Ярлик на князівство (збірка)

Сторінка 91 з 247

Чемерис Валентин

ТЕРМІНОВО ПОТРІБЕН ГЕРКУЛЕС...

Ну, блін, дожилися! Без персональної охорони вже ніякого авторитету. Бо який ти, блін, крутий, як тебе грізною тінню не супроводжує гевал двометровий. А коли ще й спортсмени-каратисти гасають за тобою на джипі — так і взагалі шик-модерн! Братки тебе по охороні зустрічають — яка охорона, такий і ти. І хоч ти, в натурі, гнида, приміром, миршава, а охоронець у тебе Геркулес, твій імідж уже — во! Як у пахана. Бо ти вже — солідняк. Справжній братан.

Змушений був і я найняти собі гевала. Ну, думаю, блін, тепер мене братки зауважають. "Колян, —скажуть, — ти, в натурі, хіповий бос!" Та й безпечніше з охоронцем, ніхто до тебе просто так не підкотиться і в пику, приміром, не дасть. "Пардон, ашипка вийшла!" Сам ти, стерва, ашипка природи і дешевого аборту!

Найняв хоч і задорого, так зате ж страхопудало! Зростом два метри, і чи не стільки ж у плечах. Тумба, в натурі. Але — з головою. Хоч голова в нього швидше так, для антуражу. Та мені його башка й на фіг не потрібна. Мені потрібна фактура, біцепси. За фахом — колишній паразит. Пардон, паразитолог. Спец по паразитах. Хоча, думаю, блін, і сам паразит першокласний — нахапався од них звичок.

Ну, плачу я тому моцару 500 зелених — місяць, два. Ніяких ексцесів.

Правда, на виставці передових технологій у нього — він мене супроводжував, — портмоне витягли. Рейвах зчинивши — і до мене, блін, з претензіями... Хоч нічого в тому портмоне особливого й не було — крім доларів. Хотів, аби я йому компенсував утрату. Ти, кажу, блін, якщо не мене, то хоч сам себе краще охороняй!.. А взагалі, тумба та з декоративною головою в ролі охоронця, блін, солідно дивилася. Тож мій рейтинг з такою горилою почав рости. "Колян крутий, — кажуть братани, — тепер до нього й не підступишся".

І навіть, блін, почали тихцем — щоб мені насолити, — переманювати до себе мого гевала. Але — не встигли.

Одного вечора, приїхали ми так десь об одинадцятій додому, я мерса в гараж поставив і вирішив дещо спрямити дорогу. Попер, блін, навпростець — через запущений сквер, куди і вдень люди боялися заходити. Там ще інвалід-піонер на постаменті стоїть — з однією ногою і рукою. Ліхтарі лише де-де блимають, ні душі навколо. Мені аж не по собі, блін, стало… Перестрінуть в такому місці народні умільці — не поздоровиться. Але попереду мене гевал сунув, і я заспокоївся. Недарма, виходить, йому по п’ятсот бабок щомісячно плачу. Життя (не чиєсь, своє), блін, дорожче.

Коли це з-за куща окрик (як металевий):

— Стоять!!!

Мій гевал тієї ж миті завмер як укопаний. А за ним і я. Стою. З піднятою ногою, яку не встиг поставити. Пітьма аж чорна, не второпаєш, з якого боку бандюга на тебе кинеться. Ну, думаю, блін, почнеться зараз... Добре, що я з охоронцем...

Аж тут нова команда:

— Лежати!..

Дивлюсь, мій гевал покірно падає. Мені нічого не лишилося, як падати слідом, — може, думаю, так йому краще буде мене охороняти? Хоч би, думаю, блін, штани не примусили зняти. А раптом той бандюга належить до сексуальної меншості? То хай, блін, починає з мого охоронця, у нього тилова частина як диван...

Лежимо. Ну, блін, думаю...

Аж тут нова команда:

— Повзи!.. Н-ну-у?!. Кому, гад, кажу: повзи!!.

Охоронець мій поповз. Так, блін, вужем і звивається. І це при його габаритах! Мені нічого не лишалося, як повзти за ним. Я й повзу. Якимось смердючим сміттям. Ну, блін, думаю... Простець бабі не минає... Ледве встигаю рачкувати за своїм моцаром, почав від нього відставати. Тумба тумбою, а повзе, як з мотором, блін! Ну, відстав, шукаю свого гевала. Куди повзти — не знаю. Аж тут над головою:

— Що з вами? Погано? Я тут пса треную, дивлюсь, а ви в темряві повзаєте... Потрібна допомога?

Т-туди т-твою!.. Схопивсь. Ну, блін, думаю, зараз я своєму янголу-охоронцю чортів надаю —стільки на смітнику поповзати!

Сюди-туди, а з мого Геркулеса й сліду… Хоч би, думаю, з ним що не сталося.

— Ви щось загубили? — питає собачник. — Це ми зараз... Рексі.. — до свого пса. — Слід! Шукати!

Собацюра — сюди-туди. Нюх-нюх. Взяла слід і — вперед. А ми за нею. Підводить нас Рекс до каналізаційного люка, метрів за сто од того місця, де ми стартували по команді "Повзи!". Охоронець мій у люці. І коли він устиг проповзти стільки, та ще й на пузі? Тумба ж тумбою! Люк, як завжди в нас, був відкритий, мій гевал туди й загуркотів. Чи сховок собі там шукав?

Давай ми його витягувати — де там! Він, блін, у плечах ширший за отвір люка. Туди з переляку якось втиснувся, а назад — власні габарити не дозволяють. Верещить не своїм голосом: "Граждани, рятуйте!!." А-а, шляк би тебе трафив і рятував. Я що — п’ятсот доларів тобі плачу, щоб тебе й рятувати? Але згадав, що в мене на поясі мобілка. Довелось аварійку викликати — витягли мого паразитолога автомобільним краном, який туди спеціально підігнали (за мої доляри) вже під ранок. І витягли разом з чавунним ободом люка. Заклинило його в тому ободі. Одяг довелось на ньому різати, солідолом його змащувати, тільки тоді мого охоронця з кільця витягли.

І що б ви думали?

Хоч подякував за рятунок?

У суд на мене, паразит, подав. Я, мовляв, пізно увечері завів його в неосвітлене місце, в результаті чого він провалився в люк… Ще позов виставив: десять тисяч доларів за моральні та фізичні травми, що їх він зазнав під час "виконання свого службового обов’язку". Я, блін, виявляється, не створив йому належних і безпечних умов для виконання ним службових обов’язків...

Ось так, блін, і живу.

Путящого охоронця не можу знайти, а без гевала рейтинг мій перед братками падає. Колян, кажуть, здає позиції. Воно й не дивно, зріст у мене метр п’ятдесят з кепочокою, мені вкрай потрібен гевал. Для понту. Підшукую зараз здоровенного моцара під два метри зростом. В Інтернет послав запит: терміново потрібен Геракл. Поки що — ніяких пропозицій. Мабуть, перевелись тепер богатирі.

Серед ваших знайомих підходящого Геракла, часом, не знайдеться, га? Люк у тому сквері я про всяк випадок заварив. Бабки платитиму справно, безпечність і всяку там ноу-хау гарантую. І всяку там оазу в жизні. Навіть сам буду охороняти свого охоронця, аби лишень зростом Геракл був не нижче двох метрів.