"Хтозна",— відповіла сусідка ліворуч.
Чи усвідомлюють учні увесь масштаб такої наруги? Містер Горбик примусить їх зрозуміти, що їхня країна веде війну, і коли наші хлопці — наші брати й сини — воюють і гинуть за нас, у цей самий час хтось утнув непристойне паплюження, невимовний вчинок, виконавець якого нижче усілякої зневаги.
Джін-Луїза подивилася на море спантеличених облич; зазвичай вона легко могла визначити винуватців якогось проступку, але тепер усі видавалися однаково здивованими і збентеженими.
Ба більше, перш ніж перейти до другої частини, містер Горбик заявив, що знає, хто це зробив, але якщо ця особа розраховує на поблажливість, вона має з'явитися у нього в кабінеті не пізніше другої години дня з зізнанням у письмовій формі.
Всі присутні, ледь стримуючи відразливе гарчання — адже містер Горбик вдався до найстарішого на світі вчительського трюку, підвелися і пішли за ним слідом до виходу зі школи.
"Він обожнює письмові зізнання,— сказала Джін-Луїза своїм однокласникам.— Вважає, що це робить їх законними".
"Еге ж, він нічому не вірить, поки воно не написане",— додав один з учнів.
"А коли воно написано, він вірить кожному слову",— зауважив другий.
"Може, хтось намалював свастики на тротуарі?" — припустив третій.
"Це вже було",— відповіла Джін-Луїза.
Вони повернули за ріг школи і зупинилися. Все було наче нормально: тротуар чистий, вхідні двері на місці, кущі не поламані. Містер Горбик почекав, поки підійдуть всі учні, а потім театральним жестом підніс палець догори.
"Дивіться,— проголосив він.— Дивіться всі!"
Містер Горбик був патріотом. Він головував у всіх кампаніях з розповсюдження військових позик, він організовував нудні й малоприємні виступи в актовому залі щодо Військової Боротьби — проекту, який він започаткував, яким пишався і який полягав у встановленні перед школою велетенської дошки з іменами всіх випускників СШОМ, які служили в армії. Учні дивилися на цю дошку з меншим захватом: директор зібрав з кожного по двадцять п'ять центів, а славу приписав собі одному.
Подивившись у напрямку, на який вказував палець, Джін-Луїза прочитала на дошці: "на службі своїй країн". Останню літеру затуляли, гойдаючись на свіжому ранковому вітерці, її фальшиві груди.
"Запевняю вас,— вів далі містер Горбик,— що буде краще, якщо підписане письмове зізнання лежатиме сьогодні у мене на столі не пізніше другої години. Учора я сам був тут,— він наголошував на кожному слові.— А тепер ідіть по своїх класах".
Це вже було серйозно. Він завжди крадькома підглядав і підслуховував під час шкільних балів, щоб застукати якусь закохану парочку. Зазирав у машини, лазив по кущах. Можливо, він бачив їх з Генрі. І навіщо тільки Генк надумав ті штуки викинути?
"Він блефує,— сказав Джемі під час перерви.— А з іншого боку — може, і ні".
Вони сиділи у шкільній їдальні. Джін-Луїза намагалася не привертати до себе уваги. Школа ось-ось могла вибухнути реготом, жахом і цікавістю.
"Послухайте мене врешті: давайте я йому все розповім".
"Не верзи дурниць, Джін-Луїзо. Ти ж знаєш, як важить для нього ця дошка. Та й, зрештою, це ж я зробив",— сказав Генрі.
"Але ж, на бога, вони мої!"
"Зрозумій, як почувається Генк, Скауте,— втрутився Джемі.— Не може він тобі, дозволити зізнаватися".
"А, власне, чому?"
"Вкотре тобі повторюю — не можу і все. Утямила?" "Ні".
"Джін-Луїзо, вчора ти була моєю дівчиною..."
"Ніколи в житті я не навчуся розуміти чоловіків,— промовила вона, вже не закохана у Генрі.— Ти не мусиш мене захищати, Генку. Сьогодні я вже не твоя дівчина. Ти ж знаєш, що тобі не можна йому зізнаватися".
"Справді, Генку,— підтримав її Джемі.— Він не дасть тобі закінчити школу".
Атестат для Генрі означав більше, ніж для решти його друзів. Будь-хто з них, якби його виключили, міг би без проблем перейти до приватної платної школи.
"Ти зачепив його за живе, ось що,— казав Джемі.— І він не посоромиться виключити тебе за два тижні до закінчення".
"Тому це зроблю я,— підхопила Джін-Луїза.— Я просто мрію, щоб мене виключили".
І правда, школа набридла їй до нестями.
"Не в тім річ, Скауте. Ти просто не можеш цього зробити. Я міг би йому пояснити... хоча ні, я також не міг би пояснити,— Генрі поступово усвідомлював наслідки свого імпульсивного пориву.— Я нічого не зміг би пояснити".
"Гаразд,— сказав Джемі.— Ситуація така. Генку, я вважаю, що він блефує, хоча, ймовірно, і ні. Ти ж знаєш, який з нього нишпорка. Не виключаю, що він вас чув, ви ж практично сиділи у нього під вікном".
"Але в кабінеті було темно",— заперечила Джін-Луїза.
"Він любить сидіти в темряві. Якщо йому зізнається Скаут, їй буде нелегко, але якщо зізнаєшся ти, він тебе виключить, точно кажу, а тобі треба отримати атестат, синку".
"Джемі,— перебила Джін-Луїза,— чудово, що з тебе такий філософ, але ми застрягли на місці".
"Твоє становище ось яке, Генку,— говорив Джемі, холоднокровно не звертаючи на неї уваги.— Ти будеш у скруті, якщо зізнаєшся, і будеш у скруті, якщо не зізнаєшся". "А я..."
"Стули рота, Скауте,— розізлився Генрі.— Тобі невтямки, що я не зможу людям в очі дивитися, якщо дозволю тобі до нього піти?"
"Ой, тримайте мене, ніколи не бачила я аж таких героїв!"
Раптом Генрі підхопився.
"Чекайте! — загорлав він.— Джемі, дай мені ключі від машини і прикрий мене на уроці. Повернуся на політекономію".
"Міс Морбик почує, що ти від'їжджаєш, Генку".
"Він не почує. Я викочу машину на дорогу. Крім того, він буде в класі".
З уроку містера Горбика було легко зникнути непомітно. Він мало цікавився особистостями учнів, знаючи прізвища тільки найзухваліших з них. Місця в рядах у бібліотеці були закріплені за конкретними учнями, та коли хтось із них висловлював бажання прогуляти урок, лави змикалися, й учень, який сидів у кінці ряду, виносив зайвий стілець у вестибуль, а після уроку приносив назад.
Джін-Луїза не слухала пояснень вчительки англійської, а коли проминули сповнені тривоги п'ятдесят хвилин, Генрі перехопив її дорогою до кабінету суспільствознавства.
"Слухай уважно,— скомандував він.— І роби точно як я кажу: ось як ти йому зізнаєшся. Пиши,— він дав їй олівець, і вона розгорнула зошит.— "Шановний містере Горбик. Схоже, що вони мої". Підпишися повним іменем. Краще наведи чорнилом, щоб він повірив. А потім ще до опівдня піди й віддай це йому. Зрозуміла?"