Отримавши такого сердитого листа із славного Гусятинська, вельми шанована у народі Адміністрація "Вишняка" спішно доручила першому заступнику самого першого заступника глави Адміністрації, добродію і кавалеру (і прочая, і прочая!) Паньку Печерянину у спішно-пожежному плані відповісти товаришу Хведору Салову строго "по даному вопросу". Ось що Панько Печерянин, добродій і кавалер (і прочая, і прочая) цілком добровільно відповів "по даному вопросу" товаришеві Салову із Гусятинська:
"Як вдалося нам з’ясувати, в Донецьку, почувши про намір демонструвати фільми українською мовою, провели біля кінотеатру акцію протесту під гаслом:
"Нет дуБЛЮВАННЮ!"
Уявляєте, товаришу, котрий Салов, як це архідотепно! Витончено і дошкульно! Смішно — аж-аж! Я, наприклад, три дні реготав — ледь кишок собі не порвав! Очевидно, такому дотепі треба видати першу премію — пляшку старого доброго шмурдяка!
Акцію провели не якісь там "оранжево-свідомі", як писала одна російськомовна газета Києва, а буцімто "нормальні граждани" — хоча це ще треба довести. Що нормальні.
Отже: "Нет дуБЛЮВАННЮ!"
Вийшло дуже, як любить висловлюватися пан Голохвастов, даже очень... Прямо кльово і хіппово! Але чому це донецькі вийшли на демонстрацію проти дуБЛЮВАННЯ? Та тому, що, як писала згадувана російськомовна газета, "слушать это — дубльовані фільми — невозможно. Это эстетическое насилие над умом". Згоден, але за умови, що він, "ум" в наявності. Що сумнівно.
Блювати (даруйте, але це за тлумачним словником): мимовільно викидати з шлунку через рот спожиті продукти харчування.
Ось з якими викидати через рот виходять у Донецьку буцімто ще й "нормальные, граждане". І виходять проти дублювання фільмів українською у кінотеатрах... України, між іншим, а не, наприклад, Росії, тієї ж Франції чи Англії. (Сюди бажаючі можуть записати всі країни світу — будь ласка!)
Справді, до чого Київ своїм наміром дублювати фільми рідною мовою довів декого на Півдні. України, ясна річ.
Одне слово, як писала та ж газетка, "їдемо в Ригу". А далі...
Хоча далі вже їхати нікуди. Тпр-ру!!. Приїхали.
Пригадуєте, якось І. Франко писав про бідолах, які "блювали від завороту в голові"? Дозвольте нагадати вам, товаришу Салов з Гусятинська: одне із значень терміну "заворот в голові" — запаморочення.
Ось, ось, у ній, бідній головоньці!
Залишається додати, що заворот у голові такий же небезпечний для організму, як і заворот кишок.
Тож комусь у славному Донецьку треба зело остерігатися аби в них, бідолашних, та не почався заворот у головах. Бо тоді навіть "поїздка в Ригу" не порятує.
Ось таке воно дуБЛЮВАННЯ по-донецьки. Пардон! Декому, можливо, незручно сіє читати. Сиріч неестетично. Згоден, але в Донецьку з таким блюванням на мітинги виходили і — нічого. Перекліпали і не злиняли. А ви... Інтелігентики нещасні! Поїхали краще...
Куди? Та "в Ригу" куди ж іще. Сказано ж бо: "Нет дуБЛЮВАННЮ!"
А ось нормальне дублювання... Чому б і ні? Та ще українською, а не наприклад, турецькою. Та ще в Україні. А не наприклад, як уже згадувалося, в Росії, Франції, Англії і ще де-небудь.
А тепер, товаришу Салов котрий із Гусятинська, який виступає "за язик, а не за мову", дозвольте на закінчення нагадати ось що. Якось один з наших авторів на запитання чому корови німі, не балакають, а тільки мукають, відповів у тому дусі, що вони хоч і мають язики, але не мають, бідолашні, мови. Пардон! Сподіваюсь, дублювати для вас ще й на вєліком та могучем нe треба? Ну й гаразд!
Панько Печерянин,
метр (з усіма додатковими міліметрами) дубляжа
і його вірний друг і теж метр з додатковими міліметрами В. Ч.
ЛЮБОВ ПО-ЯПОНСЬКИ
Виявляється, є й така-р-розтака... Вона, любов. Тільки не по-нашому, а по-їхньому, по-заморському. І-і, куди нашій вітчизняній любові до такого ж сердечного почуття, але вже, наприклад, по-японському! Хоча відомо, що в нас, що у них вона буває двох різновидів: щаслива і, на жаль, нещаслива. Так ось останнє у них легше переносити. А тому дехто необачно закликає — навіть, законодавців, адже сії посадовці хоч іноді, але теж закохуються — трапляються з ними й такі казуси! — запровадити і в нас в Україні такий же порятунок від нещасливого кохання, як, приміром, у тих же японців.
Бо щасливе кохання — що. Одружиться чоловік зі своє вибраницею, у яку втюрився по самісінькії вуха і живе у щасті, як вареник у маслі! Тільки стриже купони від свого надійного вкладу!
А коли твоєму палкому почуттю та... від воріт поворіт, га? Тоді доводиться повторювати рядки поета: "...Палка, важка, Нерадісна моя любов, Вона мов слабість десь яка, Ввійшла мені вже в кість і кров...". Іван
Якович Франко, чиї рядки ми процитували, знав, що писав!
На жаль, така нерадісна любов існує й сьогодні, існуватиме й завтра-позавтра, покіль рід людський мордується на планеті Земля. А після неї, нещасливої, що увійшла у кість і кров, навіть, жити часом не хочеться. Небо над головою тоді здається не більше бриля. Все! Кранти! Кінець світу білому! Що робити, порадьте-но, якщо тут взагалі чим-небудь можна зарадити.
Отож, у нас такі полишені на відчай. Що хочеш, те й роби — бідна рибина, викинута на берег! Сам, мовляв, кашу заварив, сам її й розхльобуй! Як зможеш, так і виганяй ту любов окаянну, що увійшла у кість тобі і в кров! І при цьому ще й на роботу напівживий ходи. Од нещасливої любові, хоч ти й на ногах, може, не тримаєшся. А ось в Японії... О-о!!! Позаздрити японцям можна. В одній з токійських маркетингових компаній співробітники, які потерпають од нещасливого закохання, можуть від того свого нещастя брати... лікарняний. Ні більше, ні менше! З діагнозом: "Нещасливе кохання без відповіді". Ось до чого дожилися в Країні Сонця, Що Сходить!
Уявляєте, втріскався тамтешній браток у якусь тамтешню фіфочку, отримав у відповідь тамтешнього гарбузяку (чи якийсь там японський аналог того овочу) і — будь ласка, не панікуй. Бери лікарняний, і тихесенько вдома зализуй свої душевні рани — стільки, скільки й треба до повного видужанняю. А зарплата такому тим часом іде — фа-анта-астика-а!!!
Ось тільки невтямки одне: коли у них, у Японії, японець розчарується в японці і вони розбіжаться — це одне. Чи отримає од японки одкоша. Співчуваємо бідоласі і т. д. , і т. п. Але нас у зв’язку з цим хвилює інше. А що коли той японець та раптом розчарується у своїй любові до політичних та інших діячів взагалі і до влади своєї рідної (не чіпаємо божественну особу імператора) зокрема? Він що — теж тоді бере лікарняний? Га? Г-га-а???