ні володарем країни, ні вождем: здоровий глузд —
Ось умова, без якої марно братись за кермо.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Біда, як зайде сварка. Та найбільша з бід —
370] Коли у гніві два брати посваряться!..
АГАМЕМНОН
Гарно б викласти хотів я, не насуплюючи брів,
Свою думку щодо тебе, навпростець —
як з братом брат:
Благородний муж повинен бути й врівноваженим.
От чому сопеш од гніву, очі кров'ю налились?
Скривдив хто? Чогось бракує? Прагнеш доброї жони? [297]
Не звертайся з цим до мене: своїм домом керував
Ти погано, я ж, невинний, маю кару понести?
Честолюбство моє ранить? Ні, згубивши сором, глузд,
Першу з-між красунь ти хочеш обіймати — от і все.
380] Хто поганий, того, звісно, до поганих тягне втіх.
Я от, помилку зробивши, нині виправив її.
То це шал хіба? Шалієш радше ти, жону лиху
Заповзявшись повернути — даром неба знехтував!
Нерозважно поклялися залицяльники палкі
Тіндарею: це ж Надія, між богинь поважана,
їх до клятви підштовхнула, а не ти, не міць твоя.
Так рушай на Трою з ними; але як безглуздо це!
Таж богам ума не бракне: знають, як хто присягав —
Чи свідомо, чи в облуді — до присяги змушений.
390] Не вбиватиму дитини лиш для того, аби ти
Міг блудницю покарати, тяжко скривдивши мене,
Бо весь вік я дні і ночі побивався б у сльозах,
Якби зло яке вподіяв любій донечці своїй.
От і все. Що мав на думці — прямо виклав. Ну, а ти —
Нерозумний будь і далі. Я ж — подбаю про своє.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Тепер ми інше вчули. Але й ці слова —
Розумні: всяк повинен берегти дітей.
МЕНЕЛАЙ
Нема у мене друзів, у нещасного!..
АГАМЕМНОН
Не треба їх втрачати — от і матимеш.
МЕНЕЛАЙ
400] Повірить годі, що один отець у нас!
АГАМЕМНОН
Не шал з тобою — думку я ділити рад.
МЕНЕЛАЙ
У скруті друзі друзям помогти спішать.
АГАМЕМНОН
Не злим, а добрим ділом закликай мене.
МЕНЕЛАЙ
Не хочеш для Еллади потрудитися?
АГАМЕМНОН
Тебе й Елладу задурманив бог якийсь.
МЕНЕЛАЙ
Втішайся своїм берлом, брата зрадивши! [298]
А я до інших, видно, вдамся засобів,
До інших друзів.
Входить вісник.
ВІСНИК
Славний Агамемноне,
Всеедлінський владарю! Я привів тобі
410] Дочку — ти їй ім'я дав Іфігенія.
І ненька, Клітемнестра, тут, жона твоя,
І син Орест; радій же: ти ж не бачив їх,
Відколи у похід цей з дому вирушив.
Жінки після дороги — не близька ж вона —
В воді прозорій ноги прохолоджують.
Та й коней розпрягли ми: хай поскубують
М'яку травицю на зелених вигонах.
А я — вже тут: потрібно ж помогти тобі
Зустріти їх належно. Військо знає вже,
420] Що доня твоя з нами: чутка — блискавка.
Зусюди позбігались: поспішає всяк
Уздріти твою доньку: поміж смертними
Щасливці — завжди в славі та у подиві.
"Це що, весілля? — чув я, люд цікавиться. —
Чи, затуживши, доню привезти велів
Державець Агамемнон?" — "Чи володарці
Авліди — Артеміді представлятимуть
її перед заміжжям? Хто жених, однак?" —
Питали інші… Гей, несіть коші сюди
430] Та квіти!.. Про весілля, про пісні подбай,
Владарю Менелаю! Хай озветься вже
У домі флейта й мірно в танці ноги б'ють!
Бо то ж таки щасливий день для дівчини!
АГАМЕМНОН
Гаразд… Іди додому… Інші справи всі —
В руках у долі… Може, змилостивиться.
Вісник відходить.
І що ж тепер робити?.. Що почать мені?..
Ото безвихідь!.. От ярмо на шию взяв!..
Мов чую голос неба: "Що? Богів самих
Узявсь перехитрити? Ну й розплачуйся!"
440] Незнатним легше: можуть і поплакати,
Коли на серці важко, й слово будь-яке
Сказати спересердя. Благородному ж —
Таке не личить: треба ж озиратися
На стан свій; знатні — всьому люду служимо.
Отож мені, державцю, сором сльози лить,
Та соромно й не плакать, раз біда така
Звалилася на мене… Але годі вже!..
Як жінку привітати? Що сказати їй? [299]
Як глянути у вічі?.. А ще й те гнітить,
450] Що прибула раніше, та й не кликана…
А втім, кому ще, як не неньці, донечку
Вести до шлюбу, віддавать, улюблену?..
