— Оповідаю на всякий випадок. Раптом хтось спитає... а раптом хтось бачив, як я закрадався нині на ваше подвір'я. Ніч стоока, все бачить і чує. Додам іще до вашого відома, що я самотній чоловік, живу в Бистричанах, там прописаний, працюю в котельні третього будинко-управління. До того ж я далекий родич вашої покійної дружини. Оце й уся легенда, пане професоре. А взагалі то... — він запнувся, начебто завагавшись, чи розкритися йому до кінця. — А взагалі то ніякий я не Джус, я "Опришко" із тих прадавніх сорокових років. Тепер пригадали?
Громи й далі біснувалися по цілому небі й блискавки краяли ніч сліпучою електрозваркою; дощ виплескував землю, як виплескують жінки долонями тісто, щоб спекти з нього хліб. Я слухав канонаду громів, плюскіт дощу, але вони були відсунуті на другий план, на першому плані сидів біля стола Опришко. Господи, невже той самий страшний Опришко з підпільної Служби Безпеки, есбе, якого навіть лісові хлопці обходили великим колом? Запитання до Бога було риторичним, бо я вже напевне знав, що мій гість — то таки Опришко, я його уже пригадав, і його гострий позір, сухе довгобразе обличчя і затаєну силу лісового кота.
— Але ж мені переказували, коли я повернувся з Сибіру, що начебто Опришко загинув, власне згорів на горищі однієї хати в сусідньому селі Чорніві. Відбивався, поки міг, поки були набої. Зосталася від нього обгоріла культя... ні обличчя, ні рук, ні ніг. Шо ви на це скажете? — Очевидно, я не повинен був про щось розпитувати, мене це не повинно було обходити, але я не хотів, щоб між нами залишилось щось недоговорене.
— Маєте рацію, професоре, — відповів Опришко. — Загинув... тільки хтось інший загинув під моїм псевдо. І таким чином енкаведисти згубили мій слід. Я воскрес, коли наша боротьба скінчилася... коли вже встояти не було сили, під іншим іменем у Кривому Розі, в рудниках. Увесь час там перебував, оце кілька років, як повернувся під Карпати.
— Знову про рибу гроші... навіщо мені ваші тайни? Я людина стара, така, що всякого натерпілася. Живу тепер тихо й непомітно... вегетатую, мов трава. Маю козу й п'ять курок. Приносять мені пенсію. — Я справді не мав охоти вислуховувати чужі секрети, тим більше секрети людини з есбе. Водночас мене насторожив його візит: чого це він ні з того ні з сього постукав у моє вікно? Шо власне привело його до мене? Я нічим йому не заборгував, нічим не був зобов'язаний і ніколи не мав ніяких стосунків із есбе. — Шо може більше собі жадати чоловік моїх років і на моєму місці?
— Колись ви трохи інакше дивилися на світ, пане професоре. Пам'ятаючи оце "колись", я тому й завітав до вас, до того колишнього директора школи, який скрізь пхав свого носа, дбаючи про добро й справедливість. Ви тоді вважали, що маєте діло до всього... а тепер маєте лише козу. — Опришко немовби кожне слово виковував поодинці з міді, бо в тиші вони здалися мені надто дзвінкими. — Ви пам'ятаєте нашу першу зустріч?
Так, я пам'ятав той літній вечір, коли два боївкарі, озброєні до зубів, неговіркі й суворі, прийшли до цієї ж таки кімнати й наказали збиратися: "Вас викликає друг Опришко", — пояснили коротко.
Бідна Ірина спробувала було заступити дорогу, боївкарі не вельми делікатно відштовхнули її за поріг. Жінка схилилася на одвірок, і заплакала. Друг Опришко мав у Горопахах і в усіх навколишніх селах славу грізного неусміхненого провідника Служби Безпеки й здибання отже з ним не обіцяло бути приємним. Його боївки боялися не лише енкаведисти і стрибки, котрі полювали за ним роками й не могли вполювати, Опришко де хитрощами, де відвагою пробивався крізь ланцюги ворожих облав, але боявся кожен, хто жив у наших околицях. Не буду казати, що це був страх перед жорстокістю, ні, це був страх ніби перед законом: Опришко своїми рейдами по району, екзекуціями над сексотами, стрибками та особливо запеклими активістами радянської влади, постійно нагадував, що кара за злочин, за зраду впаде на тебе неминуче.
Але й траплялися смерті несправедливі...
Вечір був густий і глухий, темрява, здавалося, впиралася в груди, немовби її виплели з грубої волосіні. Боївкарі йшли один справа, другий — зліва, не промовивши за дорогу ні слова. Коли припадкове я спотикався об камінь, котрийсь підхоплював мене під руку. Мали, очевидно, наказ мене берегти. Село, дарма, що ще не настала пізня година, нишкло в тривожних снах, і лише де-не-де блимав у вікні каганець.
Мене привели до хати на околиці села, від якої до лісу махнути рукою. Вікна були заслонені веретами, на столі чаділа з високо підкрученим ґнотом гасова лампа, й ціла невелика халупчина з старосвітською лавою під стіною, побіленим комином, рядком образів на чоловій стіні й порозвішуваними над постіллю мальованими тарелями, виглядала немов розквітла яскрава ружа; посеред хати, осяяний лампою, сидів за столом, схиливши голову на руки, молодик у совіцькій військовій гімнастьорці й у вишиваному киптарі, туго підперезаний паском із портупеєю.
— Сідайте, пане професоре, — промовив співучим тонким голосом, і я подумав, що він гарно читав би у церкві "Апостола". Навіть посміхнувся, уявивши його на криласі.
Я сів на табуретку навпроти нього і ждав; він дивився на мене довго, колючими очима стріляв мені то в обличчя, то в груди; мене його зирки не лякали.
— Ви хотіли мене бачити? — спитав, усміхнувшись до себе. — І, очевидно, знаєте, з ким маєте справу? — додав і знову пісно усміхнувся. Чи усміх цей означав погрозу, чи навпаки Опришко таким способом вибачався, що його ім'я котилося околицею, як туге колесо колючого дроту?
— Хотів, — кивнув я головою. — Я давно хочу з вами... з кимсь із зверхників у підпіллі поговорити, щоб з'ясувати дещо для себе й, може, дещо вам порадити. Тому й просив, щоб ви вибрали час.
— То я вас слухаю, — кивнув нетерпляче Опришко, і я зрозумів, що він не дуже любить прислухатися до чужої думки. У підпіллі він був цар і Бог, він мав під обцасом провідників, станичних, різних ідеологічних референтів... вони для нього гейби й не існували, адже він уособляв собою караючу руку підпілля і саму Божу кару.
— Мене турбує, пане Опришко, одна обставина... турбує і болить. Маю на увазі той факт, що підпілля дедалі частіше вдається до терору: там когось повісили, там — розстріляли, а того взяли вночі й слід за ним пропав. Кожної ночі якась кривава акція...