Нам доводиться стисло розповідати про цей відтинок її кар'єри. Так само, як я не можу описувати франкмасонських таємниць, хоч здогадуюся, що то нісенітниці, так і невтаємничена людина не може змальовувати великий світ, тому краще хай тримає свою думку про себе, хоч би яка вона була.
В наступні роки Бекі часто згадувала про ту пору свого життя, коли вона оберталася серед найвишуканіших кіл лондонського великого світу. Успіхи окрилювали її, але потім набридли. Спершу для неї не було більшої втіхи, як придумувати й роздобувати (останнє, до речі, було нелегкою справою і вимагало неабиякої винахідливості, бо місіс Кроулі мала дуже обмежені засоби) — роздобувати, кажу я, найелегантніші сукні й оздоби, їздити на обіди у вибраному колі, де її гостинно зустрічали великі вельможі, а з розкішних обідів поспішати на вишукані вечори, куди приходили ті самі люди, з якими вона обідала, яких вона бачила вчора ввечері і бачитиме завтра,— молоді, бездоганно вбрані чоловіки з гарно зав'язаними краватками, у виглянсуваних, блискучих чоботях і білих рукавичках; старші, солідні товстуни з мідними ґудзиками, величні, чемні й нудні; молоді дами, русяві, несміливі, всі, як одна, в рожевому; поважні матусі, вичепурені, пишні, врочисті, всі в діамантах. Вони розмовляли по-англійському, а не кепською французькою мовою, як розмовляють у романах.
Вони говорили про своїх ближніх, про їхню вдачу та їхні родинні справи точнісінько так, як Джонси говорять про Смітів. Колишні знайомі Бекі ненавиділи її і заздрили їй, а бідолашна жінка позіхала в душі з нудьги.
Хотіла б я покласти край усьому цьому,— казала вона сама до себе.— Краще б я була дружиною священика й навчала дітей у недільній школі, ніж отак жити, як я живу. Або жінкою якогось сержанта, їздила б у військовому фургоні, або... або надягла б обшите блискітками вбрання й танцювала б у балагані на ярмарку, так було б найвеселіше.
У вас би той танець добре вийшов,— сміявся лорд Стайн.
Ребека простодушно розповідала цьому великому чоловікові про всі свої ennuis і турботи; вони розважали його.
З Родона був би дуже добрий шталмейстер... церемоніймейстер... чи як ви його звете... такий чоловік у великих чоботях і в мундирі, що ходить по арені й ляскав батогом. Він високий, показний і має військову поставу. Пригадую,— задумливо сказала Бекі,— коли я була ще малою, батько якось повів мене поглянути на Брукгрінський ярмарок. Повернувшись додому, я зробила собі диби й почала танцювати в майстерні, на подив усіх його учнів.
Хотів би й я побачити вас на тих дибах! — мовив лорд Стайн.
А я хотіла б тепер так потанцювати,— відповіла Бекі.— Як витріщила б очі леді Бінкі і як отетеріла б Грізель Макбет! Тсс, цитьте, Паста зараз співатиме.
Вона взяла за правило бути особливо ввічливою з професійними артистами й артистками, що виступали на тих аристократичних вечірках, вишукувала їх по кутках, де вони мовчки сиділи, і, всміхаючись, так, щоб усі бачили, тиснула їм руки. Вона ж бо й сама артистка, цілком справедливо зауважувала Бекі, і ця манера щиро, скромно заявляти про своє походження обурювала, роззброювала або розважала глядачів, залежно від обставин.
Яка ця жінка нахабна,— казали одні.— Яку вона вдає з себе незалежну, хоч їй годилося б сидіти тихо й бути вдячній, що з нею розмовляють!-Яка вона чесна й добра душа! — казали другі.
Яка це хитра кокетка! — казали треті.
І всі вони, певне, мали слушність, та Бекі робила своє і так подобалася акторам, що вони не зважали на застуджене горло й ладні були задарма співати на її вечорах і задарма давати їй уроки.
Авжеж, Бекі влаштовувала бенкети в будиночку на Керзон-стріт. Десятки екіпажів, сяючи ліхтарями, загачували вулицю, дратуючи будинок № 200, якому не давав заснути гуркіт, і будинок № 202, який не міг заснути від заздрощів. Огрядні служники, що супроводили карети, були надто великі, щоб поміститися в тісному передпокої Бекі, тому вони сиділи в сусідніх пивничках, звідки їх, коли треба було, викликали, відриваючи від пива, хлопчики-посланці. Десятки найбільших лондонських денді юрмилися на вузьких сходах, наступаючи один одному на ноги та сміючись із того, що вони опинилися тут, і багато бездоганних, суворих світських дам просиджували вечори у маленькій вітальні, слухаючи професійних виконавців, які за звичкою співали так, ніби хотіли, щоб з вікон повилітали шибки. А другого дня в "Морнінг пост" серед опису світських réunions з'являлося повідомлення такого змісту:-"Учора полковник і місіс Кроулі влаштували у своєму будинку в Мейфейрі проханий обід для вибраного товариства. Присутні були їхня ясновельможність князь і княгиня Петроварадинські, його вельможність турецький посол Папуш-паша (в супроводі драгомана посольства Кебаб-бея), маркіз Стайн, граф Саутдаун, сер Пітт і леді Джейн Кроулі, містер Вог та інші. Після обіду в місіс Кроулі відбулося зібрання з участю герцогині (вдови) Стілтон, герцога де ля Грювра, маркізи Чешірської, маркіза Алессандро Стракіно, графа де Брі, барона Шапцугера, кавалера Тості, графині Слінгстон і леді Ф. Македем, генерал-майора й леді Г.
