Прокурор і починає:
— Ім’ярек такий-то звинувачується по статті такій-то Кримінального Кодексу України у вбивстві своїх читачів і слухачів за допомогою сміху та в замахові на їхнє здоров’я. Як встановило слідство, підсудний, будучи за фахом і покликанням гумористом, свідомо писав такі веселі гуморески, що читачі од читання їх, як і від слухання цих творів на творчих вечорах автора, помирали од гомеричного реготу. Або в крайньому разі зазнавали каліцтва, рвучи собі кишки — від все того ж сміху, та завдаючи собі інших пошкоджень, що межують із каліцтвом і втратою працездатності. Як встановило слідство, слухати або читати гуморески підсудного без сміху неможливо. Люди сміялися, не усвідомлюючи, що чинять — одні з них рвали собі кишки, інші — що гірше, — помирали від нападів гомеричного сміху. Підсудний визнаний слідчо-медичною експертизою як такий, що осудний і може відповідати за вчинені дійства.
Суддя суворо запитує підсудного:
— Визнаєте себе винним?
— Ні, ні, — як затявся гуморист. — Принаймні, пишучи гуморески, я не ставив собі завдання завдавати будь-кому пошкоджень своїм сміхом. Я просто писав і пишу, а воно викликає нестримний сміх — за наслідки якого я не можу нести відповідальності. Я нікого не примушую сміятися. Люди сміються з власної волі.
— Але причиною цьому є ваші гуморески.
— Але ж я не вмію писати не смішно.
—А ви... навчіться. Хіба це так важко — писати не смішні гуморески. Завдання таке перед собою поставте: віднині я писатиму тільки не смішні гуморески — хіба це так важко? Інші ж пишуть не смішні твори, а вищо —
гірший за них?
—Хай слідство ще доведе, що я свідомо ставив собі за мету викликати своїми творами сміх. Не було такого!
— Не було, кажете? А це ми зараз перевіримо.
Починають викликати свідків — одного, другого, третього... Як і годиться, застерігають їх: ви будете допитані в якості свідків, а тому повинні говорити правду і тільки правду. За неправдиві свідчення чи відмову давати свідчення ви будете відповідати перед законом!
Перший свідок підтвердив: так, він був такого-то числа на творчому вечорі гумориста такого-то... Слухаючи його, так сміявся, так сміявся, що ледь не помер од сміху. Лише лікарі змогли його порятувати... (Викликаний в якості свідка лікар це підтвердив).
Інший свідок під присягою підтвердив: лунав у залі гомеричний регіт під час виступу підсудного, стільки-то слухачів померли од нього, а він хоч і вцілів, але од того сміху порвав собі кишки і їх довелося зшивати...
Підсудному "запахло" якоюсь там статтею КК України: навмисне каліцтво і навіть позбавлення життя слухачів за допомогою сміху...
Адвокат, захищаючи свого клієнта (який, між іншим, заплатив йому чималі гроші), аж вужем звивався, доводячи його буцімто непричетність до каліцтва та вбивства слухачів за допомогою сміху на його творчому вечорі...
— Мій клієнт не хотів нікого вбивати чи травмувати сміхом. Він гуморист, а тому зобов’язаний писати смішно. Це його професійний обов’язок. Покликання, зрештою. Так, він зобов’язаний писати смішно і він пише смішно. А що хтось там рве кишки собі од сміху, то його вини у цьому немає. Він нікого не примушує так сміятися. Він просто виконує свій професійний обов’язок і пише смішно.
І ось вже лунає:
— Підсудний — встаньте! Суд надає вам останнє слово!
Гуморист, він же підсудний, зводиться:
— Ваша честь! Я не винуватий. Я просто писав гуморески. А вони наче на біду мою виходять смішними. Надалі я буду застерігати своїх шанувальників не сміятися, читаючи чи слухаючи мої гуморески. Хоч не знаю, як це практично зробити, аби люди, слухаючи гуморески, не сміялися.
Нарешті лунає традиційне:
— Встати! Суд іде!
— Іменем України, — починає суддя, прийшовши до зали із дорадчої кімнати, — суд ухвалив: гумориста... ім’ярек... визнати винним по такій-то статті КК України в тому, що він своїм сміхом, який викликають його твори, завдає пошкоджень здоров’ю слухачам та читачам, а в деяких випадках і смерть від гомеричного реготу. А тому суд приймає рішення: позбавити волі підсудного строком на 1 рік і 6 місяців — з випробувальним строком 1 рік. Кару вважати умовною і підсудного звільнити з-під варти в залі суду. Заборонити гумористу... ім’ярек... надалі писати дуже смішно, аби
його сміх своїми нападами не загрожував життю людей...
Було таке чи... не було, як у подібних випадках любив запитувати своїх читачів незабутній Остап Вишня.
— Було, було, — вигукнуть одні. — Ось вам хрест святий — було! Я сам ледь не помер од сміху на творчому вечорі одного гумориста. Ще й кишок ледь було собі не порвав... Звідтоді я — ані ногою на творчі вечори наших гумористів! Власне життя дорожче. А вони, гумористи наші, як найнялися — смішно пишуть...
— Не було, не було, — не менш затято вигукують інші. — І взагалі... Взагалі, що ви кажете? Та ви прочитайте твори наших гумористів — який гомеричний регіт?!. Де ви його знайдете у творах наших гумористів? Хіба що легенька, безпечна для здоров’я посмішка. Та й то через одного...
Кажете, не було такого? А ось гуморист (ім’ярек) вже більше року карається... Бо не має права смішно писати — суд йому це заборонив. В ім’я безпеки слухачів та читачів. А він, бідолашний, як не почине писати, навіть, навіть нудно, а воно... Смішно виходить. Прямо кара якась Господня гумористові та й годі! Неодмінно в залі спалахує гомеричний регіт як він виступає, сам, до речі, ніколи не посміхається. А люди аж качаються!.. Аж за животи хапаються!.. Кишки собі нещасні рвуть... А ви... не було.
Може й не було, але... буде.
Коли?
Поживемо (і — попишемо) та й побачимо. Принаймні, гумористи у нас ще, слава Богу, не перевелися. В Україні нашій. Деякі з них і справді… смішно пишуть. Раптом і вони з часом до чогось допишуться, га? Як кажуть, зі сміху люди бувають. А гумористи й поготів...
КВІТИ ДЛЯ ЧИНГІЗА АЙТМАТОВА
З етюдів про гумор
На запитання "Чи важко бути дипломатом?", Чингіз Айтматов в одному з інтерв’ю якось відповів:
— Трудно! Та й не скажу, що я такий вже блискучий дипломат... Дипломатія у багатьох сприймається, як якась обов’язкова хитрість... А я завжди дію відверто, чесно, щиро...