Міс Кроулі дала змогу компаньйонці вибалакатись, майже не перебиваючи її. Одужавши, вона почала нудитися за товариством. А містер Крімер, її лікар, навіть чути не хотів про те, щоб вона повернулася до свого колишнього, бурхливого способу життя в Лондоні. Стара панна рада була б знайти якесь товариство в Брайтоні, тому , у відповідь другого ж таки дня не тільки послала графині Саутдаун листа з подякою за увагу, а й люб'язно запросила до себе Пітта Кроулі. Той прийшов разом з леді Саутдаун та її дочкою. Графиня жодним словом не згадувала про стан душі міс Кроулі, а з великим тактом говорила про погоду, про війну і поразку того жахливого Бонапарта, особливо ж про лікарів-дурисвітів, і дуже хвалила Поджерса, якому вона тоді протегувала.
Під час цієї зустрічі Пітт Кроулі зробив спритний хід— такий хід, який показав, що коли б він замолоду, з самого початку, не занедбав своєї дипломатичної кар'єри, то міг би на цій ниві далеко піти. Коли вдова-графиня почала паплюжити корсиканського вискочня, як тоді всі його паплюжили, доводячи, що він мерзотник, який заплямував себе всілякими злочинами, що він боягуз і тиран, негідний того, щоб йому дарували життя, що він з самого початку був приречений на загибель і т.д., Пітт Кроулі виступив на захист цього обранця долі. Він описав першого консула, яким бачив його в Парижі під час Ам'єнського миру, коли він, Пітт Кроулі, мав щастя познайомитися з великим державним діячем, шановним містером Фоксом, яким, хоч би як вони з ним розходилися в поглядах, не можна було не захоплюватись і який завжди був високої думки про імператора Наполеона. Далі він обурено затаврував зрадливу поведінку союзників щодо позбавленого трону монарха, який довірливо, здався па їхню ласку. Вони засудили його на жорстоке й ганебне заслання, а тим часом Франція опинилася під владою нових тиранів — зграї фанатичних католиків.
Така ортодоксальна відраза до католицької єресі врятувала Пітта Кроулі від гніву леді Саутдаун, а захоплення Фоксом і Наполеоном дуже підняло його в очах тітки.
Про її приятелювання з цим покійним державним діячем ми вже згадували в своїй повісті, коли вперше знайомили читача з міс Кроулі. Вірна прибічниця вігів, міс Кроулі протягом усієї війни була в опозиції, і хоч можна сказати напевне, що падіння імператора не дуже схвилювало стару леді, а знущання з нього не вкорочувало їй життя й не позбавляло сну, все ж таки Піттові схвальні слова про обох її ідолів не лишили байдужим її серце і неабияк вплинули на її ставлення до небожа.
А ви що про це думаєте, люба? — звернулася міс Кроулі до дівчини, яка сподобалася їй з першого погляду, як завжди подобалися скромні молоді особи, хоч треба визнати, Що її симпатії так само швидко згасали, як і спалахували.
Леді Джейн дуже почервоніла й відповіла, що "вона зовсім не розуміється на політиці, хай про неї говорять мудріші люди, але хоч мама, безперечно, мала слушність; містер Кроулі теж говорив дуже гарно". І коли після розмови гості прощалися, міс Кроулі висловила надію, що "леді Саутдаун буде така ласкава й часом відпускатиме леді Джейн, коли та матиме вільну хвилину, щоб вона прийшла трохи розважити самітну хвору стару жінку". Леді Саутдаун ласкаво пообіцяла відпускати дочку, і дами дуже мило попрощалися.
Не пускай більше до мене леді Саутдаун, Пітте,—сказала тітка,— вона дурна й пихата, як усі твої родичі по матері. Я їх завжди не зносила. Але ту милу, добродушну маленьку Джейн приводь коли завгодно.
Пітт пообіцяв приводити Джейн. Він, звичайно, не сказав графині Саутдаун, яку думку склала про неї його тітка, а та, навпаки, вважала, що справила на міс Кроулі найкраще враження.
І ось Джейн, якій не набридало сидіти коло хворої леді і яка, може, в душі навіть рада була час від часу звільнитися від похмурих просторікувань велебного Бартоломія Айронса й товариства нудних нахлібників, що плазували перед бундючною графинею, її матір'ю,— леді Джейн почала досить часто навідуватись до міс Кроулі, їздити а нею на прогулянки й скрашувати їй вечори. Вона була від природи така добра й лагідна, що навіть Феркін не ревнувала до неї, а покірній Брігс здавалося, що міс Кроулі не так знущається з неї, коли в кімнаті сидить леді Джейн. Міс Кроулі чудово ставилася до дівчини. Вона розповідала їй безліч історій зі своєї молодості, розмовляючи з нею зовсім іншим тоном, ніж свого часу з тією безбожною Ребекою; в присутності невинної леді Джейн легковажні розмови здавалися недоречними, і міс Кроулі була надто добре вихована, щоб ображати таку чистоту. Сама юна леді, що не бачила ласки ні від кого, крім цієї старої ванни, свого батька і брата, платила за engouement міс Кроулі щирою ніжністю і приязню.
Осінніми вечорами (коли Ребека, найвеселіша серед веселих переможців, хизувалася в Парижі, а Емілія, люба, вбита горем Емілія,— ох, де вона тепер?) леді Джейн сиділа у вітальні міс Кроулі й співала їй свої прості поетики й гімни, поки заходило сонце, западав присмерк і хвилі шуміли, розбиваючись об берег. Коли пісенька кінчалась, стара панна звичайно прокидалася з дрімоти і просила співати далі. А щодо Брігс і тих щасливих сліз, які вона пролила там, удаючи, що плете, й дивлячись на могутній потемнілий океан за вікнами — хто, питаю я, міг би зміряти щастя й зворушення сердешної Брігс?-Пітт тим часом сидів у їдальні з брошурою про зерновий запон або з місіонерським довідником і відпочивав, як і належить відпочивати після "біду романтичним і неромантичним чоловікам. Він поливав мадеру, будував повітряні замки, думав, що він Чудовий хлопець, і відчував, що тепер він закоханий у леді Джейн дужче, ніж будь-коли за ці сім років, протягом яких вони були заручені і протягом яких Пітт не виявляв ніякого нетерпіння, після мадери він надовго засинав. Коли наставала пора пити каву, містер Боулс заходив до їдальні і, застаючи звичайно містера Пітта в темряві, заглибленого в свої брошури, кликав його нагору.
Як би я хотіла, серденько, знайти когось, хто б зіграв зі мною в пікет,— сказала одного вечора міс Кроулі, коли згаданий служник з'явився із свічками та кавою.—Бідолашна Брігс грає, як сліпа, бо вона дурна (стара панна не пропускала нагоди образити Брігс у присутності челяді)