Отже, перебуваючи в Королевиному Кроулі, Ребека здобула собі стільки друзів серед служників мамони, скільком могла приділити увагу. Леді Джейн і її чоловік прощаючись, виявляли до неї якнайтепліші почуття. Вони тішилися, що в майбутньому зможуть зустрічатися в Лондоні, коли родинний дім у столиці буде полагоджений і наново опоряджений. Леді Саутдаун приготувала Ребеці паку ліків і передала з нею листа велебному Лоренсові Грілсу, в якому прохала цього джентльмена врятувати "від вічного вогню особу, що її вона вшанувала своєю увагою". Сер Пітт провів їх у кареті, запряженій четвериком, до Грязьбері, пославши наперед воза з їхніми речами й запасом упольованого птаства.
Як ви, мабуть, скучили за своїм милим хлопчиком! —промовила леді Джейн, прощаючись з родичкою.
О так! — відповіла Ребека, закотивши зелені очі. Вона була страшенно рада покинути Королевине Кроулі,-а все ж покидала його неохоче. Щоправда, нудьга тут смертельна, зате повітря куди чистіше, ніж те, яким вона звикла дихати. Мешканці замку нецікаві, але всі по-своєму добре до неї ставилися.
"Це на них, певне, впливав тривале володіння трипроцентними паперами",— казала сама до себе Ребека і, мабуть, мала слушність.
Та хоч як там було, а лондонські ліхтарі весело світилися, коли поштова карета їхала по Пікаділлі. На Керзон-стріт Брігс добре натопила камін, а малий Родон не лягав спати, щоб зустріти тата й маму.
Розділ XLII-У ЯКОМУ ЙДЕТЬСЯ ПРО РОДИНУ ОСБОРНІВ
Чимало часу минуло вже відтоді, як ми бачили нашого шановного приятеля, старого містера Осборна. І не можна сказати, що він почував себе найщасливішим із смертних, відколи ми з ним востаннє зустрічалися. Сталося чимало подій, які ще дужче погіршили його вдачу. Не завжди йому вдавалося наполягти на своєму, а будь-який опір такому розумному бажанню цей джентльмен сприймав як особисту образу. Всякий непослух почав удвічі дужче дратувати старого, коли подагра, роки, самотина й гіркота багатьох розчарувань придушили його своїм тягарем.
Після смерті сина густий темний чуб Осборна швидко посивів, лице стало ще червоніше, а руки ще дужче трусилися, коли він наливав собі чарку портвейну.
Своїм клеркам у Сіті він влаштовував справжнє пекло, його домашнім теж було не легше. Навряд чи Ребека, що, як ми бачили, благала господа послати їй процентні папери, проміняла б свою вбогість, відчайдушні авантюри і ризик, якими було сповнене її життя, на Осборнові гроші й одноманітний морок, що його оточував.
Він був освідчився міс Суорц, але прибічники тієї леді зневажливо відштовхнули його і видали її заміж за одного молодого нащадка шотландської аристократії.
Містер Осборн був навіть не від того, щоб одружитися з жінкою низького походження і потім знущатися з неї, скільки душа забажає, але не траплялося особи на його смак, тому він тиранив удома свою незаміжню дочку. Вона мала чудову карету й чудових коней, сиділа на покуті столу, заставленого найкращим сріблом. Вона мала чекову книжку, бездоганного лакея, що супроводжував її на прогулянках, і необмежений кредит, торговці зустрічали й проводжали її шанобливими поклонами,— одне слово, мала всі привілеї багатої спадкоємиці, але життя її було смутне. Сироти в притулку, підмітальниці вулиць, найубогіша посудниця на кухні були щасливі порівняно з цією бідолашною, немолодою вже панною.
Фредерік Буллок, есквайр, із фірми "Буллок, Галкер і К°", все-таки одружився з Марією Осборн, хоч і не без довгих торгів і бурчання. Коли Джордж загинув і був вилучений з батькової духівниці, Фредерік почав наполягати, щоб Марії дали в посаг половину майна старого купця, і довго відмовлявся "вдарити по руках" як він сам казав) на інших умовах. Осборн заявив, що Фред був погодився взяти його дочку з двадцятьма тисячами і що він не вважає за потрібне брати на себе додаткові зобов'язання. Нехай Фред отримує те, що йому належить, або йде до біса. Фред, у якого розгорілася надія, коли Джорджа позбавили спадку, вважав, що старий купець безсовісно ошукав його, тому довгий час удавав, ніби хоче взагалі розірвати заручини. Осборн закрив свій поточний рахунок в "Буллока й Галкера", ходив на біржу з нагайкою, заприсягнувшись, що вперіщить нею по спині одного негідника, не називаючи, проте, його прізвища, і, як звичайно, виливав на всіх свою лють. Джейн Осборн потішала сестру під час тих родинних чварів.
Я завжди казала тобі, Маріє, що він любить твої гроші, а не тебе,— співчутливим тоном заявляла вона.
Принаймні він вибрав мене і мої гроші, а не тебе з твоїми грошима,— відповідала Марія, високо підносячи голову.
Проте розрив цей був тимчасовий. Батько Фреда й старші компаньйони фірми, розраховуючи на майбутній поділ майна, радили йому взяти Марію навіть з двадцятьма тисячами посагу, половину якого вона мала отримати тепер, а половину після батькової смерті. Отож Фред "порачкував" (знову ж таки, як він сам висловився) і послав старого Галкера миритися з Осборном. Мовляв, то його батько був проти цього шлюбу і ставав йому на перешкоді, а сам він прагне будь-що дотриматись угоди. Осборн похмуро прийняв перепросини. Родини Галкера й Буллока посідали почесне місце серед аристократії Сіті й мали навіть зв'язки з вест-ендськими вельможами. Старому Осборнові було приємно, що він матиме змогу казати: "Мій зять, сер, з фірми "Буллок, Галкер і К°", сер; своячка моєї дочки, сер, леді Манго, дочка високоповажного графа Каслмоулді". Уява його вже наповнювала дім вельможними гостями. Тому він вибачив молодому Буллокові й погодився на весілля.
Це було бучне свято. Родичі молодого дали сніданок у себе, бо вони мешкали неподалік " від церкви святого Георгія на Ганновер-сквер, де відбувся шлюб. Були запрошені вест-ендські вельможі, і багато з них поставили в книзі свої підписи.
Прийшли містер Манго й леді Мері Манго, а панночки Гвендоліна й Гінівер були дружками; прийшли полковник Бладаєр з гвардійського полку (найстарший син фірми "Брати Бладаєр" на Мінсінг-лейн), кузен нареченого, з шановною місіс Бладаєр, шановний Джордж Боултер, син лорда Леванта, і його дружина, у дівоцтві міс Манго, лорд-віконт Каслтодді, шановний Джеймс Мак-Мул і місіс Мак-Мул (у дівоцтві міс Суорц) та інші знатні гості, що поріднилися з Ломбард-стріт і великою мірою сприяли ошляхетненню Корнгілла.