— А ти, думаєш, кращий! — регочуть хлопці.— Наче з димаря виліз.
Сіли ми на траві, розрізали громадського кавуна, а він — червоний, іскристий, солодкий — аж тане в роті. Їмо, прицмакуємо, а хлопці й говорять:
— От тобі й Печений!
— Не Печений, а чемпіон села!
— І коли ти навчився бігати? — питають.
— Це моя система! — хвалиться Грицько.— До речі, покажи, Борисе, язика.— Він заглянув мені в рот, знизав плечима: — Здається язик подовшав...
* * *
Словом — пригодилася Грицькова наука. Правда, вимовляти "р" я тоді так і не навчився. Та це й не важливо. Головне — тепер ніхто в селі не обскаче мене на довгій дистанції. Дід Шайнога, колгоспний сторож, якось сказав:
— Усіх шибеників ловив у саду. Одного тільки не можу спіймати — отого, що дирчить. Ух, і бігає ж, вітрогон... як ерактивний!