Ярмарок у Сморжу

Сторінка 2 з 2

Франко Іван

— Дай боже добрий час!

— Та дай боже! — відповідає бойко звільна і мовби неохотно:

— Ваша худоба, свату?

— Та божа, та й моя.

— На продаж?

— Та коби божа воля, то би-м продав.

— А скілько би-сьте хотіли взяти?

— Та що буде божа ласка.

— А яка має бути божа ласка?

— Та коби що доброго та годного!

— Ну, а яка ж ваша ціна за оту худобу?

— Та людська. Я ціною поперед людей не відбігаю.

— Ta-бо скажіть виразно!— гарячиться знетерплив­лений купець.

— Та, ви ліпше знаєте, що варта отся худоба! — го­ворить бойко.

Купець ще раз оглядає товар, муркоче щось під носом, ніби числиться з остатнім крейцаром, щоби, борони боже, не передати замного, і опісля каже:

— Дам сто п'ятдесять.

— Та й то гроші! — відмовляє спокійно бойко і тіль­ки тепер оживляється і починає направду торгуватися. Він не тратить багато слів, скаже свою ціну і вже стоїть при ній твердо. Купець божиться, клянеться, що не може тілько дати, що се буде його страта, благає, трохи не пла­че, але бойко всього того слухає спокійно, мов камінь. Він знає, що все те звичайна ярмаркова церемонія і що без кри­ку та клятьби торгу нема. І звичайно буває так, що купець уступає і дає вдвоє або втроє більше супротив того, що да­вав первісно.

На ярмарок ідуть люди, маючі з собою свої харчі, для того хліба, м’ясива на такім ярмарку небагато; стоять тіль­ки вози з вуджениною та солониною, котру купують бойки цілими полтями, щоби мати про запас. От тим-то й дрібних грошей на ярмарку курсує дуже мало. Сотку або десятку розміняєш при кождім возі, але щоби розміняти золотого, треба набігатися та наклопотати не раз дві або й три години. В шинках та пиварнях стиск великий, хоча бойки понад установлений звичаєм могорич п’ють небагато, а більше балакають або, позакурювавши череп’яні люльки, сидять мовчки та ловлять ухом увесь той ярмарковий гомін. П’яних я зовсім не бачив. Многі зовсім не п’ють нічого в місті, набирають горілки у фляжку і вкладають у бесаги і, тільки виїхавши з міста, в лісах, при джерелах, на супочивках гостяться в кружку своїх знайомих і сусідів, на свіжім повітрі, серед урочистої тиші лісу та пахо­щів полонин. Весело і гутірно вертають ярмаркові додому.