— Нас оцінили! Ми виходимо на міжнародний рівень! — пораділи зачепилівці. — Тепер хай начуваються різні там парижи і лондони! Правда, доведеться витягувати ще й фірму Gillette, але — вистоїм. Нам не звикати. Не вперше!
І ще одна приємна новина чекає на покупців: ті з них, які ще й зуміють поголитися зачепилівськими Gillette, одержать від Зачепилівки цінні призи.
Зозуля і Ко
— Ну то й що з того, що я підкладаю яйця в чужі гнізда? — дивувалася Зозуля. — Протріть баньки, шановні пернаті, пані й панове! Як ви всі повідставали від віянь нового часу у своїх розкішно-дрімучих, даруйте, хащах! Я вже не та Зозуля, що колись була. Я вже давно працюю в системі гуманітарної допомоги, являюсь президентом спільного (нашого і зарубіжного) Товариства з обмеженою відповідальністю "Зозуля і Ко". А тому в гнізда ближніх я розношу благодійні е-е... внески. І несу яйця, дякуючи зарубіжному інвестору — серові де Зозуліо. Тому вважайте, що це міжнародна гуманітарна допомога. Ось так!
Щастя на долоні
Хіромант довго й прискіпливо вивчав мою долоню. Він то підносив її до своїх очей, то навпаки — відсторонював, то вертів сюди й туди мою кромну длань і все щось бурмотів собі під ніс, бурмотів…
Врешті пребадьоро вигукнув:
— Спішу вас обрадувати і обнадіїти: судячи по лініях і горбиках вашої долоні, особливо по горбику Венери, а він у вас добре розвинений, ви цілком — щасливий. Ваше щастя — ось воно! На долоні!
Кажуть, він був досвідченим фахівцем своєї справи. Можливо. Але мабуть він просто не знав, що мені, щасливчику, того мало було — щастя всього лише на долоні.
Своя
Одна Муха хвастала, що вона — кімнатна.
Себто своя, домашня. А тому, мовляв, їй всюди раді і вона всюди бажана гостя, бо всюди у неї рідний дім.
І то була правда, що Муха справді була кімнатною.
Ось тільки лізла вона завжди чомусь в чужу кімнату...
То молодість сама приходить...
Онук питає діда:
— А ти пам’ятаєш, як ти був колись старим?
— Ні. А хіба я був колись старим?
— Був, був! — радо онук. — Тато був молодим і пам’ятає про це, а чому ти забув, як ти був старим?
Задумався дід. Довго-довго думав, і досі думає. Чи був він колись старим? Так і не може згадати. А все тому, що в душі він ще залишався молодим.
Але онукові треба було щось відповідати і дід ще подумавши, нарешті відповів:
— Бачиш, тут така справа. Молодість сама приходить, а до старості ще треба дожити. А це, ой як не просто, і не кожному дається.
Кому нагірчив мед?
— Моє життя з медом на повірку ніколи не було медом, як про те дехто з необізнаних пасталакає! А я ж йому так вірила! Як і його обіцянкам та клятвам, що наші пута Гіменея будуть ледь чи не зацукреними. А що виявилось насправді? Які лакомини? Я ними ніколи й не ласувала. Як кажуть, по бороді текло, а в рот не попало! Навпаки, я ще сама дарувала йому ласощі. А він мені чим віддячував? Полиновою своєю невірністю!
Її слухали, їй співчували та дружно ганили сякий-такий Мед, який за роки їхнього подружнього життя, виявляється, стільки нагірчив такій чудовій жоні своїй, незрівнянній Гірчиці!
Розподіл обов’язків
"Шукаю Одиницю для спільного ведення бізнесу. Гарантую перше місце в нашому тандемі. Нуль".
Вовцюган та свині
Один Вовцюган-вовцюганище, здоровенний та страшенний, як сто вовків разом узятих, опустивши широколобу голову з масивною мордою, що була озброєна могутніми іклами та хижими зубами, біг в надвечір’я степами — голодний та злющий. Горе, горе тому, хто необачно трапиться на його шляху, адже він жив за вовчими законами і на світ дивився вовкувато, з однією лише метою: кого б з’їсти.
І ось у якихось там краях його чутливі ніздрі вловили дратівливий запах живої плоті. Нарешті! Наїдок! Недарма ж кажуть, що на ловця і звір біжить, а вовка ноги годують. Ось-ось вони погодують і нашого Вовчиська. Край села нарешті він почув свиняче хрюкання.
І надав ходу, аж слиною бризкаючи...
А тим часом безпечні свині безпечно пахтіли здобним м’ясом, не підозрюючи, який хижак підкрадається до них. (Сторож, який мав їх охороняти, безпечно спав, розсіюючи навколо себе — загроза довкіллю! — отруйні запахи міцнющого самогону!)
Збадьорілий Сіроманець надав ходу й одним махом перелетівши через загородку, опинився посеред свиней. А далі...
Далі автор просить слабконервових не читати, адже за можливі наслідки (серцеві напади в читачів) відповідальності не несе.
Отож, хижак перестрибнув через паліччя, але тільки хотів він своїми залізними щелепами з хижими зубами й могутніми іклами схопити поапетитнішого підсвинка, як його раптом — бідолаха навіть не встиг нічого втямити й збагнути, — самого схопили. Свині! А схопивши, в один мент рознесли нещасного любителя свинини на шматки!
Та так, що через мить з того Вовцюгана-Вовчища залишилася лише купа обгризених кісток і такий же череп. Бо хоч він і був голоднющим, та в загородці на його лихо були ще голодніші...
І коли вранці, нарешті очумавшись, крекчучи та хапаючись за бідну свою голову, сторож звівся, то, загледівши серед свиней, яких він мав пильно стерегти, обгризений вовчий скелет, то хрестячись та вигукуючи "Свят!.. Свят!.. Отак учора перепив!.." кинувся навтьоки, аби свині і з ним такого не вчинили.
"Вовки б вас пожерли, страхопудала!" — обертаючись, на бігу вигукував він на адресу свиней. Та пригадавши, що якраз навпаки, свині з’їли вовка, далі втікав вже без оглядки...
Треба вам сказати, що в загородці були не дядьківські і не фермерські, завжди ситі й жирно-ліниві, а відтак не здатні навіть на опір, а вічно голодні й від того худющі й злющі, як хорти колгоспні свині. (Є така порода, виведена в Україні впродовж останнього півстоліття — колгоспні свині!). Загледівши як до них у загородку нарешті — НАРЕШТІ!!! — потрапило щось їстівне, свині колгоспу імені Суворова (так називалося те колективне радянське господарство), не стали розбиратися, що ж то таке до них ускочило — сторож, бригадир, свинарка чи вовк — використовуючи істино суворовський натиск, миттєво повечеряли ним, раді хоч якомусь наїдкові...
І після цього в енциклопедіях ще й пишуть, що вовки, мовляв, "завдають шкоди тваринництву". Дідька лисого вони завдадуть, якщо тваринництво залишене напризволяще. Чи то пак, на самовиживання. Таких свиней навіть охороняти не треба, вони зліші за хортів і від них вовкам (та й не тільки їм) треба триматися подалі.