Ребека не міняла своєї сумної пози, поки внизу грюкнули двері й заторохкотіла, від'їжджаючи, карета. Тоді вона підвелася, і в її зелених очах з'явився дивний вираз — злісний і переможний. Сівши до якоїсь роботи, вона раз чи двічі починала сміятися, потім підійшла до фортепіано, і з-під її рук полилась така весела імпровізація, що перехожі зупинялися під вікном послухати її блискучу гру.
Того вечора маленькій жінці принесли з Гонт-гауса два листи. В одному було запрошення на обід від лорда й леді Стайн у найближчу п'ятницю, а в другому — аркушик сірого паперу з підписом лорда Стайна на ім'я Джонса, Брауна й Робінсона з Ломбард-стріт.
Уночі Родон кілька разів чув, як Ребека починала сміятися:
її,, мовляв, тішить, що вона побуває в Гонт-гаусі й зустрінеться з тамтешніми дамами. Та насправді вона думала про багато інших речей. Чи заплатити Брігс і відпустити її? Чи, може, здивувати Реглса й віддати йому весь борг? Лежачи в постелі, вона перебирала всі ці думки, а вранці, коли Родон, як звичайно, подався до клубу, місіс Кроулі (в скромненькій сукні й затулена серпанком) поїхала в найманій кареті до міста і, зупинившись біля банку Джонса й Робінсона, показала касирові документ. Той спитав її, якими купюрами вона бажає отримати гроші. Ребека скромно відповіла, що хотіла б, аби їй видали сто п'ятдесят фунтів дрібнішими асигнаціями, а решту однією банкнотою.
Потім, ідучи вулицею повз собор святого Павла, вона завернула до крамниці й купила для Брігс гарну чорну шовкову сукню, яку з поцілунками та ласкавими словами й подарувала простодушній старій панні.
Тоді подалася до містера Реглса, люб'язно розпитала його про дітей і дала йому п'ятдесят фунтів у рахунок боргу. Звідти вона пішла до власника стайні, в якого наймала карети, й винагородила його такою самою сумою.
І хай це буде для вас наукою, Спейвіне,— мовила вона,— щоб другого разу, коли в королівському палаці-знов буде прийом, моєму братові серу Пітту не довелось їхати вчотирьох в одній кареті через те, що мій екіпаж не-подали.
Ребека натякала на прикре непорозуміння, через яке полковникові мало не довелося їхати до свого монарха в найманій бричці.
Владнавши всі ці справи, Бекі піднялася нагору, до згадуваної вже невеличкої скриньки, яку їй багато років тому подарувала Емілія Седлі і в якій зберігалося чимало корисних і коштовних речей; у це потаємне місце Ребека сховала також банкноту, яку їй видав касир у банку містерів Джонса й Робінсона.
Розділ XLIX-У ЯКОМУ МИ ВТІШАЄМОСЯ ТРЬОМА СТРАВАМИ И ДЕСЕРТОМ
Коли того ранку дами Гонт-гауса снідали, лорд Стайн (що пив шоколад у своїй кімнаті й рідко турбував мешканок свого дому, зустрічаючись із ними хіба в дні прийомів, у коридорі або в опері, де позирав зі своєї ложі в партері на їхню ложу в бельетажі) з'явився серед жінок і дітей, які сиділи за чаєм з грінками, і там спалахнула ціла баталія через Ребеку.
Міледі Стайн,— сказав він,— я хотів би переглянути список тих, що прийдуть до нас на обід у п'ятницю, і попросити вас послати запрошення полковникові Кроулі та його дружині.
Запрошення пише Бланш... леді Ґонт,— зніяковіло сказала леді Стайн.
Тій особі я не писатиму,— мовила леді Ґонт, ставна, висока жінка і, звівши очі, відразу їх опустила: неприємно було зустрічатися поглядом з лордом Стайном тому, хто йому опирався.
Вишліть дітей з кімнати. Ну, гайда! — наказав лорд, смикнувши за шнурок дзвоника.
