Степан вийшов з церкви й попрямував не до лазу, через який вони проникли в городок, а до воріт — на вартового.
— Хто?!— окликнули його сонно.
— Свої,— сказав Степан.
Над степом займався ранок.
17
Тієї зими до поверженого, але ще могутнього патріарха Никона у Ферапонтів монастир приходили донські козаки. Троє. Патріарх уважно вислухав їх... Звелів опісля нагодувати козаків, покликав монаха-писаря й почав диктувати листа цареві:
—"Ти — цар, ти не хочеш зламати гордині своєї. Не передо мною, перед богом-вседержителем. Ти забув: він тебе підніс до себе, але він тебе і повергне..."
До палати зазирнув чорний диякон Мардарій:
— Що з козаками робити?
— Нагодували?
— Нагодували.
— Провести їх за ворота і вирядити з богом. Ніколи їх тут не було, і ніхто їх не бачив. Усім скажи.
Мардарій зник.
— Повергне,— підказав писар.— Далі?
— "Істинно кажу тобі: зчиниться бенкет кривавий у твоїй державі, бо нікому молити бога. Твої ж молитви до нього не доходять. Страшний бенкет буде: люди наситяться м'ясом людським. Ти ж не хочеш, щоб господь бог почув наші молитви, уберіг Русь..." Никон став за спиною писаря, перечитав, що той устиг записати... Потім простягнув довгу, сильну руку, взяв листа і зібгав у кулаці.
Він не послав того листа цареві. Передумав.
— Жирно буде,— сказав.— Переживеш... Банькатий.
ЧАСТИНА
II
ПОМЩАЙТЕСЬ, БРАТИ !
Писали до великого государя.
З Астрахані боярин і воєвода князь Іван Семенович Прозоровський з помічниками:
"Посилали, мовляв, вони з Астрахані на Дон до Черкаського козацького городка єдисанського улусного татарина Юмашку Келимбетова таємно й веліли йому про Стеньку Разіна і про товаришів його розвідати достеменно: в якому городку він, Стенька, житиме, і товариші його чи з ним, Стенькою, зимуватимуть, чи від нього підуть порізно; і чи приймуть його на Дону старшини, чи писатимуть до великого государя про указ, і які між ними зносини будуть. 1 грудня 9 дня татарин Юмашка, приїхавши в Астрахань, при розпиті сказав: "Зустрів, мовляв, він Стеньку Разіна з товаришами в Царицині й жив з ним із тиждень, а з Царицина, мовляв, їхав він з ним, Стенькою, разом до П'ятихатського козацького городка. І Стенька, мовляв, з товаришами з П'ятихатського городка пішов униз Доном-рікою стругами і прийшов у Кагаль-ницький городок і жив у тому городку 6 днів. І знайшов він, Стенька, за версту нижче від того городка острів, і на тому острові поробили землянки... А його, Стеньчині, козаки живуть усі разом, і нікого він, Стенька, товаришів своїх од себе не відпускає, тримає їх у себе в городку".
З Царицина воєвода Андрій Унковський писав: "Приїздили з Дону на Царицин донські козаки 2 чоловіки й сказали, що Стенька Разін з товаришами між Ка-гальником і Ведерниковим поставили городок земляний. І послав він, Стенька, в донський Черкаський городок по дружину свою та по брата свого Фролка з дружиною,
а сам він, Стенька, хоче їхати у військо не з многими людьми. А козаків своїх, котрих тутешніх корінних донських жителів, одпускає в козацькі городки для побачення батьків своїх на короткий час за суворими поруками. А з запорозьких, мовляв, городів черкаси і з донських городів козаки, котрі голутвенні люди, до нього, Стеньки з товаришами, йдуть безперестану, а він, Стенька, їх осуджує і умовляє всіляко. А всього козаків нині в нього 2700 душ, і наказував він козакам безперестанно, щоб вони були напоготові. А який у нього намір, про те і його козакам небагатьом відомо, і ніяким чином у них, розбійних козаків, про намір довідатися не можна. Та йому ж казав сотник стрілецький Микита Уривков та інші служилі люди, що на Дону й на Хопрі у багатьох городах козаки, котрі одинокі й голутвенні люди, Стеньці з товаришами вельми раді, що вони прийшли на Дон. І кажуть козаки, що навесні сам він, Стенька Разін, піде на розбій і багато хто з них, донських і хоперських козаків, за ним підуть. А котрі, мовляв, старожилі домові козаки, ті, мовляв, о тім вельми тужать".
Від царя й великого князя Олексія Михайловича писали:
"До отаманів та козаків і всього війська Донського: Відомо великому государеві стало, що Стенька Разін з товаришами стоїть у вашому козацькому верхньому городку Кагальнику. І котрі, мовляв, з наших, великого государя, окраїнних городів торгові всілякі люди їздять до вас на Дон з усілякими запасами, і тих торгових людей він з тими запасами затримує в себе, а в Нижній Черкаський городок до вас їх не пропускає.
І коли до вас ця наша, великого государя, грамота прийде, вам би, отаманам і козакам, довідатися будь-що: котрі всіляких чинів торгові люди їздять до вас на Дон із наших, великого государя, окраїнних городів з усілякими запасами і з товаром, і їм од Стеньки Разіна чи немає якихось утисків, і з розбійниками чи не мають якихось зв'язків, і чи з Дону йти не замишляє. І коли наше, великого государя, жалування й хлібні запаси послано буде до вас на Дон, чи не завдасть він, Стенька, якоїсь шкоди. А як щось про те дізнаєтесь, і вам би про те про все відписати до нас, великого государя, достоту невдовзі з жильцем з Гарасимом Євдокимовим, котрого послано до вас із цією нашою, великого государя, грамотою. А наше, великого государя, жалування по вашому чолобиттю, гроші, та сукна, та порох, та свинець, та хлібні запаси, та вино надіслано до вас на Дон буде із станичниками вашими без умоління".
Воронезькому воєводі Василеві Єпифановичу Уварову писали:
"Відомо нам, великому государеві, учинилося, що многі боярські і всяких чинів людей холопи, втікаючи з Москви та з городів, приєднуються до донських станичників і йдуть різними дорогами на Дон.
І як до тебе ця наша, великого государя, грамота прийде, а донські станичники почнуть приїздити на Воронеж, і ти б велів у них боярських і всяких чинів людей холопів оглядати. І коли крім них, донських козаків, об'являться збіглі холопи або Інші якісь люди, і ти б у них тих людей велів брати і розпитував кріпко, хто звідки втік, і тих збіглих людей у донських станичників велів брати й садовив у в'язницю й писав про те до нас, великому государю. Та й у Воронезькому повіті в наших, великого государя, двірцевих волостях і всяких чинів людей у селах велів заказ учинити суворий: коли якісь люди об'являться без проїжджих, кінні чи піші, і тих би людей аж ніяк ніде не пропускали, а приводили б їх до тебе у заїжджий дім. І ти б тих людей по тому, розпитуючи, садовив у в'язницю і писав до нас, великому государю, а відписи велів подавати в Посольському приказі".