З цього випливає, що в наведених на початку фразах треба було написати: "Не може розрізнити літер"; "Не можна було відрізнити небо від землі".
Відчитати чи вичитати?
В одному оповіданні для дітей є така фраза: "Карапузи вирішили відчитати Машу й добре присоромити". Ні, треба не відчитувати Машу, а – вичитати або прочитати Маші. Ганити когось, дорікати комусь або читати комусь нотацію, цебто по–російському отчитывать, отчитать, буде по–українському вичитувати, вичитати комусь (а не когось!): "Батько вичитав їй за поламану квітку" (Словник за редакцією А. Кримського), – або прочитувати, прочитати: "Добру молитву прочитали їй за брехні" (Словник за редакцією А. Кримського).
Включати, умикати, виключати, вимикати, поставити, унести, пустити
"Треба включити електрику"; "Виключи струм", – кажуть неправильно, забуваючи, що по–українському слід казати: умикнути (увімкнути), умикати електрику, вимикати струм. Від цих дієслів походять і українські технічні терміни: умикач (по–російському включатель) і вимикач (по–російському выключатель). Аналогічно помилково кажуть: "Пропонується включити до порядку денного три питання", – замість "поставити (або внести) до порядку денного". Так само неправильно – "У роботу включили всі існуючі аґреґати", – замість "пустили всі наявні аґреґати" .
Говорити й казати
Чи дієслова говорити й казати є абсолютні синоніми, як багато хто гадає, чи між ними є якась різниця? Як буде краще: "Я говорю, що прийду" чи "Я кажу, що прийду"; "Він говорив знехотя" чи "Він казав знехотя"? Часто в поточному мовленні не помічають між ними ніякої різниці, ба навіть надають перевагу слову говорити, вважаючи, що воно в усіх випадках може замінити дієслова казати, мовити, як це бачимо з таких речень, узятих із сучасної художньої літератури: "А могло ж і сюди дістати! – схвильовано говорить полевод"; "Уже зарікався сюди ходити, – говорить він"; "Кривуля говорив йому: – Все в тебе добре".
Не кажучи вже про те, що надуживання дієсловом говорити надає прикрої одноманітності стилю всього тексту, ми можемо побачити й певну відмінність між цими словами, якщо вдамось до нашої класики й фольклору: "Стара, кажуть, стала" (Т. Шевченко);"Скачи, враже, як пан каже" (приказка); "Ой казала мені мати ще й приказувала, щоб я хлопців у садочок не принаджувала" (народна пісня); "Кажуть люди, кажуть, що я – файна дівка" (народна пісня). У всіх прикладах ми натрапляємо тільки на форми від дієслова казати; але поряд бачимо й приклади з дієсловом говорити: "Говорить, як у рот кладе" (приказка); "Такий розбитний, що й по–німецькому говорить" (із живих уст).
З наведених прикладів випливає, що в класичній літературі й народному мовленні є нахил (за деякими винятками) ставити слово казати там, де є пряма мова або передається зміст повідомленого, висловленого: "щоб я хлопців у садочок не принаджувала", "що я – файна дівка" тощо; навпаки, там, де мовиться не про зміст, а про спосіб чи якість висловлювання, треба ставити дієслово говорити: "уміння говорити ясно й просто", "по–німецькому говорить".
Близьким за значенням до дієслова казати є мовити: "Казала б, та уста не мовлять" (Ганна Барвінок), – а дієслово говорити, коли воно стоїть із прийменником з і керує іменником в орудному відмінку, має своїм синонімом дієслово розмовляти: "Старі люди про старе говорять" (прислів'я); "Ой у полі могила з вітром говорила" (Т. Шевченко); "Антін бачив перед очима те, про що говорив" (М. Коцюбинський) .
Із цього можна зробити висновок, що аж ніяк не слід звужувати наші лексичні можливості й послугуватися скрізь тільки дієсловом говорити.
Домовлятися й умовлятися
Останнім часом із нашої усної й писемної мови майже зникло дієслово вмовлятись, поступившися скрізь перед дієсловом домовлятися: "Я домовлюся з лектором про початок лекції"; "Вони домовлялися про нову зустріч".
Дієслово вмовлятись означає "говорити з кимось, виставляючи якусь умову": "Дід з чортом, умовлячись, пішли поруч, як товариші" (О. Стороженко); "То було не те місце, про яке ми вмовлялися" (Ю. Яновський), – а дієслово домовлятись означає "закінчувати процес умовляння, довершувати всі вимоги умови": "Тільки домовся з нею так, щоб вона про мене не знала" (Т. Шевченко); "Домовся з ним про все, щоб не було нікому кривди" (з живих уст).
Не треба забувати й про інші синоніми цих дієслів: годитися, що є синонімом до вмовлятися ("Годись на рік". – Марко Вовчок), єднати, що є відповідником російського рядить ("Чого в'янеш, моя доню? – стара не спитала, за сивого, багатого тихенько єднала". – Т. Шевченко), договоритися, що є тотожним дієслову домовитися ("Договорилась вона так, щоб мені очі зав'язати, і вона мене вела". – Казка).
Отож, у перших двох фразах треба було написати дієслово вмовитися: "Я вмовлюся", "Вони вмовлялися".
Дорівнювати й рівнятися
"Два та один рівняється трьом", – помилково кажуть інколи, забуваючи, що дієслово рівнятись має в українській мові інше значення, ніж те, що йому в цій фразі надають. Рівнятися – значить "уподібнюватися, триматись одної лінії в ряді": "Ні, Мессіє, я не рівняюся до тебе, ні!" (Леся Українка); "Рівняйся на правофлангового!" (військова команда). Дієслово дорівнювати означає "бути рівнозначним, становити щось": "Дія дорівнює протидії" (фізичне явище). Отож, у наведеній помилковій фразі треба було написати: "Один та два дорівнює трьом".
Жити–бути, жити собі, жити–поживати
"Жив–був дід та баба", – чуємо початок казки в радіопередачах, а то читаємо і в дитячих книжках. Але такий вислів є характернішим для російських народних казок: "Жил–был старик со старухой"; українська народна казка з діда–прадіда починалась висловом жити собі: "Жив собі дід та баба, була в них курочка ряба" (казка) або жити–поживати: "Жив–поживав козак заможний Клим" (Л. Глібов).
Вислів жити–бути трапляється в художній літературі ("Жила–була в гаю сорока". – Л. Глібов), але не слід заміняти ним усі інші українські народні вислови, а тим більше відкидати їх.
Забивати, бити, збивати, зчиняти, здіймати, зняти
"У селі забили тривогу"; "В артілі забили сполох", – читаємо в сучасних оповіданнях, і нам ясно, що краще було б авторам підшукати інші дієслова замість забити, що має багато значень. Ми звикли чути його в розумінні "міцно затулити" ("Забили вікна й двері"), "засмітити" ("Щось забило відтулину"),"забуртувати, захарастити" ("Забило снігом дорогу"), "знищити" ("Ой упала Бондарівна близько перелазу: забив, забив пан Каньовський з рушниці одразу"),"пригнітити побоями" ("Так забили того хлопчину–сироту, що він тепер усього боїться"). Чуємо це дієслово в переносному значенні в інших висловах: забивати баки, забити памороки.