— Я спіймав щось, але не бачу, що саме. Воно пахне, як Жирафа, і брикається, як Жирафа, але самої Жирафи немає.
— Не випускай його,— сказав Леопард.— Сядь йому на голову й сиди до ранку, бо зараз ти нічого не побачиш.
Так вони сиділи на своїй здобичі аж до самого ранку, а тоді Леопард спитав:
— Ну, брате, що ти там спіймав на сніданок?
Ефіоп почухав потилицю і сказав:
— Коли б цей звір був винятково жовтувато-рудувато-коричневатої масті від голови до ратиць, то я б сказав, що це Жирафа. Але він весь у каштанових плямах. А що ти спіймав на сніданок, брате?
Леопард теж почухав потилицю і сказав:
— Коли б цей звір був винятково сірувато-жовто-гарячуватої масті від голови до копит, то я б сказав, що це Зебра. Але він геть увесь у чорних та рожевих смугах. Що ти з собою зробила, Зебро? Адже ти знаєш, що, коли ти жила у Високому Степу, я бачив тебе за десять верст! А тепер ти сама не сама.
— Згодна,— сказала Зебра,— але ж тут не Високий Степ. А ти мене бачиш?
— Зараз-то бачу,— сказав Леопард.— А вчора дивився, дивився й не бачив. Як ти це робиш?
— Дозвольте нам встати,— сказала Зебра,— і ми вам покажемо.
Вони дозволили Зебрі та Жирафі встати, і Зебра побігла до купки низькорослих кущів тернику, крізь які сонячне світло пробивалося смугами, а Жирафа стала під дерево, де тінь від листя лягала плямами.
— Тепер дивіться,— сказали водночас Зебра та Жирафа.— Ось як це робиться. Раз-два-три! Де ж ваш сніданок?
Леопард витріщив очі, і Ефіоп витріщив очі, але бачила вони самі смугасті та плямисті тіні в лісі, і ніяких ознак Зебри чи Жирафи. Ті вже встигли втекти у тінистий ліс.
— Ха-ха! — сказав Ефіоп.— Цього варто повчитися! Накрути це собі на вуса, Леопарде! Адже тебе в цьому темному місці видно, як брусок мила у відерці з вугіллям.
— Хо-хо! — сказав Леопард.— Дивуйся не дивуйся, але тебе в цьому місці видно, як жовтий гірчичник на спині вугляра.
— Ну, годі гратися в слова, з цього ситий не будеш,— сказав Ефіоп.— Ясно одно — ми тут надто примітні. Доведеться послухатись Бабуїна. Вій радив мені потурбуватися про зміну. Але мені нічого міняти, окрім власної шкіри, отож я зміню собі шкіру.
— Шкіру?— перепитав Леопард, украй схвилювавшись.
— Авжеж. На чорно-коричнювату з домішкою фіолетуватого, з легким полиском сірувато-блакитнуватого. Тоді буде зручно ховатися в дуплах та за деревами.
І він змінив собі шкіру, і Леопард розхвилювався ще дужче, бо ніколи до цього не бачив, як людина міняє шкіру.
— А що ж робити мені? — Спитав Леопард, коли Ефіоп засунув останнього мізинця у чудову лискучо-чорну шкіру.
— Послухайся і ти Бабуїна. Він радив тобі знайти підхожі плями.
— То я ж так і зробив,— сказав Леопард.— Я пішов і знайшов оці плями в лісах. Я пішов одразу ж, слідком за тобою, а що з того?
— О,— сказав Ефіоп,— Бабуїн казав не про плями в лісах Південної Африки, він казав про плями на твоєму хутрі. V
— А яка з них користь? — спитав Леопард.
— Згадай Жирафа,— сказав Ефіоп.— Або, коли тобі миліші смуги, згадай Зебру. Обоє вони дуже задоволені своїми плямами та смугами.
— Гм,— буркнув Леопард,— а я не хочу бути схожий на Зебру. Нізащо в світі!
— Вирішуй швидше,— сказав Ефіоп,— бо мені не хотілося б іти на полювання без тебе, та, мабуть, доведеться, якщо ти й далі скидатимешся на соняшник під почорнілим тином.
— Ну, то я обираю плями,— сказав Леопард.— Тільки не роби їх дуже великими. Я не хочу бути схожим на Жирафу. Нізащо в світі!
— Гаразд, я зроблю їх пучками пальців,— сказав Ефіоп.—
В мене ще багато чорноти на шкірі. Ставай сюди!
Ефіоп склав докупи усі п'ять пальців (на його новій шкірі справді ще лишалося багато чорноти) і почав ними торкатися Леопардової шкури, і там, де він торкався, залишилися вінчиками п'ять чорних цяток. Ті цятки можна побачити й зараз на хутрі першого-ліпшого Леопарда, моє серденько. Іноді пальці зслизали, і тоді цятки трохи розпливались. Однак, якщо придивитись гарненько до будь-якого Леопарда, то завжди можна побачити вінчики з п'яти плямок — сліди чорних Ефіопових пучок.
— Тепер ти просто красень!— сказав Ефіоп.— Простягшись по голій землі, ти будеш, мов купа дрібних камінців. Примостившись біля голої скелі, ти будеш, як її пористий уламок. Здершись на дерево, ти будеш, як сонячні скалки, що пробиваються крізь листя. Ти навіть посеред дороги можеш лягти, і то непомітний будеш. Цінуй свої плями і мурчи від щастя!
А Леопард сказав:
— Якщо це так гарно, то чом же й ти не став плямистий?
— О, чорний колір кращий для негра,— відповів Ефіоп.— А тепер ходімо й побачимо, чи зможемо ми спіймати отих добродіїв. Раз-два-три-де-ваш-сніданок?
І вони пішли і відтоді зажили щасливо, як ніколи.
Оце й усе, моє серденько.
"Щоб вивчить природу, щоб знати її —
З природою злитися треба",—
Так сказав мудрий старий Бабуїн,
Морду задерши до неба.
Я хочу у поле, я хочу у ліс,
Та мама мене не пускає.
Дідуню, любенький, ходімо кудись,—
З тобою ж вона дозволяє!
Дійдем до ферми, присядем на тин
(Не бійсь, я тебе підсаджу!),
Кроликів гарних, овечок, телят
Я тобі там покажу.
А потім підемо далі і далі —
У поле, до річки, у гай,
Де травка зелена, де пишні дерева,
Де квітів барвистих розмай!
Ми будем гуляти, природу вивчати,
Аж сутінки поки спадуть!..
Ось твій капелюх, ось черевики...
Чи помогти тобі чоботи взуть?
Бери свій ціпок... Не забудь і про люльку…
Тютюн я в кишеню поклав...
Швидше, дідуню любенький, збирайся!
Глянь-бо, вже ранок настав!