Макбет, двох панночок Макбет, віконта Педдінгтона, сера Гореса Фогі, шановних Бедуїна Сендса, Бобачі Бегодера та інших". Читач може доповнити цей список, як йому заманеться, ще на десять рядків дрібного Друку.
У стосунках з вельможами наша люба приятелька виявляла таку саму щирість, як і з тими, хто стояв нижче за неї. Якось, гостюючи в одному аристократичному домі, вона (мабуть, щоб похизуватися) завела розмову по-французькому із славнозвісним тенором-французом, на досаду леді Грізель Макбет, що похмуро поглядала на них через плече.
Як ви чудово знаєте французьку мову,— нарешті сказала вона, бо сама розмовляла цією мовою з дуже помітним единбурзьким акцентом.
Я повинна її знати,— скромно відповіла Бекі й опустила очі.— Я навчала цієї мови в школі, і моя мати була француженка.
Така покора перемогла леді Грізель, і вона подобрішала до Бекі. Вона нарікала на фатальні нівеляторські тенденції нашої доби, через які люди всіх станів дістали змогу бувати в найвищих колах, але не могла не визнати, що ця жінка принаймні добре вихована й не забуває свого місця, її милість була гарна жінка — ласкава до вбогих, нерозумна, бездоганна й довірлива. І не її вина, що вона вважала себе кращою за нас із вами: протягом сторіч люди цілували поли її предків! Кажуть, ще тисячу років тому лорди й радники небіжчика Дункана цілували картату спідничку голови її роду, коли той великий чоловік став королем Шотландії. Леді Стайн після згадуваної сцени біля рояля не встояла перед Бекі і, може, навіть відчула якусь прихильність до неї. Молодших дам родини Ґонтів теж змусили підкоритися. Раз чи двічі вони нацьковували на Бекі своїх прибічників, але зазнавали поразки. Блискуча леді Станінгтон спробувала стати з нею на герць, та безстрашна маленька Ребека розбила її вщент. Коли на неї хтось нападав, Ребека спритно прикидалася скромною ingénue / Простушкою (франц.)/ і такою була особливо небезпечна: тоді вона природним, невимушеним тоном казала найнеможливіші речі, після чого простодушно починала вибачатися за свою нетактовність, таким чином розголошуючи всім, про що йшла мова. Одного вечора дами намовили напасти на Бекі містера Вога, славнозвісного дотепника, блюдолиза й підлабузника в домі лорда Стайна. Хитро глянувши на своїх патронес і підморгнувши їм,— мовляв, зараз почнеться комедія, цей достойний джентльмен накинувся на Бекі, яка, ні про що не здогадуючись, їла собі юшку. Захоплена зненацька, але завжди при повній зброї, маленька жінка відразу прийняла виклик, відбила удар, відповіла так влучно, що супротивник спаленів з сорому, і, спокійно всміхаючись, знов узялася до своєї юшки. Могутній патрон Вога, який годував його обідами й часом позичав йому невеликі суми грошей за послуги на виборах, у газетних та інших справах, так люто глянув на Вога, що невдаха мало не заплакав і не впав під стіл. Він жалісливо позирав то на мілорда, що протягом обіду не озвався до нього жодним словом, то на дам, які, звичайно, відступилися від нього. Кінець кінцем над ним зглянулась сама Бекі й спробувала залучити його до розмови. Після цього Вога не запрошували на обід протягом шести тижнів, а Фічу, повірникові мілорда, за яким Вога, звичайно, дуже упадав, доручили довести до його відома, що коли він дозволить собі ще раз сказати погане слово про місіс Кроулі чи зробить її предметом своїх безглуздих дотепів, мілорд передасть до суду в Гвекселі Вога і безжально пустить його з торгів. Вог заплакав і почав благати свого дорогого приятеля Фіча заступитися за нього. Він написав поему на честь місіс P. K., що з'явилася в найближчому номері журналу "Дзеньки-бреньки", який він сам видавав. Зустрічаючи Бекі па вечорах, він запобігав у неї ласки. Він підлещувався й піддобрювався до Родона в клубі.