— Нічого собі завданнячко,— пробурчав Еш.
— Аякже? Звичайно, для цієї роботи треба організувати ваших людей — всіх до одного, якщо потрібно. Не біда, якщо не виконаємо плану. Але вони не повинні знати, навіщо це робиться. Зрозуміло?
— Гм-м... так,— криво посміхнувся молодий інженер.— Все-таки це шмат роботи.
Ланнінг разом з кріслом крутнувся до Келвін.
— А ви візьметеся до цієї роботи з іншого краю. Ви — роботопсихолог на нашому заводі, тому вам потрібно добре вивчити самого робота і відштовхуватися від цього. Спробуйте з'ясувати, як він усе це робить. Подивіться, що ще пов'язане з його телепатичними здібностями, наскільки далеко вони сягають, як впливають на його мислення і чи не завдає це шкоди стандартним параметрам моделі РБ. Зрозуміло?
Ланнінг не став чекати відповіді від доктора Келвін.
— Я координуватиму всю роботу і провадитиму математичний аналіз результатів.— Він глибоко затягнувся сигарою і мовив уже в хмарі:
— Мені, звичайно, допомагатиме Богерт. Поліруючи нігті на своїх пухких пальцях,
Богерт лагідно сказав:
— Гадаю, я трохи розуміюся на цьому.
— Тоді я приступаю.— Еш відсунув свого стільця і підвівся. Його приємне молоде обличчя засяяло в усмішці.— Мені дісталася найчорніша робота, тож краще не зволікати.
Він рушив до дверей, недбало кинувши:
— Бувайте!
Сьюзен Келвін ледь помітно кивнула, але її погляд проводжав його, поки не зачинилися двері. Вона промовчала, коли Ланнінг щось пробурчав і додав:
— Чи не хотіли б ви, доктор Келвін, зараз піти і подивитися РБ34?
Коли почувся приглушений скрип дверей і на поріг ступила Сьюзен Келвін, робот РБ34 відірвав від книги свої фотоелектричні очі і схопився на ноги. Вона трохи затрималася, щоб поправити на дверях масивну табличку "Вхід заборонено", і підійшла до робота.
— Я принесла тобі деякі матеріали про гіператомні двигуни Ербі. Хочеш глянути?
РБ34, або інакше Ербі, взяв з її рук три важкі томи і відкрив один на титульній сторінці.
— Гм-м! "Гіператомна теорія"... Бурмочучи щось, він став гортати сторінки,
а тоді неуважно запросив:
— Сідайте, доктор Келвін. Це забере кілька хвилин.
Вона сіла, уважно стежачи за Ербі. Він примостився на стільці по той бік стола й заходився послідовно вивчати всі три томи.
Через півгодини він відклав їх.
— Я, звичайно, знаю, навіщо ви їх мені принесли.
У Сьюзен Келвін сіпнулися кутики губів.
— Я так і знала. 3 тобою важко працювати, Ербі. Ти завжди на крок попереду мене.
— Ці книги — такі самі, як і інші. Вони мене просто не цікавлять. У ваших .підручниках нічого немає. Ваша наука — просто маса зібраних докупи фактів під виглядом теорії. Усе це настільки просто, що навряд чи варте уваги. Мене цікавить тільки ваша белетристика, де подається взаємодія людських мотивів і почуттів...— Він зробив невизначений порух рукою, добираючи потрібне слово.
— Я, здається, вас розумію,— прошепотіла доктор Келвін.
— Бачите,— вів далі робот,— я читаю думки, і ви не уявляєте, наскільки вони складні. Я не можу зрозуміти все, оскільки мій мозок має мало спільного з вашим. Але я намагаюсь, і ваші романи мені допомагають.
— Так, але боюсь, що коли ти начитаєшся сучасних сентиментальних романів з їх жалісливими переживаннями, то наші справжні думки здаватимуться тобі похмурими й безбарвними.— В її голосі вчувався смуток.
— Ні в якому разі!
Несподівано жвава відповідь змусила її схопитися на ноги. Вона відчула, що червоніє, і злякано подумала: "Він повинен знати!"
Ербі швидко заспокоївся і тихим, майже позбавленим металевого тембру голосом сказав:
— Звичайно, я знаю, докторе Келвін. Ви завжди думаєте про це, то як же я можу не знати?
її обличчя скам'яніло.
— Ти... кому-небудь говорив про це?
— Звичайно, ні! — щиро здивувався він.— Ніхто не питав мене.
— Тоді ти, мабуть, вважаєш мене дурепою?
— Ні! Це нормальне почуття.
— Може, через те й таке дурне.— її голос був задумливий, а на суворому обличчі доктора наук проступили жіночі риси.— Мене не можна назвати... привабливою...
— Якщо ви маєте на увазі чисто фізичну привабливість, то я тут не суддя. В усякому разі, я знаю, що с й інша привабливість.
— ...I я вже не молода.— Доктор Келвін ніби не чула робота.
— Вам і сорока немає.— В голосі Ербі прозвучали нотки стурбованості й наполегливості.
— Тридцять вісім, якщо лічити роки, і всі шістдесят, якщо говорити про емоційне життя. Я все-таки психолог. А йому,— проводила вона далі з гіркотою в голосі,— лише тридцять п'ять, а на вигляд він ще молодший. Невже ти думаєш, що він бачить у мені щось... Ет, куди мені до нього!
— Ви помиляєтеся! — Ербі з брязкотом вдарив сталевим кулаком по пластмасовому столу.— Послухайте мене...
Але Сьюзен Келвін накинулася на нього, затаєний біль спалахнув в її очах:
— А чого я тебе маю слухати? Що ти про це все знаєш, ти... машино! Для тебе я — піддослідний кролик, цікава комашка з своєрідними думками, відкритими як на долоні для вивчення. Чудовий зразок розбитих надій, правда? Майже так, як у твоїх книгах.— Сухе ридання в її голосі поступово затихло.
Робот знітився під натиском її нервового спалаху. Він благально похитав головою.
— Вислухайте мене, прошу вас! Я міг би допомогти вам, якщо ви дозволите.
— Чим? — її губи скривилися.— Доброю порадою?
— Ні, не так. Я просто знаю, що думають інші, скажімо, Мілтон Еш.
Запала мовчанка. Сьюзен Келвін опустила очі.
— Я не хочу знати, що він думає,— видихнула вона.— Замовчи.
— А мені здається, вам хотілося б знати, про що він думає.
Вона не підвела голови, але її дихання почастішало.
— Не верзи дурниць,— прошепотіла вона.
— Це не дурниці! Я хочу допомогти вам. Мілтон Еш думає про вас...— Він замовк.
Сьюзен Келвін підвела голову.
— Ну?
— Він кохає вас,— тихо проказав робот. Вона мовчала цілу хвилину. Тільки дивилась
на робота широко розплющеними очима.
— Ти помиляєшся! Атож, помиляєшся. Чому б це він?
— Але він кохає. Такого від мене не приховаєш.
— Але я така... така...— Вона затнулася.
— Він дивиться глибше. В інших його приваблює не зовнішній вигляд, а інтелект. Мілтон Еш не з тих, хто одружується на модній зачісці і гарних оченятах.
Сьюзен Келвін часто заморгала. Через мить вона заговорила, голос її тремтів: