І як уже діватися стане нікуди (особливо, як висунувшись вночі з куширу чи ряски, побачить на далекій горі знайомий палац, залитий веселими вогнями), то поспішно опуститься на дно, зариється поглибше в муляку і тишком-нишком мріє там, аби ніхто й нічого, бува, не запідозрив.
Небезпечно мріяти в болоті, але мріяти, ой, як хочеться! Навіть старій жабі. І тоді її кудись тягне, манить, вабить, чогось такого-розтакого хочеться, багнеться... Іншого життя, чарівної музики, іншого незбагненного світу... Але вже пізно. Навіть кричати, бо іноді хочеться кричати. Пізно, бо й кращі роки вже минули, та й болото вже не випустить із своїх "братніх" обіймів. На жаль, не тільки жаб.
ДИНАМІТ І СУДДЯ
Як і годиться, Суддя питає відповідача:
— Ви, значить, Динаміт? Що в перекладі з якоїсь там іноземної
означає сила? Простіш, суміш на основі нітрогліцерину сильної розтрощувальної дії?
— Так, ваша честь, я — Динаміт. Сильної розтрощувальної дії.
— До суду надійшов позов, у якому вас звинувачують в тому, що постійно і спрямовано ведете в суспільстві підривні роботи.
— Ну, веду... Ну, підривні роботи — це точно.
— Виходить, визнаєте себе винним? В тому, що, як щойно висловились, ведете підривні роботи в нашому суспільстві. Себто займаєтесь шкідництвом.
— Я — шкідництвом? Та хто вам таку ахінею, даруйте, намолов?
— Прошу не ображати високий суд! Роблю вам зауваження і штрафую вас на суму... Займаючись підривною діяльністю, ви своїм шкідництвом підриваєте нашу громадську єдність, згуртованість, загалом наше квітуче й прекрасне життя.
— І хто ж це на мене позов подав?
— Затор.
— Хто, хто?
— Громадянин Затор. У своєму позові позивач зазначає, що він
постійно вдень і вночі трудиться на Річках, створюючи затори, які ви постійно і цілеспрямовано підриваєте, зводячи всю працю позивача нанівець. Ви що — собою не володієте? Чи свідомо вибухаєте, знищуючи наслідки чужої праці?
— Я розчищаю затори, звільняю течію Ріки. Як і знищую кам’яні вали та інші перепони.
— Так, на вас скаржиться ще и добродій Завал.
— І його завали я розчищаю на дорогах, на полях, всюди.
— Виходить, визнаєте себе винним?
— Виходить, не визнаю.
— Але ж ви щойно самі підтвердили: розчищаєте завали і затори, а те, що це чийсь труд, — а в нас кожен має право на труд, — ви про це думали? Хтось, створюючи затори і завали, трудиться в поті чола свого, а ви... Бах-ба-бах! І з чужої праці й сліду. Ви про це подумали? Крім усього, своїм шкідництвом ви підриваєте авторитет кращих наших трудівників по створенню завалів і заторів. Суд визнає вас винним по статті... в частині першій: шкідництво та ведення підривних робіт. Крім того, ви повинні компенсувати моральні та матеріальні відшкодування громадянам Затору та Завалу — як і вартість знищених заторів та завалів, як...
Суддя не встиг доказати — Динаміт вибухнув. Таким уже вдався — неврівноваженим. Вибухнув, як звик вибухати, розчищаючи завали і затори...
Суддя хотів було йому набавити строк ще й за цей вибух, але — не встиг.
І вже ніколи не встигне.
...А втім, не жахайтесь, це всього лише байка.
Сиріч вигадка.
Бо в нас, якщо такі судді й були, то либонь лише в сиву минувшину, в епоху боротьби зі шкідництвом.
АНОМАЛІЯ
На одній із планет сузір’я Скорпіона (дехто, щоправда, запевняє, що Рака, але, зрештою, Скорпіона чи Рака — не суть важливо) ось яка приключка сталася.
В тамтешньому царстві, що було, як і годиться, за високими горами, за дрімучими лісами і, мабуть, за синіми морями, жив та був один цар. І мав він сина, царевича-царенка. Звали його Харитоном. Або, зважаючи на його малолітство, Харком-царком.
Цар той дуже любив своє цареня і ласкаво звав його царям і всі забаганки свого спадкоємця одразу ж виконував. Ще й зобов’язав те робити підданим. Уявляєте? Про це навіть в тому царстві видали суворий-пресуворий державний указ! Так, наприклад, Харко-царко якось на уроці арифметики бовкнув, що двічі по два буде п’ять і, уявіть собі, цар-батечко відразу ж царський указ видав: віднині і назавжди в тому царстві за високими горами, за дрімучими лісами та за синіми морями вважати, що двічі по два і справді буде п’ять! І так навіть велено було і в таблицю множення записати.
А коли на уроці вчителька попрохала "його величність" Харка-царка назвати дні тижня, спадкоємець престолу не моргнувши оком, заявив, що понеділок буває після вівторка, а після вівторка — неділя. А ще подумавши та посопівши натужно, додав, що після неділі буває... середа. Ні більше, ні менше! А ще пошкрібши потилицю та посопівши додав, що після неділі буває... середа. Уявляєте? Учні в тому класі ледь не попадали з-за парт!
"А після середи, який день буває, ваша маленька величносте?" — поспитала вчителька. Харко ще посопівши, видав на-гора: субота. Ось так. А за четвер та п’ятницю молодий царенко й зовсім забув і вчителька не посміла йому про те нагадати. Тим більше, батько-цар, дізнавшись про синову відповідь, одразу ж видав Указ, за яким віднині тиждень у тому царстві мав складатися не із семи днів, як то було раніше; а з п’яти (без четверга та п’ятниці). І в такій послідовності: вівторок — понеділок — неділя — середа — субота. А четвер і п’ятницю вирішено було вважати такими днями, яких насправді і взагалі немає! А хто вважатиме, що такі дні тижня, як четвер та п’ятниця, є, тим ставити двійки!
Ось так і вчився Харко-царко, ходячи до якогось там класу царської школи. До якого, молодий царенко і сам ще гаразд не знав, але обіцяв якось про те дізнатися.
І все було б нічого, як раптом ні сіло, ні впало, ні з того, ні з сього, а швидше з доброго дива у тім царстві з порами року вчинилося щось, вірите, несусвітнє. Так відразу ж після Нового року з першого січня у них почалася... осінь. Та сама, що до того наставала тільки після... Правильно, після літа. А тепер чомусь настала після Нового року. Це ж треба, га? Казна що таке! Але й на цьому дива не припинилися, бо після осені в тому царстві почалося... літо! А за літом, хочте вірте, хочте перевірте, зима. А весна так і взагалі невідомо де поділася — отакої! Ви уявляєте яке життя настало в тому царстві, коли раптом у ньому зникла весна-красна?