Ярлик на князівство (збірка)

Сторінка 244 з 247

Чемерис Валентин

-Чергове моє перезабальзамування закінчилося більше ніж успішно,— вождь з насолодою /зголоднів за тютюном за довгі роки лежання в саркофазі мавзолею/, випустив хмарку ароматного димку од свого улюбленого тютюну "Герцеговина-Флор".— Настільки успішно, що я вирішив повернутися — звичайно ж на численні прохання трудящих — з мавзолею у свій робочий кремлівський кабінет.

-Я завжди був упевнений,— спроквола почав Молотов,— що ти, Коба, попри чергові перезабальзамування...

-...живіший всіх живих!— схопившись і виструнчившись, вигукнув, як верескнув Берія, ледь чи не зриваючи голос.

-Саме це я і мав на увазі. Ти — Коба — живіший всіх живих,— спокійно закінчив Молотов і невдоволено глянув на головного карателя –

чого ти, мовляв, прешся поперед батька в пекло?

Пенсне, коли вони бликнули один на одного, в обох різко зблиснули.

-Оскільки ж я живий всіх живіших, в чому я ніколи й не сумнівався, то й приступаю до виконання своїх обов’язків... Яких, до речі?

Молотов і Берія, забувши про своє закореніле суперництво, вигукнули в унісон:

-Видатного діяча комуністичної партії і московської держави, міжнародного комуністичного і робітничого руху, генерального секретаря комуністичної партії Московського князівства, члена політбюро ЦК, голови президії Верховної ради Великого Московського князівства, Голови ради оборони, видатного і єдино правильного та несхибного ленінця, батька всіх народів, керманича, вождя і вчителя московського народу і всього прогресивного людства в цілому та геніального великого князя Великого Московського князівства!

-Саме це і я мав на увазі,— вождь хукнув голубим димком.— До чергового перебальзамування я перебуватиму не в мавзолеї, а в Кремлі, виконуючи перераховані вами обов’язки. На прохання, звісно, трудящих усього світу.

-З нагоди твого удачного перезабальзамування й щасливого воскресіння, Коба,— озвався Молотов,— на Красній площі заплановано мітинг трудящих, на якому ти мусиш виступити на честь...

-...такої епохально-історичної події, що ощасливить не тільки великий московський народ, а й усе людство планети Земля!— вигукнув Берія.

-Лаврентію,— вождь зупинився і примружившись, дивився на

головного карателя так пильно, що того почав колотити внутрішній дріж,— я тебе і Молотова затребував із пекла у Кремль не для пустих, хоча й дзвінких балачок, а для діла.

-Я вже віддав розпорядження органам на честь такої події збільшити кількість виявлених ворогів народу на сто й один відсоток! Але їх так багато, що у Великому Московському князівстві не вистачає нових місць ув’язнення. Будемо посилено,— Берія сапнув чергову порцію повітря,-посиленими темпами їх будувати. А також перетворювати школи, вузи, лікарні тощо на нові місця ув’язнення.

-Я думаю, Лаврентію, що ти неправильно,— випустив йому дим в лице,— не по-ленінському, не по-більшовицькому мислиш /Берія похолов, посірів, позеленів, а потім і посинівши, почав чи не на очах зменшуватися в об’ємі/. Такі заходи надто дорого обійдуться державному бюджету. Зрештою, це не економно. Чи не краще все Велике Московське князівство, разом із Кремлем з істино ленінським, більшовицьким розмахом оточити колючим дротом із сторожовими вишками і перетворити його на табір... На табір, скажімо, скажімо... соціалізму. Га? Як, Лаврентію? Второпуєш?

-Так точно, товаришу Сталін. Перетворимо під вашим мудрим керівництвом Велике Московське князівство на суцільний табір, табір соціалізму! За другим заходом у такий же табір перетворимо і увесь світ, зігнавши до нього все прогресивне людство!

-Хвалю за істино ленінський розмах, істино більшовицький, Лаврентію!

Жаль тільки, що сьогодні це ще не реально — увесь світ перетворити на єдиний табір соціалізму з єдиною охороною і конвоєм. З керівним, звичайно, центром у Кремлі — жаль, жаль... Тому розміри табору соціалізму доведеться обмежити однією шостою земного суходолу.

-Бу зроблено, товаришу Сталін! Від вашим геніально-мудрим керівництвом і невтомним батьківським піклуванням, Московське князівство швидко сягне розмірів однієї шостої земного суходолу. Не вперше.

-Але для цього мені потрібний...— вождь озирався, поводячи по кабінету жовтими, котячими очима.— Де він? Чому мені його ще ніхто не вручив?

-Кого, Коба?— запитав Молотов /Берія знову почав зменшуватися/.

-Ярлик на князівство,— вождь повернувся до Берії, який на очах все

зменшувався і зменшувався.— Може ти знаєш, Лаврентію, де подівся ярлик на князівство?

-У... у Йо... Йосипа,— пробелькотів головний каратель.— Не догледів,

товаришу Сталін, винуватий!

-У якого це... Йосипа?

-У четвертого. У Йосипа ІV Джугашвілі-Грозного.

-Грозним можу бути лише я. Негайно відібрати у самозванця ярлик!

Тієї ж миті гуркнув грім. Можливо, то був грім природній, викликаний електричними розрядами в атмосфері, але відразу ж до кабінету вождя браві хлопці-молодці в червоних кашкетах із синім затягли — він відчайдушно пручався,— Йосипа IV Джугашвілі, віднедавна ще й Грозного, який на той час перебував у статусі великого московського князя і тому мав на грудях ярлик на князівство.

-Ви не смієте,— кричав великий князь, як тільки-но Берія, кинувшись до нього, заходився знімати з нього ярлик.— Мені його вручили в самому Берліні! Я — великий князь!

-Малий ти для великого князя,— Берія знявши з Йосипа ярлик, підніс

його Сталіну.— Тільки ви, як геніальний керманич і батько всього прогресивного людства маєте законне право носити ярлик на князівство.

І тієї ж миті вони проснулися — великий князь і велика княгиня.

У своїх кремлівських палатах, у княжій спочивальні.

-О, майн Гот, — вигукнула велика княгиня.— Що це було?

-О, майн... тобто мій Боже,— вигукнув великий князь поспішно хрестячись.— Що це... б-було? Наваждення? Мана? Наслання?

-Це був усього лише сон,— отямившись, перевела подих велика княгиня.— Нам обом снився один і той же сон...

-Слава Богу, що це всього лише сон,— ще затятіше хрестився великий князь.— Сталіна хоч і перезабальзамували, але його знову покладено в саркофаг мавзолею.

-Ти... ти певний? Що його покладено в саркофаг?

-Завтра... ні, вже сьогодні вранці перевірю. Велю віднині так його перебальзамовувати, аби він не придумав коли-небудь ожити.