Слуга містера Джоза того райку кілька разів бігав до міста, під брами розташованих навколо парку готелів та будинків, де мешкали англійці, вештався серед інших служників, кур'єрів та лакеїв, збирав усі новини і приносив ті інформаційні бюлетені своєму господареві. Майже всі ці джентльмени були в душі прихильниками імператора й дотримувалися думки, що цей похід скоро скінчиться.
Прокламація імператора, надрукована в Авені, у великій кількості поширилася по всьому Брюсселі.
"Солдати! — писалося в ній.— Настала річниця Маренго і Фрідланда, де двічі вирішувалася доля Європи. Тоді, як і після Аустерліца та Ваграма, ми були надто великодушні. Ми повірили присягам і обіцянкам володарів і залишили їх на тронах.
Хіба ми чи вони змінилися? Солдати, ті самі пруссаки, що сьогодні такі зухвалі, йшли на нас під Ієною троє проти одного, а під Мон-мірайлем шестеро проти одного. Ті з вас, хто був у англійському полоні, можуть розповісти своїм приятелям, яких мук вони зазнали в їхніх плавучих в'язницях. Шаленці! Їх осліпив хвилинний успіх. Та якщо вони увійдуть у Францію, то знайдуть там тільки могилу!"-А прихильники Франції пророкували ще швидшу, ніж ця, поразку ворогів імператора, і всі сходились на тому, що пруссаки й англійці повернуться сюди тільки як полонені у хвості переможної армії.
Ці зібрані протягом дня новини мали свій вплив на містера Седлі. Йому передано, що герцог Веллінгтон намагається зібрати свою армію, передові загони якої минулої ночі розбито.
Розбито? Дурні теревені! — мовив Джоз; що під час сніданку завжди був дуже відважний.— Герцог виїхав, щоб розбити імператора, як раніше розбив усіх його генералів.
— Його папери спалені, майно вивезене, а кімнаті звільняють для герцога Далматського,— сказав Джозів, інформатор.— Я знаю про це від його власного дворецького. Слуги мілорда герцога Річмонда пакують речі. Його милість уже втік, а герцогиня тільки чекає, поки запакують срібло, щоб приєднатися до французького короля в Остенде.
Французький король у Генці, голубе,— недовірливо заперечив Джоз.
Він учора вночі втік до Брюгге, а сьогодні відпливав з Остенде. Герцог Беррійський у полоні. Хто хоче врятуватися, хай краще швидше виїздить, бо завтра відкриють греблі, і як тоді втікати, коли вся Бельгія буде під водою?-Дурниці, голубе, ми можемо виставити втричі більше проти того, що виставить Боні! — відповів містер Седлі.— Австрійці й росіяни вже підходять. Він мусить бути розбитий і буде розбитий! — закінчив Джоз, стукнувши кулаком по столу.
Пруссаків було троє проти одного під Ієною, і він протягом тижня здобув усю їхню армію і королівство. А під Мон-мірайлем їх було шестеро проти одного, і він розігнав їх, як овець. Австрійська армія наступає, але на чолі з імператрицею і Римським королем. А росіяни? Пхе, росіяни відступлять. Англійців ніхто не пожаліє, всі пам'ятають, які вони були жорстокі до наших сміливців у тих своїх плавучих в'язницях. Гляньте сюди, тут надруковано чорним по білому. Ось прокламація його величності імператора й короля,— сказав новоявлений прихильник Наполеона і, витягши папірця з кишені, тицьнув його в обличчя господареві, вже дивлячись на оздоблену шнурами куртку та на інші речі як на свою здобич.
Джоз, хоч іще не дуже налякався, але був уже не такий упевнений.
Подай-но мені куртку й кашкета,— звелів він,— і ходи зі мною. Я сам піду дізнатися, скільки в твоїх розповідях правди.
Ісидор розлютився, що Джоз одягає оздоблену шнурами куртку.
Хай мілорд краще не надягає військового мундира,— сказав він,— бо французи заприсягайся не лишати живим жодного британського солдата.
Ану цить! — усе ще бадьоро мовив Джоз і з непохитною рішучістю всунув руку в рукав.
За цим геройським вчинком і застала його місіс Родон Кроулі, що саме прийшла відвідати Емілію і з'явилася в передпокої, не подзвонивши.
Ребека, як завжди, була вбрана дуже елегантно й гарно; спокійний сон після від'їзду Родона відсвіжив її, і було приємно дивитися на її рожеве усміхнене личко, коли в місті того дня у всіх на виду була написана глибока тривога й смуток. Вона зареготала, побачивши, як Джоз силкується впхати себе в куртку.
Ви збираєтесь приєднатися до армії, містере Джозефе? — спитала вона.— Невже в Брюсселі не залишиться нікого, хто б захищав нас, бідних жінок?-Джозові пощастило нарешті влізти в куртку, і він рушив назустріч прекрасній гості. Почервонівши і збентежено вибачившись, він спитав, як місіс Ребека почував себе після ранкових подій і після втомливої ночі на бенкеті.
Мосьє Ісидор зник у Джозовій спальні, забравши з собою строкатий халат.
Як люб'язно з вашого боку, що ви питаєте про це,— відповіла Ребека, обома руками стискаючи його руку.— Який у вас незворушний, спокійний вираз тепер, коли всі такі налякані! Як там люба Еммі? Певне, розлука була для неї страх яка важка?-Жахлива,— відповів Джоз.
Ви, чоловіки, все витримуєте,— мовила місіс Кроулі.— Розлука чи небезпека — вам байдуже. Признайтеся, що ви хочете приєднатися до армії і кинути нас напризволяще. Я бачу, щось мені підказує, що це правда. Я так злякалася, коли мені спало це на думку (бо я часом думаю пре вас, містере Джозефе, як буваю сама), що негайно ж прибігла просити і благати вас, щоб ви не їхали.
Ці слова можна було б витлумачити так: "Дорогий містере Джозе, якщо армії не пощастить і доведеться відступати, у вас дуже зручна карета, всякій я хотіла б мати місце". Я не знаю, чи Джоз так її зрозумів. Але він був дуже ображений тим, що в Брюсселі Ребека не звертала на нього уваги. Його не відрекомендували нікому з вельможних знайомих Родона Кроулі, майже ніколи не запрошували в гості до Ребеки, бо він був надто обережний, щоб грати на великі суми, і його присутність однаково заважала і Джорджеві, і Родонові, що, певна річ, воліли розважатися без свідків.
"Ага,— подумав Джоз,— тепер я тобі потрібен, ти прийшла до мене. Як немає більше нікого, то ти згадала й про Джоза Седлі". Та хоч він і не дуже вірив у щирість Ребеки, йому все ж таки підлестило те, що вона сказала про його хоробрість.
Він весь зашарівся й ще дужче запишався.
Я хотів би поглянути на бій,— мовив він.— Кожен більш-менш хоробрий чоловік радий глянути на таке. В Індії, я дещо бачив, але то хіба те!-Ви, чоловіки, ладні всім пожертвувати задля приємності,— зауважила Ребека.