Микула вернувся до свого коня, відв'язав його від дерева і повів над ріку. Іде корчами, коли дивиться: по тім боці Прута — па горбах за долиною — видко цілу громаду людей: кінні поганяють піших, пов'язаних за руки і за шию один до другого; інші ведуть ціле стадо коней на арканах, а за ними їде кільканадцять возів. Усі спускаються з горбів у долину, саме в той бік, де Микула. Се, очевидно, опришки їхали на здобичу над Дністер, бо коли б се була чата, то було б їх більше,— а тепер вони вертаються до своїх криївок над Прутом.
Чимскорше завернувся Микула вверх яром у ліс, сів на коня і руслом потока в'їхав у саму глибину лісу. Тут розважив, що ненаручно йому вертатися
дорогою, котрою сюди прийшов,— і так бродів там нема,— ліпше їхати дальше вниз попри Прут; чей там, далі, найде ще якийсь перехід через ріку. Перебрести ріку треба буде, очевидно, вночі, так десь досвіта, бо тепер, за дня, уже таки зовсім непевно; крім того, перед вечором не доїхав би до Хотина; треба би заночувати десь у степу, а там, певно, чати ходять, спостережуть, зловлять — недобре; ліпше лишитися на ніч в лісі по сім боці Прута; тілько треба завчасу найти добрий брід.
Таке роздумував Микула по дорозі. Від'їхав спо-рий кусень дороги від яру і завернув знову коня до Прута. Тут уже не було стрімких берегів над самою рікою, тілько треба було перейти лози і бал-ти по сім боці,— ріка була подальше від горбів. Вода мала куди розлитися, тому віп сподівався найти тут плиткі місця. Оглянув ще з горба околицю, зліз із коня і повів його вниз до ріки. Яр був дуже широкий; найвигідніше було іти попри високу пісковату стіну його. Верх яру над сею стіною росли старезні дуби, з котрих декотрі просто звисали над головою, так що їх коріння було видко, а низом у березі були ями, виполокаиі водою.
Микула зовсім не сподівався найти тут когось; тим часом не успів пройти ще кількасот кроків, як його пес задзявкотів перелякано, а назустріч Ми-кулі вибігло кільканадцять мужчин. У першій хвилині Микула гадав скочити на коня і втікати, та тут і пригадав собі, що кінь угору поміж корчі не побіжить: пропав! нема ради!..
Ні! є рада! Спасенна думка прийшла йому блискавкою до голови, і він не тілько не завернувся, а сам пійшов проти опришків, що вже замірилися на нього з буками.
— Стій, не бий! — крикнув він остро і схопив за шаблю.— Не бий, коли не знаєш, з ким діло! Бер-навський між вами чи ні?
— Нащо тобі?
— Питаюся: чи є, чи нема?
— Ти хто такий, пташку? — відозвався один опришок глумливо.— Не бійся, ми тебе не вб'ємо... шкода... Ми тебе лише продамо татарам. Добре заплатять за такого медведя; маємо таких уже більше!
Микула вихопив шаблю з нохви і станув у гріз-пій поставі. Опришки засміялися:
— Ти собі думаєш, що з нами виграєш? Подивися, скілько нас! — сказав один.
— Я зовсім не думаю з вами битися,— відповів Микула,— я хочу пристати до вас, розумієте?! І маю щось сказати Бсриавському. Є він між вами чи ні?
— Нема,— відповіли йому опришки вже лагідніше,— він при іншій ватазі.
Микула сховав шаблю у похву. Кількох опришків прискочило тепер до нього, з них двох ухопили його за руки, а третій узяв коня.
Микула тілько тріпнув руками — і оба опришки аж покотилися вбік.
— Якого чорта чіпляєшся, коли кажу тобі, що я ваш? — озлобився вій.— Такого голодника, як ти один з другим, ще подужаю! Л ти, чуєш, коли береш коня, так пильнуй же мені його! Ну, де ваша вовча яма, нехай відпічну! Ледви найшов вас, вже від вечора шукаю.
Бачать опришки, що Микула поводиться як свій, і нічого не кажуть. Ще тілько один питається:
— Ти сам?
— Бачиш же, що без самиці! А, правда, пес причепився до мене. Боїшся, може, його? Ну, ведіть мене до своїх замків! А! от і вони!
З недалекої печери у березі, до якої надійшли, визирало ще кільканадцять опришків і цікаво дивилися на нового гостя, що з охотою йшов до них. Коло печери Микула статтув і оглянувся.
— Л де той, що коня забрав? Там мої харчі! Я не хочу зараз зразу у вас з голоду здохнути!
— Ну-ну, не журися! — втихомирили його.— Найдеться і у нас дещо попоїсти.
Микула скинув з плеча самопал і припер його до стіни печери. Декотрі опришки зачали зараз оглядати збрую.
— Не руш! — сказав Микула напівостро, напів-жартовливо.— Се мое! Я не гадаю битися буком, так як ти!
— Ну я б з тобою змірявся і без самопала,— замітив один плечистий опришок.
— Хочеш? я зараз!
І Микула в тій хвилі вхопив опришка за обі руки, загнув йому їх назад па плечі, так що аж затріщали, кинув його иаознак на землю і притоптав груди коліном.
Опришки гуртом засміялися.
— Отакого медведя нам треба! Ну-ну, пусти його! Не бий свого!
Микула пустив. Опришок встав із землі і почав оправдуватися:
— Він мене несподівапо взяв попід силу, а так я би не дався!
Сподобався Микула чесній компанії відразу. Ще дехто не довіряв йому, але він уже поводився зі всіма, як би здавна був знакомий.
— Дайте ж мені що попоїсти! А вранці поведете мене до Берпавського.
— Новина яка?
— Новина, ще й яка! Такого добра наберем! Уже я знаю де!
— Ти звідки?
Микула не сподівався такого питання, але відразу відповів преспокійно:
— Я з Браги.
— А! се по тім боці Дністра, за Хотином.
— Еге!
— Л як тебе звати?
— Зви як хоч! Можеш мені тут другі хрестини справити і сам бути за кума — не бороню тобі. Досі кликали мене Микула... От морока з вами! Як тяжко було вас найти! Та я об'їхав півсвіта, заким вас найшов. І як же вам бог помагає?
— Отак, як спочатку. Ще діла небагато.
— По дорозі находив я небіжчиків. Се ваші?
— Мабуть, і наші. Вчора з польською чатою билися; багато худоби і людей зайняли.
— Хто? ви? — спитався Микула, а серце в нім забилося.
— Були й ми там.
— І куди ж ви людей діваєте, тих, що зловите?
— Туркам продаєм! їх чати вже снуються сими сторонами.
— І добре платять?
— Та де! Вони ж того добра наловлять тепер тисячами, то ми відступаємо їх за що-будь, бо нащо нам?
Микула дуже хотів розпитатися, чи тих половлених людей уже продали, чи ні, чи не було там його родини, але не зважився зараз усе розпитуватися, щоб не зрадити себе. Душа боліла його, але з виду він був спокійний і веселий. Попоїв сухарів і солонини, напився води і пішов подивитися, що діється з його конем. За ним назирцем пійшли два опришки. Кінь ходив поміж лози і пас траву.