Ярлик на князівство (збірка)

Сторінка 129 з 247

Чемерис Валентин

— Нема нікого, — нарешті озвався сержант і обережно причинив вікно, але не на шпінгалет.

— І на карнизі немає? — недовірливо дивився на нього старший.

— І на карнизі. Та і який би відчайдуха зумів там утриматись?

— Дивно, що немає, — подивувався старший. — Чуття мені, а воно ще ніколи мене не підводило, підказує: там хтось є, довго нам ця баришня, — кивнув на Ольгу, — не відчиняла. А виходить, що немає.

Як почула те Ольга — зблідла.

— Як — НЕМАЄ??? — закричала не своїм голосом. — Ой, мамочко!!! Ой, таточку!!! Невже... зі-зірвався?..

Зомліла.

— Відливайте її водою, — крикнув сержант міліції.

— Віділлємо, — пообіцяв старший групи, — а ви, хлопці, відчиніть вікно та зніміть з карниза каваліра цієї непритомної. Котрий здуру за честь дами свого серця на карниз поліз. Та швидше, щоб він бува не полетів униз. А я радий: чуття ловця порушників мене й цього разу не підвело.

Коли Ольга отямилась, Федя вже був у кімнаті.

Старший групи складав протокола "Про порушника паспортного режиму, каваліра і лицаря — так і писав у протоколі, — котрого виявлено в жіночому гуртожитку (кімната номер така-то) в неположене врем’я".

КНЯЗЬ ТРУБЕЦЬКОЙ:

"ТРІУМФАЛЬНИЙ МАРШ" НА КИЇВ

Як час біжить!.. Століття змінюються століттями... Не новина звісно, та все ж якийсь елегійний смуток навіває, меланхолійну задумливість часом викликає. Ось вже і славній — знаменній! — Конотопській битві, яка відгриміла у 1659 році, виповнюється 350!

Дата, що називається, кругла. Дехто вже почав її відзначати — не чекаючи 2009 року. Що ж, очевидно, вже пора. Ось і одна з російськомовних газет, яка крім Москви, виходить і в Києві (бо зареєстрована і в Україні — експансія!) і яка явно страждає від надміру любові до неї, України сердешної, — виступила з чималою статтею, що, здійснює чи не ревізію цієї події: "Конотопская битва. Великая ненужная победа".

Так таки у підзаголовку й набрано великими літерами: "НЕНУЖНАЯ". Хоч і "победа" та ще й "великая" (тут навіть російськомовна газета, яка страждає від надміру любові до України, змушена визнати, що — "великая"). Але, виявляється, "ненужная". Отакої!

Ще й у самій статті уточнено-підкреслено, що вона, мовляв, не українська. Овва! А чия ж тоді? Адже це та битва під Конотопом, у якій гетьман Іван Остапович Виговський наголову розгромив російську кінноту князя Пожарського (розбив ущент, десятки тисяч чужинців поклав на сиру землю, а 5 тисяч царевого воїнства взяв у полон) і — "не українська", виявляється, "победа". Та Україні не завжди щастило на такі вражаючі перемоги і раптом — "ненужная". Але ж саме Україна тоді перемогла московитів. І так перемогла, що... А втім, процитуємо (мовою оригіналу) Сергія Соловйова із його фундаментальної і відомої "Истории России":

"Цвет московской конницы, совершившей счастливые походы 54 и 55 годов сгиб в один день… Никогда после того царь московский не был уже в состоянии вывести в поле такого сильного ополчения. В печальном платье вышел Алексей Михайлович к народу, и ужас напал на Москву. Удар был тем тяжелее, чем неожиданнее; последовал он за такими блестящими успехами! Еще недавно Долгорукий привел в Москве пленного гетмана литовского, недавно слышались радостные разговоры о торжестве Хованского, а теперь Трубецкой, на которого было больше всех надежд, "муж благовейный и изящный, в воинстве счастливый и недругам страшный", сгубил такое громадное войско! После взятия стольких городов, после взятия столицы литовской царствующий град затрепетал за собственную безопасность: в августе по государеву указу люди всех чинов спешили на земляные работы для укрепления Москвы. Сам царь с боярами часто присутствовал при работах; окрестные жители с семействами, пожитками наполняли Москву, и шел слух, что государь уезжает за Волгу, за Ярославль..."

Шлях на Москву тоді був відкритий! Московська паніка, коли й сам цар здрейфив, була тільки на руку — веди, гетьмане, своє воїнство. Але...

Але за такої архісприятливої ситуації, що склалася тоді для України, трагічної для Московського царства, як ми знаємо, не Виговський повів свої полки на Москву, а розбитий князь Трубецькой, чия кіннота на чолі з князем Пожарським була розгромлена вщент, перегрупувавши сили, пішов потоптом на Україну. Принаймні, дійшов до Києва. і, як захоплено напише газета, яку ми вище цитували, пройшовся не як-небудь, а — "триумфальным маршем".

І це він, розбитий полководець, чия столиця була в паніці, з криком на вустах: рятуйся, мовляв, хто як може!

Що ж, в історії трапляються і на такі парадокси.

І ось цю велику і славну перемогу (яка здобувалася не в кожній державі і не в кожному столітті) гетьмана Виговського і названо в наш час — 350-ліття битви, — "ненужной". А відтак виходить, що, нам, українцям, не варто, мовляв, було тоді її, у 1659 році під Конотопом і здобувати.

"Огромная армия Алексея Трубецкого выступила из Путивля на Украину. Под Конотопом она задержалась на несколько месяцев, будучи по непонятой причине не в силах взять город, который защищали 4 тысячи героических казаков". Одне слово, "оплошали" брати-росіяни. Цим і скористався Виговський зі своїми союзниками, і дав нападникам генеральний бій, у якому й поклав їх на сиру землю. І далі (це вже із російськомовної московської газети, що виходить у Києві):

"В современной украинской историографии это принято преподносить как великую победу украинского оружия над русскими оккупантами. (Що так то так, а якже інакше, над окупантами!) и могучий удар по концепции вечной и нерушимой дружбы православных народов…" Ох це пресловуте православ’я! Ним легко можна виправдати будь яку агресію проти сусідів, якщо вони на своє лихо, як і ти, православні. До всього ж, тут все з ніг на голову поставлено. В дусі адептів російського імперіалізму, адже "могучий удар по концепции вечной и нерушимой дружбы славянских народов", тоді якраз завдала руська армія Трубецького, яка за оцінками "Самовидця" нараховувала більше ста тисяч чоловік! Це вона; увірвавшись на Україну, заходилася її нищити, а українці в такій ситуації просто захищали свій край, то хто ж наніс "могучий удар по концепции вечной и нерушимой дружбы славянских народов"? Але тому, що Україна посміла тоді захищатися, її перемога й визнається як такою, що "ненужная".