Хлопці, що завжди боялися діда, встали з-за столу. їхня мати хотіла піти за ними.
Ні, ви лишіться,— сказав лорд невістці.— Міледі Стайн,— звернувся він до дружини,— я ще раз питаю: чи не будете ви такі ласкаві підійти до столу й написати це запрошення на обід у п'ятницю?-Мілорде, я не буду присутня на ньому,— сказала леді Ґонт.— Я поїду собі додому.
Чудово, зробіть таку ласку. І можете не повертатись. У Голодвірсі судові виконавці будуть вам дуже приємним товариством, а мені не доведеться більше позичати гроші вашим родичам і дивитися на вашу трагічну міну, яка вже сидить мені в печінках. Хто ви така, щоб тут командувати? У вас нема грошей. Нема й розуму. Ви тут для того, щоб народжувати дітей, а де вони? Лордові Ґонту ви набридли, і Джорджева дружина — єдина в нашій родині, що не бажає вам смерті.
Ваш чоловік одружився б удруге, якби ви померли.
Я була б рада померти,— відповіла її милість, і на очах у неї з люті виступили сльози.
Аякже, вам неодмінно треба показувати свою доброчесність! Тим часом моя дружина, вже яка свята, зроду, як усім відомо, не зробила жодного гріха, а не заперечує проти зустрічі з моєю молодою приятелькою, місіс Кроулі. Міледі Стайн знає, що інколи видимість свідчить проти найкращих жінок і що людський поговір часто вкриває ганьбою найневинніших із них. Хочете, пані, я розповім вам кілька історійок про леді Голодвірс, вашу матусю?-Ви можете мене вдарити, сер, або якось інакше скривдити,— мовила леді Ґонт.
У його милості завжди поліпшувався настрій, коли він бачив, як дружина й невістка страждають.
Люба моя Бланш,— сказав він,— я джентльмен і ніколи не дозволю собі торкнутися жінки інакше, ніж ласкаво. Я тільки хотів виправити невеличку ваду вашої вдачі.
Ви, жінки, надміру горді, і вам дуже бракує покірливості, як напевне сказав би леді Стайн патер Моль, коли б він тут був. А пишатися нема чого, ви повинні бути покірні й скромні, мої найдорожчі. Бо ж леді Стайн знає, що ця несправедливо обмовлена, проста, добродушна місіс Кроулі може бути невинна, навіть невинніша за неї саму.
Репутація її чоловіка не найкраща, але й не гірша, ніж у Голодвірса, що й грав потроху, і програвав, і, програючи, дуже часто не платив, і вас залишив без спадщини, злидаркою на моєму утриманні. Так, місіс Кроулі не дуже значного роду, але вона не гірша за славетного предка нашої Фанні, першого де ля Джонса.
Гроші, які я внесла в родину, сер...— вигукнула леді Джордж.
Ви купили собі за них надію, що в майбутньому їх повернете,— понуро сказав маркіз.— Якщо Ґонт помре, до вашого чоловіка перейдуть його права, тоді їх успадкують ваші сини і, можливо, й дещо крім них. А поки що, любі мої, пишайтеся своїми чеснотами, виставляйте їх напоказ де завгодно, тільки не тут і не переді мною. А щодо репутації місіс Кроулі, то я не буду принижувати ні себе, ні ту чисту, ні в чому невинну жінку хоч би найменшим натяком на те, що її честь потрібно захищати. І прошу вас прийняти її з великою радістю, як кожного, кого я запрошую до цього дому. Цього дому? — Лорд засміявся.— Хто тут господар? І що таке цей дім? Цей храм чеснот належить мені. І коли я запрошу сюди весь Нью-гейт чи весь Бедлам, то й тоді, хай вам... ви зустрінете їх гостинно!-Після цієї гострої промови, однієї з тих, якими лорд Стайн вшановував свій "гарем", коли виявляв там хоч-найменшу ознаку" непослуху, пригніченим жінкам залишалося тільки скоритись.