Тих кілька дам, з якими місіс Кроулі була знайома за кордоном, не лише не захотіли відвідувати її, коли вона опинилася по цей бік Ла-Маншу, а й навмисне обминали її при зустрічі. Аж дивно, як ті вельможні леді враз забули її, і, безперечно, Ребеці не дуже приємно було переконуватися в цьому. Коли леді Голодвірс зустріла її .в фойє опери, то зібрала навколо себе дочок, наче вони могли заразитися від самого дотику Бекі, і, позадкувавши на крок чи два, заслонила їх своїми грудьми і втупилася в свого маленького ворога. Але, щоб спантеличити Бекі, треба було куди гострішої зброї, ніж той крижаний холод, що струмував з похмурих очей старої Голодвірс. Коли леді де ля Цвіль, що часто їздила верхи поруч з Ребекою у Брюсселі, зустріла відкриту коляску місіс Кроулі в Гайд-парку, її милість геть осліпла й так і не впізнала своєї колишньої приятельки. Навіть місіс Бленкінсоп, дружина банкіра, не привіталася з нею в церкві. Тепер Бекі постійно ходила до церкви; дуже повчально було бачити, як вона з'являлася там разом з Родоном, що ніс два великі молитовники з позолоченими обрізами, а потім покірно вислухував усю відправу.
Родон спершу брав дуже близько до серця образи, яких зазнавала його дружина. Він супився, лютував і погрожував викликати на поєдинок чоловіків та братів кожної з тих зухвалих жінок, що не віддавали Ребеці належної пошани. І тільки її найсуворіші накази і благання стримували його в межах пристойності.
Адже ти не можеш ввести мене в товариство пострілами,— добродушно казала вона.— Не забувай, любий, що я була тільки гувернанткою, а ти, мій бідолашний, дурненький півнику, маєш найгіршу славу—тут і борги, і карти, і всякі інші вади. Поступово ми здобудемо собі скільки завгодно друзів, а тим часом ти повинен бути гарним хлопчиком і в усьому слухатися своєї вчительки. Пам'ятаєш, як ти осатанів, коли ми почули, що твоя тітка майже все залишила Піттові та його дружині? Ти хотів був роздзвонити про це по всьому Парижі, і якби я не стримала тебе, де б ти був тепер? У борговій в'язниці Сен-Пелажі, а не в Лондоні, в нашому гарненькому будинку з усіма вигодами. Ти так лютував, що ладен був убитих свого брата, недобрий мій Каїне. І що б вийшло, якби ти й далі сердився? Хоч би ти скільки лютував, а тітчиних грошей не вернеш, тож хіба не краще приятелювати з родиною твого брата, а не сваритися, як ті дурні Б'юті? Коли твій батько помре, Королевине Кроулі стане для нас приємним, зручним пристановищем на зиму.
Якщо ми збанкрутуємо, ти зможеш нарізати печеню за обідом і наглядати за стайнею, а я буду гувернанткою в дітей леді Джейн. Дурниці, ми не збанкрутуємо! Я встигну знайти тобі добре місце або Пітт зі своїм синочком помруть, тоді ми станемо сер Родон і міледі. Доки живеш, доти й надійся, любий, і я ще зроблю з тебе людину. Хто продав твоїх коней? Хто сплатив твої борги?-Родон мусив визнати, що всі ці блага завдячує дружині, і обіцяв і надалі цілком покладатися на її мудре керівництво.
