Це кажу вам я, Чемерис Валентин Лукич, теж член НСПУ, якого ніжний лірик, пісняр та епітафіїст не раз запрошував і на Чорторий, а потім на свою Троєщину — на традиційну дегустацію фірмового СОМОгону із традиційною закуссю у складі незмінної печеної картоплі — делікатес! — та смажених карасиків — смакота! До всього ж Микола Сом глибоко переконаний, що скромна пляшечка його СОМОгонки дуже вигідна і просто-таки незамінима на випадок навали гостей, адже вона не тільки достойно прикрасить собою будь-який стіл, а й приховає будь-яку кулінарну промашку господарів. Під чарку-другу тієї СОМОгонки навіть промашки йдуть за милу душу!
О, ні, ні, не підбивайте мене на подальше живописання, бо я хоч і видатний письменник (я ж навіть у наш час видаюся!) і ще й живописець, але... ні, ні... Не можу далі. Бо, захопившись, такого напишу, такого...
— Валько, не відставати! — лунає бадьора команда мого друга, —
Пам’ятай, що нас чекає на моєму балконі у старому валянку...
І я налягаю на ноги, поспішаючи після чорторийської риболовлі на
Троєщину, де був колись "Рай". А можливо, якісь його рештки ще й нині там позалишалися? Недарма ж Сом такий веселий і такий, безперечно, щасливий чоловік. Неодмінно раює на своїй Троєщині, де село сходиться з містом... На цьому я й зібрався було ставити крапку. Ні, мабуть, не тут, а лише після того, як Сом дістане із свого потаємного валянка заповітну пляшечку... коли я вже зібрався було ставити крапку в цій повісті, як раптом з Троєщинського раю, з лівобережжя Десенки і протоки Чортория на мою Святошинську сторону Києва прилетів лист, у якому виявився всього лише один аркушик, але який!
ЧОРТОРИЙ
Валентину ЧЕМЕРИСУ
Кльов на уди, друже!
Кльов на уди!
Вислів гарний, мудрий і старий
із віків, коли прадавні люди
На Дніпрі уздріли Чорторий.
Скільки літ пробігло — прошуміло!
Скільки хвиль хлюпнуло в береги!
Але знов те сатанинське тіло
Каламутить воду навкруги.
О! Дивися: риє дно чортяка.
Обережно веслами греби!
Тут колись Микита Кожум’яка
Скинув чорта в річку із гарби.
Се мій берег. Далі міст і Київ.
Он луги, де я травою ріс.
Що ти, чорте? Гратися затіяв?
Я не сам. Зі мною Чемерис.
Він рибалка ще не знакомитий,
Але моцний (він — це, знацця, ти).
Що ж ми нині будемо ловити?
Чим ми чорта будем тягти?
Ні, чортяці кинемо макушки,
Щоб затихла ненажера ця,
не натрощить наші закидушки
і не з’їсть карасика-живця.
Ой! Покльовка! Нахиляйся нижче!
Повело углиб за перекат...
Дай підсаку! Ич яке сомище —
Мій вусатий прісноводний брат.
— Де ж ти бродиш? —
запитають вдома.
Прибіжать аж ген із Броварів...
Не бреши! Скажи, спіймав ти Сома,
Що по-людськи вперше говорив.
* * *
Гей, Чемерисе, є ще в тебе хіть.
Пошвидше гумор свій твори й —
відважно, без страхіть
Гайнем до вусаня
на
Чорторий!
Б’ю чолом!
Микола Сом,
Київ, Троєщина,
місяця листопада, року 2002-го.
Ні, на такий подвиг здатний тільки він, "шановний, любий (а в деякому аспекті навіть дорогий)" — як писав якось Віктор Баранов у "Дуже відкритому листі Миколі Сому" на шпальтах журналу "Київ". І я переконуюсь, що крапку в цій придибенції — ми ж іще не спіймали з Сомом сома — ставити рано. Та й для чого вона тут потрібна, га? Тим більше, мені вже час збиратися на Чорторий.