Натомість тут — мій підступ найжорстокіший.
Як жаль нещасну діву! — Що кажу однак?..
Не діву, бо з Аїдом вже заручена!.. —
Благатиме, напевно: "Батьку, рідний мій!
Вбиваєш доню?.. То таке весіллячко
У колі рідних, дорогих справлятимеш?.."
Орест, дитя ще, поряд буде скрикувать —
460] Загальним болем, нетямущий, пройметься.
А все Паріс Пріамів! Це ж його вина!..
Усе той шлюб злочинний із Єленою!..
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Як жінка чужоземна твоїм болем я
Зворушуюся також, повелителю.
МЕНЕЛАЙ
Подай правицю, брате, — і помиримось!
АГАМЕМНОН
Даю. Ти переможеш, я — страждатиму.
МЕНЕЛАЙ
О ні! Пелопом, батьком батька нашого,
Й Атреєм — нашим батьком присягаюся:
Відверто, щиросердо, як душа велить,
470] Без жодного крутійства говоритиму.
Побачив я, що плачеш, — і в моїх очах
Із жалю сльози — віриш? — закрутилися.
Змінив я свою думку, і не буду вже
Таким жорстоким; навпаки, благатиму,
Щоб ти дочкою, брате мій, не жертвував
Для користі моєї: не по правді це:
Тобі тужити, а мені — втішатися,
Твоїм йти в землю, а моїм — під сонцем жить.
Про що ж ідеться, врешті? Про одруження?
480] Та не зійшовся ж на Єлені клином світ!
Чи втрачу брата — хай на вітер мовиться! —
Задля. Єлени — зло замість добра візьму?
Хлоп'ячий мав я розум, аж приглянувся,
Який то злочин — на дитину ніж піднять!
Жалем я перейнявся до нещасної —
Рідня ж таки по брату — через мене-бо,
Через невдалий шлюб мій має згинути?
Та й що їй до Єлени — твоїй донечці?
Нехай собі з Авліди кораблі пливуть
490] Додому! Ти, мій брате, не вмивай очей [300]
Сльозами, та й мене не змушуй плакати!
А щодо віщування, то вважай, що я
До нього непричетний. Сам вирішуй все.
Я передумав, скажеш, лагіднішим став?..
Ну й добре! Це ж я, брата свого люблячи,
Змінив свій задум. Риса благородного —
Найрозумнішим керуватись рішенням.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Ну що ж, Тантал, син Зевса, б не соромився
Тих слів. Ти слави предків не применшуєш.
АГАМЕМНОН
500] Похвально, Менелаю! І не думав я
Таке почути! Мова — гідна владаря.
Через любов, буває, брат посвариться
Із братом, через статок, та не гоже їм,
Зажерливим, братами називатися,
Але така вже доля, що дитя своє
Кривавій смерті я віддати змушений.
МЕНЕЛАЙ
А хто ж тебе до того, брате, силує?
АГАМЕМНОН
Ахейці, що на Трою спільно рушили.
МЕНЕЛАЙ
А ти чимшвидше в Аргос відішли дочку.
АГАМЕМНОН
510] Це б міг я приховати; те — розкриється.
МЕНЕЛАЙ
Що саме? Не тремти так перед натовпом.
АГАМЕМНОН
Ану ж Калхант свій вирок розголосить всім?
МЕНЕЛАЙ
На це є рада: можна попередити.
АГАМЕМНОН
Провидців плем'я завжди спрагле почестей.
МЕНЕЛАЙ
Якби то стільки діла, що хвальби у них!..
АГАМЕМНОН
Іще один згадався… От що з ним робить?
МЕНЕЛАЙ
А хто на думці? Не загадуй загадок. [301]
АГАМЕМНОН
Сісіфа парость. Ось йому й відомо все.
МЕНЕЛАЙ
От Одіссея нам не слід боятися.
АГАМЕМНОН
520] Верткий він надто, звик юрбі підлещувать.
МЕНЕЛАЙ
Бо честолюбство допікає — зло страшне.
АГАМЕМНОН
Подумай тільки: стане між аргосцями
Й слова Калханта, віщуна, їм виклавши,
Про мене скаже — що не склав Мисливиці
Обіцяної жертви. Всіх підбуривши,
Обох уб'є нас, а тоді — й дочку мою
Накаже заколоти. Хоч би в Аргос втік —
Досягне: не врятують і кіклопові
Камінні мури — збурить, розруйнує все.
530] Такі-то мої біди! Наче рибу в сіть
Боги мене загнали, нещасливого!..
Гляди лишень, між військом — ані натяку,
Щоб Клітемнестра й підозріння жодного
Не мала, поки доню я в Аїд пошлю,
Хай сльози мого болю не загострюють.
Мовчанку зберігайте й ви, жінки чужі!
(Відходить).