Справді, коли міс Кроулі покинула цей грішний світ і гроші, за які так завзято змагалися всі її родичі, кінець кінцем дісталися Піттові, Б'ют Кроулі, дізнавшись, що йому залишено тільки п'ять тисяч замість сподіваних тридцяти, з великого розчарування накинувся на небожа з лютою лайкою, і сварка, що ніколи не стихала між ними, скінчилася остаточним припиненням будь-яких стосунків. І навпаки — поведінка Родона Кроулі, що отримав лише сто фунтів, здивувала брата й дуже сподобалася невістці, яка хотіла бути в добрих стосунках з усіма чоловіковими родичами. Родон написав братові відвертого, бадьорого й веселого листа з Парижа. Він знає, мовляв, що через своє одруження втратив тітчину ласку, і хоч не приховує свого розчарування її жорстокою ухвалою, проте радий, що гроші залишаться в їхній родині, і щиро вітає брата з таким щастям. Він передав також сердечне вітання своїй сестрі й висловив надію, що вона поставиться ласкаво до місіс Родон. Лист кінчався власноручно дописаними словами тієї леді. Вона також приєднувалася до чоловікових вітань. Вона завжди пам'ятатиме, який містер Кроулі був добрий до неї у ті давні часи, коли вона, самітна сирота, вчила його маленьких сестер, долею яких і досі щиро цікавиться. Вона бажала йому щастя в родинному житті і просила дозволу передати вітання леді Джейн (про доброту якої гомонить весь світ). Далі вона висловлювала надію, що їй колись дозволять показати дядькові й тітці її малого сина, і просила поставитись до нього прихильно й підтримати його, коли буде потреба.
Пітт Кроулі прийняв цього листа дуже ласкаво — набагато ласкавіше, ніж міс Кроулі приймала колишні Ребечині твори, переписані Родоновою рукою, а леді Джейн була глибоко зворушена тим посланням і сподівалася, що чоловік негайно поділить тітчин спадок на дві рівні частини й половину пошле братові в Париж.
Проте, на подив її милості, Пітт не квапився слати братові чек на тридцять тисяч фунтів. Але він великодушно запропонував Родонові підтримку, якщо той колись повернеться до Англії і захоче нею скористатися, і, подякувавши місіс Кроулі за ласкаві слова про нього та про леді Джейн, люб'язно пообіцяв при потребі стати в пригоді її малому синові.
Отже, брати майже помирилися. Коли Ребека вернулася до Лондона, Пітта з дружиною там не було. Вона часто проїздила повз знайомі двері на Парк-лейн, щоб поглянути, чи Пітт з дружиною оселилися в будинку міс Кроулі. Але вони там не з'являлись, і тільки від старого Реглса вона дещо дізналася про них: усю челядь міс Кроулі відпущено з пристойною винагородою, а містер Пітт лише раз приїздив до Лондона, кілька днів прожив у будинку, владнав справи зі своїми адвокатами і продав букіністові на, Бонд-стріт усі французькі романи міс Кроулі. Бекі мала свої підстави бажати, щоб її нова родичка повернулася до Лондона. "Коли, приїде леді Джейн,— міркувала вона,— то введе мене в лондонське товариство; а що стосується жінок... ну, вони самі почнуть запрошувати мене, як побачать, що чоловікам я подобаюсь".
Для кожної леді в становищі Ребеки таким самим необхідним набутком, як букет чи карета, є компаньйонка. Мене завжди зворушує, що ці ніжні істоти, які не можуть жити без прихильності до когось, вибирають собі в товаришки надзвичайно невиразну особу і майже ніколи з нею не розлучаються. Вигляд такої постійної супутниці в приношеному вбранні, яка сидить у ложі опери за спиною в своєї любої приятельки або займає в кареті місце навпроти неї, завжди має в собі щось корисне і повчальне для мене; це таке саме веселе нагадування як череп, що ним користувались на бенкетах єгипетські бонвівани,— химерне сардонічне mémento / Нагадування (лат.) / Ярмарку Суєти. Що й казати: навіть така бувала, нахабна, безсовісна й черства красуня, як місіс Випікайдуш, батько якої помер із сорому за неї, навіть чарівна й смілива місіс Тенетлі, що перестрибне верхи через огорожу незгірше за будь-якого чоловіка в Англії і сама править своїми сивими в Парку, тим часом як її мати й досі тримає крамничку в Баті,— навіть ці жінки, такі сміливі, що, здавалося б, нічого не бояться, не зважуються вийти в світ без компаньйонки. їхнім серцям, ніжним, сповненим любові, неодмінно треба виливати на когось свої почуття. І на людях ви їх зустрінете тільки в супроводі жалюгідної, вбраної в перефарбовану сукню особи, що сидить у куточку десь неподалік.