Чи є в цих словах якась потреба, чи бракує в українській мові відповідників до російських слів "необходимый", "необходимо", "необходимость"? Звернімось до класики: "В господі постала заметня, розмова була… про подорож, про речі, потрібні для подорожі" (Леся Українка); "Почекаємо, побачимо, що і як, і коли буде потреба, є в нас шаблі і рушниці боронити своє" (З. Тулуб).
Якщо слід посилити значення потреби, можна додати до прикметника "потрібний" і прислівників "потрібно" або треба слова "конче", "украй" ("край"), "аж–аж–аж" ("Конче треба було довідатись, що тут сталось". – В. Козаченко; "Позич макітри – аж–аж–аж треба!" – З живих уст). Так само можна посилити значення самого іменника "потреба", додаючи слова "гостра", "конечна" ("доконечна"), "нагальна": "Дементій відчував гостру потребу щиро поговорити з Прищепою" (С. Воскрекасенко); "Дмитро відчув нагальну потребу побути на самоті" (Н. Рибак).
В українській діалектній мові можна почути слово "необходимий", але воно означає – "той, що його не можна обійти": "Як підуть дощі, дак грязь буде необходима" (Словник Б. Грінченка).
Нерушимий, непорушний, незламний, нерухомий
"Слово шахтаря – нерушиме", – читаємо в газеті, але трохи згодом у цій же газеті бачимо: "Слово робітника – тверде, непорушне слово", – після чого й виникає питання: чи є якась різниця між словами нерушимий і непорушний?
Значеннєвої різниці між цими прикметниками в таких і подібних контекстах нема ніякої, обидва вони відповідають російським словам нерушимый, незыблемый, ненарушаемый, непреложный; синонімом до них є прикметник незламний: "Слово, дане залізничниками, – тверде і незламне" ("Радянська Україна"). Проте морфологічна різниця між першими словами є велика. Прикметник нерушимий виник із частки не й російського дієслова рушить, що означає по–українському "руйнувати, розвалювати, валити"; а прикметник непорушний – із частки не й українського дієслова порушувати, маючи означення "той, якого не зламати, не можна від нього відступитися": "Стою – мов скеля непорушний" (П. Тичина). З цього видно, що треба користуватись тільки прикметником непорушний.
Але є й українське слово нерушимий, що походить від частки не й українського дієслова рушити в розумінні "чіпати, займати": "що діди та батьки кров'ю здобули, те нерушиме" (М. Коцюбинський). Між цим прикметником і наведеним у першій фразі є певна не тільки морфологічна різниця, а й значеннєва: тут він є відповідник до російського неприкосновенный.
Інколи плутають прикметники непорушний і нерухомий у значенні російського неподвижный і не знають, якого з них краще вжити: непорушна тиша чи нерухома, нерухомий погляд чи непорушний?
Прикметник нерухомий означає "той, що не рухається, перебуває в стані спокою": "Обомліла й заніміла, нерухома стала" (П. Куліш); "А мати стояла на місці нерухома, дивилась синові вслід" (А. Головко); прикметник непорушний, крім згаданих вище значень, указує на те, що не можна чогось порушити: "Скелі стояли непорушні над водою" (Словник Б. Грінченка).
Отож, слід казати непорушна тиша, непорушний закон, але – нерухомий погляд, нерухоме майно тощо.
Неприємний і прикрий
Наша класична література тільки зрідка користувалась прикметником неприємний і прислівником неприємно, надаючи перевагу словам прикрий і прикро. У сучасній українській літературі слова прикрий і прикро дедалі більше поступаються перед прикметником неприємний і прислівником неприємно: "Дівчині снився якийсь неприємний сон"; "Щоб мати менше неприємних розмов з директором, він уникав його"; "Людині неприємно бачити й знати, що вона відстала від життя".
Між цими прикметниками й прислівниками є деяка семантична різниця: прикметник неприємний означає, що якась особа, дія чи явище не дають приємності людині: неприємна робота, неприємний чоловік; прикметник прикрий – емоційно наснаженіший, указує на більше враження від якості особи, дії чи явища: "Тихович не знав уже, як покласти кінець тій прикрій сцені" (М. Коцюбинський); "Колісник прикро подивився йому у вічі" (Панас Мирний). Отож, може бути неприємна розмова і прикра, неприємна згадка і прикра – все залежить від того, які емоції ми вкладаємо в ці слова.
Слід пам'ятати, що прикметник прикрий має ще значення "крутий" (прикрий берег), а також "різкий": червоний, аж прикрий (Словник Б. Грінченка).
Нужденний, бідний, той, що (який) має потребу (потребує допомоги)
Хоч як це дивно, а деякі наші довідники й періодичні видання помилково користуються прикметником нужденний, гадаючи, що він відповідає російському нуждающийся, й пишуть: "нужденні члени сім'ї", "нужденна дружина" тощо.
Український прикметник нужденний має інше значення; він не є синонімом слів злиденний, бідний і більше підходить за значенням до слів жалюгідний, виснажений, зморений: "Розважає душу вбогу нужденне серденько" (П. Куліш); "В його лице нужденне, сухе, поморщене" (І. Нечуй–Левицький); "Худоба нужденна, миршава, та й то рідко в котрого ґазди й є" (І. Франко).
До російських висловів нуждающиеся члены семьи, нуждающаяся жена українськими відповідниками будуть: члени сім'ї (або родини), що потребують допомоги, або бідні члени сім'ї; дружина, що потребує допомоги, бідна дружина, дружина, що (яка) має потребу в чомусь, дружина, якій треба допомогти.
Останні, інші, решта
"Більша частина присутніх пішла додому, а останні залишились на нараду"; "Дійсні члени залишились, а всі останні вийшли". В обох цих фразах слово останні виступає недоречно.
Прикметник останній означає "той або такий, далі від якого вже нема іншого": "Поки зберемо, то й останнє здеремо" (М. Номис); "Велелюбний отче, невже оце твоє останнє слово?" (Леся Українка). Такого змісту нема в двох наведених на початку фразах, а через те там треба було поставити слово решта або інші: "решта лишилась на нараду", "всі інші вийшли".
Не до речі стоїть слово останній і в такій фразі, взятій з одного сучасного оповідання: "Петров, Амбуладзе й Сокирко наздоганяли втікачів, але останній спіткнувся й упав". Тут це слово пантеличить читача: хто це впав – останній із переслідувачів чи хтось з утікачів? У таких випадках краще сказати замість останній слово третій або повторити прізвище – Сокирко.