— А скажи мені, Соня, що ти дєлаєш у садку після обіду?
Маленька Соня зашарілась, але відповіла амбітно:
— Я ніколи в садку не "дєлаю", для цього в нас є інше місце...
Під яблунею, що голубливо простерла своє квітчасте гілля, дитяче коло грає в берізоньку. Крутиться малеча барвистим колом, і не відрізнити яблуневого цвіту від дитячих постатей.
Вони злилися в одне рожаїсте ціле, в єдиний образ тої чарівної весни, що іще раз прийшла до нас. І вам згадуються не до місця Олесеві рядки:
Ти не дивись, що буде там, Чи забуття, чи зрада: — Весна ще назустріч вам, Весна в цей час вам рада.
Яблуні в цвіту стоятимуть ще не одну весну за ваше життя, але вже ніколи не зіллєтесь ви з яблуневим цвітом у чарівну симфонію тзк, як зливаються перед вашими очима ці діти.
Щось сповнило ваші груди і хвилює. І коли ви покидаєте разом із веселими, безжурними дітьми, що вже спочили по обіді, дитячий садок, вам востаннє спадає одна химерна думка:
"Як шкода, що ваш світанок життя пройшов без оцих милих "санкомів", "природкомів", "берізоньок" і "струмочків"! Яка шкода, що нема такого фаустівського Мефістофеля, щоб обернув би вас із випадкового відвідувача на постійного вихованця дитячого садка.*."
А дорогою з лук'янівськмх садів струменяться яблуневі пахощі і з-за парканів визирають білі віти.
Яблуні в цвіту...