Джемі, Ділл і Джін-Луїза знудилися б до смерті, якби превелебний Мургед не мав одного виняткового таланту, який причаровував дітей. Він присвистував. Між передніми зубами в нього була щілина (Ділл готовий був заприсягтися, що зуби ті вставні, і щілина зроблена навмисно, аби вони видавалися природними), яка породжувала страшенно втішний звук, коли превелебний вимовляв слово, що містило одну або дві літери "с". Спокуса, Ісус, Христос, скорбота, спасіння, успіх — то були ключові слова, які діти чули щовечора, і їхня увага винагороджувалася у два способи: у ті дні жоден священик не міг уникнути цих слів у своїх проповідях, тому діти гарантовано корчилися у нападах прихованих веселощів щонайменше сім разів за вечір; по-друге, оскільки Джемі, Ділл і Джін-Луїза так уважно слухали превелебного Мургеда, вони вважалися найчемнішими дітьми в усій пастві.
На третій вечір Відродження, коли всі троє вийшли наперед з кількома іншими дітьми і визнали Христа своїм особистим Спасителем, вони боялися підвести очі впродовж усієї церемонії, тому що превелебний Мургед склав руки у них над головами і промовив, зокрема, таке: "Благословен той, хто не всівся на лаву знеславлених". На Ділла напав страшенний кашель, і превелебний Мургед прошепотів Джемі: "Виведи хлопчика на свіже повітря. Він знесилений"...
Отож, Джемі сказав: "Знаєш що, гратимемося у твоєму дворі біля басейна".
Ділл відповів: гаразд.
"Слухай, Джемі. Треба зробити кафедру з ящиків".
Укритий гравієм проїзд розділяв ґанки Фінчів і міс Рейчел. Басейн містився у бічному дворі міс Рейчел в оточенні кущів азалій, троянд, камелій і гарденій. У басейні жили старі жирні золоті рибки, декілька жабок і водяних ящірок, затінок їм утворювало широке листя білих лілей і плющ. Велике фігове дерево розкинуло над усією прилеглою територією свою отруйну крону, утворюючи найпрохолодніший куточок в усій околиці. Міс Рейчел розставила навколо басейна садові меблі, а під фіговим деревом притулився стіл. У коптильні міс Рейчел діти знайшли два порожні ящики і встановили перед басейном "олтар". Ділл розташувався за ним.
"Я буду містер Мургед",— заявив він.
"Я буду містер Мургед,— заперечив Джемі.— Я найстарший".
"Добре, добре",— погодився Ділл.
"Ви зі Скаутом будете паствою".
"Нам не буде чого робити,— сказала вона.— І затям собі, Джемі Фінчу, що я не збираюся сидіти тут цілу годину і слухати тебе, ясно?"
"Ви можете збирати пожертви",— запропонував Джемі.— "А ще ви можете бути хором".
Паства підтягла два садових стільця і всілася перед олтарем.
Джемі наказав: "А тепер щось співайте".
Джін-Луїза і Ділл заспівали:
По милості великій Бога
Спасен я: диво з див!
Заблудлий, я знайшов дорогу,
Сліпий був — і прозрів.
Амінь.
Джемі охопив руками "кафедру", нахилився уперед і заговорив конфіденційним тоном:
"До чого ж приємно бачити вас усіх тут сьогодні вранці. А ранок і справді чудовий".
"Амінь",— сказав Ділл.
"Чи хоче хтось із вас цього ранку розкрити душу і співом очистити серце?"
"Так, с-с-сер",— відізвався Ділл. Ділл, чия квадратна фігура і малий зріст прирікали його довічно грати характерні ролі, підвівся — і на очах перетворився на хор з однієї людини.
Засурмить сурма Господня., і закінчаться часи.,
І настане ранок вічний і ясний,
На тім березі зберуться всі спасенні: вознеси!
То й моє ім'я упишеться в сувій.
Священик і паства приєдналися до хору. Поки вони співали, Джін-Луїзі почулося, ніби десь здалеку їх кличе Келпурнія. Вона відігнала від себе настирливий звук, як відганяють комара.
Ділл, червоний від натуги, усівся і зайняв "Куток Амінь" — місце в церкві, де співають найпобожніші.
Джемі нап'яв на носа уявне пенсне, відкашлявся і розпочав:
"Сьогоднішній текст, брати і сестри, взято з Псалмів: "Уся земле, покликуйте Господу!Джемі зняв пенсне і почав його протирати, повторюючи низьким голосом: "Уся земле, покликуйте Господу!"
Ділл сказав: "Час збирати пожертви",— і смикнув Джін-Луїзу, щоб дала йому два п'ятаки, які мала у себе в кишені.
"Віддаси їх мені після церкви, Ділле".
"Ану замовкніть там,— гримнув Джемі.— Настав час проповіді".
Він проголосив найдовшу і найнуднішу проповідь з усіх, що чула Джін-Луїза. Сказав, що гріх — це найгріховніша річ, яку він тільки може уявити, і ніхто з тих, хто грішив, не може досягти успіху, а благословен той, хто сів на лаву знеславлених; коротше, він повторив свою власну версію того, що вони почули за останні три вечори. Голос його опустився до найнижчого регістру, а іноді злітав до вереску, і тоді Джемі хапав руками повітря, немов земля розверзалася під його ногами. Одного разу він спитав: "Де перебуває диявол? — і вказав пальцем просто на паству.— Він отут, у Мейкомі, штат Алабама". Потім почав розводитися про пекло, але Джін-Луїза мовила: "Облиш це, Джемі". Їй цілком вистачило опису, що його дав превелебний Мургед. Джемі змінив напрям і узявся за рай: у раю було повно бананів (пристрасть Ділла) і запеченої у молоці з сиром картоплі (улюблена страва Джін-Луїзи), і коли вони помруть, то потраплять туди і їстимуть усілякі смаколики до самого Судного дня, але у Судний день Бог, який ретельно записував у книгу всі їхні вчинки з моменту народження, жбурне їх до пекла. Під кінець служби Джемі закликав тих, хто хоче поєднатися з Христом, зробити крок уперед. Джін-Луїза зробила. Джемі поклав їй на голову руку і запитав: "Юна леді, ти розкаюєшся?"
"Так, сер",— відповіла вона.
"Тебе хрестили?"
"Ні, сер".
"Тоді..."
Тут Джемі зачерпнув жменю чорної води з басейна і скропив їй голову.
"Я хрещу тебе..."
"Зажди! — закричав Ділл.— Так неправильно!"
"А по-моєму — правильно,— відповів Джемі.— Ми зі Скаутом методисти".
"Але ж у нас баптистське Відродження. Її треба занурити. Гадаю, мені також слід охреститися".
Церемонія розросталася, і Ділл затято боровся за свою роль.
"Я головний,— наполягав він.— Я баптист, от мене і треба хрестити".
"Слухай сюди, Ділле Баламуте Гарис,— у голосі Джін-Луїзи прозвучала погроза.— Я взагалі не мала що робити цілісінький ранок. Ти був Куточок Амінь, ти співав соло, ти збирав пожертви. Тепер моя черга". Вона стиснула кулаки, зігнула ліву руку і загребла пальцями ніг землю.