Ніхто не обзивався.
— Він, мабуть, у шурфі горобців дере,— спокійно промовив Жолоб, коли старий пастух підвівся.
— Та вже ж ніде більш! капосне хлоп'я,— відповів дід і, ляскаючи пугою, побіг заганяти бугая. Той, почувши гукання, миттю вихопився з жита, перебіг шлях і пристав до череди, а дід пішов до шурфу, щоб зайняти звідтіль ледачого підпасича.
— Васильку!., чи тобі не позакладало?
Знов ніхто не відповів.
— Чи не заснув він часом? ще, чого доброго, впаде в шахту...
Дід Сила надійшов до шурфа й зазирнув туди. Василько сидів на помості; спустивши руки й нахиливши голову низько між коліна, він не ворушився.
— Так і є! — вдарив старий об поли руками.— Спить, осоружний... Василю! чуєш! Василю!..
Хлопець мовчав. Дід Сила кинув путою об землю й мусив і собі лізти у яму, щоб розбуркати його.
Довго ждав Силу старий Жолоб, та, не діждавши, пішов і собі туди. Нахилившись над ямою, він побачив, що дід навалився на хлопця й обоє не ворушаться.
— Сило! чуєш? Сило!..
Ніхто не озивався.
— Що за напасть? — міркував Жолоб. Миттю хміль вискочив з нього; Жолоб почув, як подерлось йому волосся на голові вгору й мороз пішов поза шкурою. Ледве пересовуючи свої старечі ноги, що тремтіли з переляку, він подавсь до шахти.
За чверть години біля шурфу стояла вже купка шахтарів. Ніхто не хотів лізти витягати старого й хлопця. Страшенно ридала сердешна вдова, Василькова мати, й рвалася в яму, але її не пускали. Прийшли інженір і, штейгер, зазирнули в шурф і почали дошукуватись, з чого сталося таке лихо. Якийсь чорний од вугілля й кептяги старий шахтар, незважаючи на інженіра, лаявся, що не обгорожено ями...
Далі таки штейгер добрав діла: якраз перед цим затопило шахту — й вода виперла з шахти все погане повітря в шурф.
Тим повітрям і отруїлися, загинули від нього, дід Сила з своїм жвавим, веселим підпасичем.
Навкруги тихо... Чутно тільки уважний шепіт шахтарів, що лагодяться витягати померших; здавленим, несміливим . голосом штейгер дає їм поради.
Мати Василькова нічого більш не бачила й не чула; вона зомліла...
Спека, ані хмариночки. Тільки в людській душі насунули важкі хмари смутку й мовчазливої скарги на зрадливість життя.
[1] Частину вугілля перепалюють на кокус, ним краще палити в печах, ніж вугіллям.— Прим. авт.