Іди, вартового постав

Сторінка 27 з 60

Гарпер Лі

Чудовим, аж поки одного разу Джін-Луїза не прийшла додому обідати. Того дня вона вже не повернулася до школи, а пролежала до вечора в ліжку, плачучи від люті й намагаючись осягнути жахливу інформацію, яку отримала від Келпурнії.

Наступного дня вона з'явилася у школу, ступаючи з надзвичайною гідністю, але не від пихи, а від досі не відомого їй обтяжливого спорядження. Вона не сумнівалася, що всі знають, що з нею сталося, що всі на неї витріщаються, і спантеличувало її те, чому вона ніколи не чула раніше, щоб про таке говорилося. Може, ніхто про це і не знає, думала вона. Якщо так, то оце новина так новина. На перерві, коли Джордж Гілл покликав її водити у грі "Гарячий лій на кухні", вона похитала головою. "Я тепер нічого вже не можу,— сказала вона, сіла на сходинках і задивилася, як хлопці вовтузяться у пилюці.— Я навіть ходити не можу".

Коли вже стало несила терпіти, вона приєдналася до купки дівчат під віргінським дубом у кутку шкільного двору.

Ада Белль Стівенс засміялася і посунулася на довгій цементній лавці, щоб дати Джін-Луїзі місце.

"Ти чого не граєшся?" — спитала вона.

"Не хочу",— відповіла Джін-Луїза.

Ада Белль, примруживши очі, сіпнула своїми безбарвними бровами.

"Закладаюся, я знаю, що з тобою".

"І що ж?"

"У тебе Прокляття".

"Що-що?"

"Прокляття. Прокляття Єви. Якби Єва не з'їла оте яблуко, у нас би цього не було. Кепсько почуваєшся?"

"Та нічого,— відповіла Джін-Луїза, подумки проклинаючи Єву.— А як ти здогадалася?"

"Ти так ступаєш, ніби їдеш верхи на гнідій кобилі,— пояснила Ада Белль.— Скоро звикнеш. У мене воно вже роками".

"Я не звикну ніколи".

Це було важко. Коли її активність обмежувалася, Джін-Луїза вдовольнялася тим, що грала на невеличкі ставки в азартні ігри за вугільною купою в глибині двору. Небезпека, з цим пов'язана, приваблювала її більше, ніж сама гра: Джін-Луїза не надто добре тямила в арифметиці, аби перейматися, виграє вона чи програє, не було ніякої радості у спробі подолати закон середніх величин, але їй приємно було обдурювати міс Блант. Товариство їй складали найбільші ледарі зі Старого Сарема, і найледачіший з усіх був Елберт Конінгем, тугодум, якому колись Джін-Луїза зробила безцінну послугу під час написання контрольної роботи за чверть. Якось після дзвоника на урок Елберт, обтрушуючи вугільну пилюку зі штанів, сказав: "Зачекай-но, Джін-Луїзо".

Вона зачекала. Коли вони залишилися самі, Елберт заговорив.

"Я хочу, щоб ти знала, що цього разу я отримав три з мінусом за географію".

"Це класно, Елберте".

"Я просто хотів сказати тобі — дякую".

"Прошу, Елберте".

Елберт густо почервонів, притягнув її до себе і поцілував. Вона відчула його мокрий, теплий язик у себе на губах і відсахнулася. Так її ще ніколи ніхто не цілував. Елберт відпустив її і почвалав до школи. Джін-Луїза пішла за ним, очманіла і дещо роздратована. Тільки родичам неохоче дозволяла вона цілувати її у щоку й одразу непомітно витиралася; Атикус неуважно цілував її куди попало, а Джемі не цілував зовсім. Вона подумала, що Елберт щось переплутав, і невдовзі про те забула.

Протягом того року її дедалі частіше можна було побачити з дівчатами під деревом, посеред тієї компанії: вона підкорилася своїй долі, але не зводила очей з хлопців, які гралися у різні ігри згідно з сезоном. Одного ранку вона приєдналася до дівчат трохи пізніше, помітила, що вони нишком пересміюються і переглядаються з більш таємничим виглядом, ніж зазвичай, і почала допитуватися, в чому річ.

"Та це через Франсін Оуен",— сказала одна з дівчат.

"Франсін Оуен? Її вже кілька днів не було в школі",— здивувалася Джін-Луїза.

"А знаєш чому?" — спитала Ада Белль.

"Ні".

"Через її сестру. Їх обох забрала служба соціального захисту".

Джін-Луїза підштовхнула ліктем Аду Белль, щоб та посунулася на лавці.

"А що з нею не так?"

"Вона вагітна, і знаєш від кого? Від свого батька".

"Що таке — вагітна?" — спитала Джін-Луїза.

З дівчачого кола пролунав стогін.

"В неї буде дитина, дурепо",— відповіла одна.

Джін-Луїза обдумала це визначення і спитала:

"А до чого тут її батько?"

Ада Белль зітхнула.

"Ну ж бо, Адо Белль!"

"Це точно, Джін-Луїзо. Гадаю, єдина причина, чому Франсін досі не вагітна,— у неї ще не почалося".

"Що не почалося?"

"Міністрацїі,— Аді Белль вже урвався терпець.— Переконана, він це робив з ними обома".

"Що робив?" — не доходило до Джін-Луїзи.

Дівчата аж зайшлися од сміху.

"Одного ти не знаєш, Джін-Луїзо Фінч,— продовжила Ада Белль.— Перш за все, ти... якщо ти займаєшся цим після того, тобто, після того, як у тебе почнуться, ти народиш гарнюню дитину".

"Але чим займаюся, Адо Белль?"

Ада Белль зиркнула на дівчат і підморгнула.

"Насамперед потрібен хлопець. Він тебе міцно обіймає, важко дихає і цілує по-французькому. Це коли він тебе цілує розтуленим ротом і пхає тобі у рот язика..."

Дзвін у вухах Джін-Луїзи заглушив оповідь Ади Белль. Вона відчула, що стала бліда як смерть. Долоні в неї спітніли, у горлі перехопило. Їй не можна йти. Якщо вона піде, вони здогадаються. Вона підвелася, спробувала всміхнутися, але губи в неї тремтіли. Вона стулила рот і зціпила зуби.

"...ну от і все. Що з тобою, Джін-Луїзо? Ти біла як не знаю що. Може, я тебе налякала?"

Ада Белль глузливо посміхнулася.

"Ні,— промимрила Джін-Луїза.— Просто я змерзла. Краще піду до класу".

Вона молилася, щоб дівчата не помітили, як у неї тремтять коліна під час ходьби. У вбиральні для дівчат вона схилилася над раковиною, і її знудило.

Все ясно. Елберт устромив їй у рота свій язик. Вона вагітна.

Знання Джін-Луїзи про мораль і звичаї дорослих були уривчасті й неповні, але достатні для того, щоб розуміти: дитину можливо народити і поза шлюбом, це їй було відомо. До сьогодні вона не знала і не переймалася, як саме, бо це її не цікавило, та коли дівчина народжувала дитину поза шлюбом, її родина поринала у глибини ганьби. Джін-Луїза сто разів чула, як Александра розводиться про Ганьбу Для Родини: ганьба означала висилку до Мобіла й ув'язнення у виправному закладі, подалі від пристойних людей. Зганьблена родина вже ніколи не сміла ходити з високо піднесеною головою. Щось таке колись трапилося на вулиці, що вела до Монтгомері, й дами, що мешкали на тому кінці вулиці, перешіптувалися і квоктали про це тижнями.