Обеззброїти, роззброїти, озброїти
За аналогією до книжного творення дієслів із префіксом обез— – обездолити, обезкровити, обезсилити, обезчестити – поряд із природними знедолити, знекровити, збезчестити – змодельовано дієслово обеззброїти: "Решта банди перейшла кордон, де її обеззброїли й інтернували". Але яка потреба в цьому паралельному слові, що за значенням нічим не відрізняється від дієслова роззброїти? Хіба погано передає той самий зміст це дієслово, приміром, у фразах:"Міліція нагнала басмачів у Кзил–Су, дев'ять чоловік роззброїла" (І. Ле); "Його роззброїла та непохитна впевненість, яка прозвучала в голосі бригадира" (С. Журахович)?
Із префіксом о— є в українській мові дієслово озброювати, що має протилежне значення: "Могутні були новгородські бояри та купці, не один полк могли озброїти, та ще й зброя яка!" (А. Хижняк).
Облюбувати й уподобати
До паралельних дієслів з однаковим значенням належать дієслова облюбувати й уподобати: "Він облюбував уже собі місце, щоб звідти все було видно"(А. Шиян); "А я тобі заспіваю другої, коли цеї не вподобав" (П. Куліш); "Не вподобав козак дівки, пішов до вдовиці" (П. Чубинський). Зрідка можна натрапити на дієслово облюбувати в українській класичній літературі, зате в сучасній воно явно переважає над дієсловом уподобати й навіть витискує його. Чи є потреба в такому паралелізмі, чи збагачує це нашу мову? Певно, ні, бо, не маючи ніякої різниці між собою, такі паралельні слова стоять на заваді вточненню вислову, тим більше, що в українських діалектах є близьке до дієслова облюбувати – облюбити, що має значення "полюбити", а не "вибрати те, що сподобалось": "Я собі облюбив тебе ще змолоду" (Народні пісні зі збірки Я. Головацького).
Одягати й надівати, узувати й обувати
Дієслова одягати й надівати – не зовсім тотожні, як то здається тим, хто каже: "Одягни шапку"; "Дід одяг окуляри". Одягати можна одежу: сорочку, спідницю, пальто, кожух тощо ("Степан сідлає коня, свого товариша, й жупан одягає". – Т. Шевченко; "Одягли в нову одежину, як панночку". – Панас Мирний), – а шапку й окуляри надівають: "Що це за дівчина? Де вона взялася в нашому селі? – думав молодий Джеря, надіваючи шапку і перекидаючи свитку через плече" (І. Нечуй–Левицький); "Надівши сині окуляри, він сів під грушею" (І. Нечуй–Левицький). Узуття – чоботи, черевики, калоші тощо – взувають: "Сніг рипів під Раїсиними ногами (калоші вона забула взути)" (М. Коцюбинський); "Він швиденько одягнув пальто, взув калоші" (А. Шиян), – обувають: "червоні чоботи обула" (І. Котляревський).
Питається, постає (виникає) питання, спитати б
"Збудували вони такий великий будинок, а питається – для кого, хто в нім жити буде?" – читаємо в газеті, й щоразу впадає в очі слово питається, недоречне тут у такій формі, ніби автор статті буквалістично переклав російську фразу "а спрашивается – для кого".
Дієслово питатися в українській мові стоїть завжди в особовій формі: "Посіяно, поорано, та й нікому жати, питається син матусі: – Що будем діяти?" (народна пісня). У тих випадках, де мовиться. що виникає питання відповідно до російського безособового спрашивается, треба писати постає (виникає) питання: "Після огляду виставки мимоволі постає те ж прикре питання, що виникає іноді після читання деяких романів та повістей…" (О. Довженко), спитати б: "Він усе мудрує над книжками, а спитати б: чи їстиме він із того хліб?" (із живих уст).
Отож, у газетній фразі треба було написати: "…а спитати б – для кого…"
На жаль, ця помилка дуже часто трапляється в наших журналістів.
Підозрівати, запідозрювати, гадки не мати, на думку не спадати
Дієслова підозрівати, запідозрювати означають українською мовою "припускати вчинення злочину чи якоїсь недоброї дії": "Підозріваю, що він – підкуплений" (І. Франко); "Пам'ятайте ж, спокійніш дивіться, щоб не запідозріли" (Марко Вовчок).
У сучасній усній і писемній мові цим дієсловам надають невластивого значення: "Він не запідозрював того, що його "Світлана"(моточовен) вже розвила найвищу швидкість". Тут нема кого чи чого запідозрювати в чомусь, а тому треба вдаватись до інших українських висловів: гадки не мати ("Не журиться Катерина і гадки не має". – Т. Шевченко), на думку не спадати ("Мені й на думку не спадало, що вона вже все знає". – З живих уст).
Повезти, пощастити, поталанити
Дієслово повезти має свої синоніми пощастити ("Може, на той рік пощастить мені зібрати більше матеріалу…" – М. Коцюбинський; "Якби тільки пощастило Артемові з хлопцями!" – А. Головко), поталанити ("Еге–ге! поталанило мені, – радіє старий", – М. Коцюбинський). Останнім часом воно витискує ці синоніми: "Дивись, як йому повезло: купив один квиток і виграв "Ниву".
Основне значення дієслова повезти – "почати переміщати що–небудь транспортним засобом" ("Порадились разом, і Прокіп повіз продавати пшеницю". – М. Коцюбинський). Чому б не залишити йому тільки це значення, а в інших випадках послугуватись дієсловами пощастити, поталанити: "Дивись, як йому пощастило (поталанило): купив один квиток і виграв "Ниву"?
Повстати (повставати) й постати (поставати)
Дехто не розрізняє схожих слів повстати й постати, через те каже: "Отоді передо мною повстала проблема – як мені жити в такому становищі далі?"
Слова повставати, повстати означають "підніматися (піднятися), вставати (встати) відразу кільком людям": "Повставали з‑за столу, подякували хазяїнові" (Панас Мирний), "пробуджуватися (пробудитися) до активних дій", "учиняти (учинити) заколот, повстання", "діяти (подіяти) вороже до когось": "І соромно мені вам зізнаватися, що повстав я проти шлюбу" (Ю. Яновський). Слова постати, поставати означають "виникнути (виникати), утворитися (утворюватися)": "Силами ентузіастів–запоріжбудівців постала з руїн "Теплоелектроцентраль" (Остап Вишня); "Ні, я покорити її не здолаю, ту пісню безумну, що з туги постала" (Леся Українка).
З цього видно, що в першій помилковій фразі треба було сказати: "Отоді передо мною постала проблема…"
Показувати (подавати) вигляд – давати взнаки, навзнаки не давати
Через незнання української фразеології дехто механічно переносить в українську мову російські вислови, надаючи їм нібито української зовнішності. Отак російські вислови показывать вид, не показывать вида перекладають: "Він показував вигляд, наче все розуміє"; "Вона й вигляду не подала, що образилася". Проте є давні українські вислови з цим значенням: давати взнаки (Словник Б. Грінченка); навзнаки не давати (Словник за редакцією А. Кримського). Отже, треба казати: "Він дає взнаки, наче все розуміє"; "Вона й навзнаки не дала, що образилась".