Тим більше — Сом уже приготував свою чаклунську мастирку і взяв в оренду на човнярській станції аж на цілий день симпатичного дюралевого човника...
Чорторий — Київ.
Я Р Л И К Н А К Н Я З І В С Т В О
Повість-химерія
"Там чудеса, там леший бродит..."
О. Пушкін.
БЕРЛІН,
АНТГАЛЬСЬКИЙ ВОКЗАЛ
17 листопада 2020 року
Вранці 17 листопада 2020 року під надсадний гуркіт барабанів до першого перону Антгальського вокзалу, що вважався в німецькій столиці офіційним, точно по графіку, стишуючи хід плавно підходив східний експрес Москва-Берлін.
Вокзал був прикрашений широчезними, важкими, наче портьєри, червоними полотнищами — на одних у білому колі хрест із загнутими під прямими кутами кінцями, що вже чи не сто останніх років слугував емблемою німецького фашизму , на інших — і тих, і тих було суворо дозовано — у білому колі на задніх лапах був зображений ведмідь, який тримав у передніх. лапах щит із стилізованими давньоруською в’яззю літерами "МК-2".
Невгавали барабани. Їхній гуркіт і тріск із солдатською прямотою мали підкреслювати урочистість моменту. Мрячив дрібний, схожий на мжичку, дощ. Він не припускав, але й не затихав, із занудливою впертістю шелестів і шелестів над свинцево-сірою Шпреє, над усією препишною імперською столицею, що того ранку наче закуталася в сіро-зелену мундирну накидку. На пероні, але ближче де стін вокзалу, стояли дипломати, преса, представники громадськості-останні були з імперськими та князівськими прапорцями в руках. Серед дипкорпусу були помічені посли незалежних /але в співдружності з Великою Німеччиною/ держав —України, Білорусі та Молдови /прибалти і кавказці з середньо-азійцями відмовилися прибути/, а також представники численних князівств та ханств, які після 1945 року виникли на території колишньої Російської Федерації: Рязанського, Тверського, Ростовського, Смоленського, Полоцького, В’ятицького, Володимиро-Суздальського, представники Волзько-Камської Булгарії, Новгородської республіки, Казанського ханства, Астраханського, Сибірського, Алеутсько-Камчатського, Кримського, Приуральського /всі вони були акредитовані в Берліні/, а також посланці ще якихось менших ханств, що їх мали буряти, башкири, комі-перм’яки, марійці, тувинці, удмурти, чуваші, якути і ще бозна які народи, народності й племена, а також донські козаки /казали, ще й уральські та позауральські/. Останні заради етнографічного антуражу привезли в дарунок рейхсканцлеру російських рисаків та для розваги народний хор.
За місяць-два перед візитом великого князя до столиці рейху московська преса — в першу чергу "Известия" та "Правда" (остання за відсутністю компартії у Великому Московському князівстві була невідомо чиїм органом, але традиційно підтримувала правителя, в даному випадку великого князя) з номера в номер друкували одну і ту ж "болванку":
"На запрошення дружного нам Німецького Уряду його величність Великий Московський князь Йосип IV Джугашвілі, вождь, учитель великого московського народу, неперевершений стратег і тактик наших вражаючих перемог /і це при тому, ще Йосип IV Джугашвілі був при владі ВМК-2 всього лише з декілька місяців/, в найближчий час відвідає Берлін, блискучу столицю братньої Великої Німеччини, щоб у рамках братерських стосунків, що існують між нашими народами, шляхом особистого контакту з паном Рейхсканцлером продовжити й поглибити біжучий обмін думками про найважливіші питання сьогодення. Буде також підписано Договір про дружбу між Великим Німецьким Народом та Великим Народом Московії на найближчі 5 років з врученням його величності Йосипу IV Джугашвілі традиційного ярлика на велике князівство".