Я, Богдан

Сторінка 64 з 207

Загребельний Павло

Далі було не так складно, бо йшлося про харадж, який треба було приносити щороку до стремен ханських під іменем подарунка, про гроші для мурз, про гроші на озброєння, на коней і на харч для війська, а кінчалося й геть несподівано, бо хан, посилаючись на вічний мир між султаном і королем, участі в війні проти королівства Польського брати не міг, обіцяв тільки послати на поміч "хороброму левові Хмельницькому мужнього барса, прославленого воїна великого Тугай — бея" з його ногайцями.

Великий візир сказав, що грамоту ханську ми одержимо завтра, після чого Іслам — Гірей підвівся й запросив усе посольство разом з мурзами і духовними особами, які з’явилися в покоях, до обіду.

Повільно переходили до іншого покою, так само розписаного золотом, з решітчастими вузькими вікнами. Євнухи носили кувшини з тазами й рушниками, опускалися перед кожним на коліна, зливали воду, подавали рушники, тоді пов’язували серветки, як малим дітям. Хан пив саму воду, нам на вибір були вина, пиво, просяна буза, горілка наша і турецька, в яку треба було доливати води, щоб вона побіліла і стала схожою на молоко, яке правовірний може пити, не ображаючи свого пророка, при ханові, може, слід було б виявити стриманість, та надто довго були в напруженні, тому спробували з Кривоносом і турецької, і своєї горілки, я підлив і великому візиру, щоб хоч трохи розм’якшити його шорсткий язик, і татарські змисли виявилися так само податливі, як і християнські, Сефер — ага розчервонівся від горілки, присунувся до мене ближче, прошепотів:

— Ти ж знаєшся на турецькому письмі, то й не тобі розказувати, як читаємо ми фірмани з Стамбула. То вельми хитре письмо. Коли над певним словом крапка поставлена пером султанського язиджі, то воювати проти короля не можна. Коли ж то насиділа муха, тоді можна.

— Скільки ж та муха має проковтнути золота, щоб насидіти таку гарну крапку? — поцікавився я.

— Коли ти знаєшся й на годуванні мух, то ти справді Великий вождь козаків дніпровських, — вдоволено промуркотів Сефер — ага.

Їли довго й багато, до стогнання. Не те що козацька тетеря й саламаха. Аші—баші46 носили гори м’яса, дичини, пілавів, тоді була втіха горла — солодощі й плоди, шербети і уяршем47, по обіді знов євнухи носили кушини з водою, мили ми руки й губи, перейшли ще до нового покою, де всілися на решітчастому балконі й стали дивитися на акробатів і слухати ханську зурну внизу в залі, а нам тим часом подавали сластьони, каву в золотих фельджанах і довгі кальяни з бурштинами, обсипаними яхонтами і діамантами.

Обід тривав до пізньої ночі, він став і вечерею водночас, затягнувся довше, ніж переговори, власне став продовженням переговорів, там виявлено було нам милість і обіцяно поміч, тепер нас намагалися приголомшити й знетямити, вбити в наші вперті козацькі голови переконання в тому, який великий хан Іслам — Гірей, який він дивовижний, багатий, витончений, мудрий, може й геніальний.

Коли досьорбали каву, хан показав рукою, щоб я передав йому свій фельджан, я посунув до нього золоте кунштовне начиння, Іслам — Гірей перевернув мій фельджан на блюдце, трохи почекав, поки розтечеться гуща, тоді підняв посудину, глянув на неї і на блюдце й став вичитувати знаки, виписані кавовою гущею.

— Божі вуха з твоїх уст, великий хане! — вигукнули його царедворці, та він чи й почув їх, зосереджений на своїх пророкуваннях, що зачіпали вже не тільки мене, а й його самого, віднині мого союзника.

— Бачиш цю постать потужну в фельджані, — поважно мовив хан. — Свідчить вона, що досягнеш величі. А що постать похила, то скакатимуть на твою велич ниці люди всіляко. Від стоп аж до карку скакатимуть, і ніяк од них не вбережешся.

Я хотів відповісти йому нашою приказкою: на похиле дерево кози скачуть, та змовчав. Що мені ті кози!

Хан же підняв свій фельджан, який перед тим так само перевернув над блюдцем, мовив далі ще з більшою поважністю:

— Можеш бачити тут, яка велич моя. Вона очищена владою, отриманою у спадок, і влада ця — необмежена й незалежна. Ти ж будеш залежний од усього, і буде тобі тяжко. Тепер поглянемо на блюдця. У мене великі путі, і всі вони вільні, як вітри. В тебе теж великі путі, але так само обмежені, як і велич. Ходитимеш сушею, водою великою і водами малими, але щоразу доведеться тобі долати перешкоди, і ще й не знати, чи ти їх здолаєш.,

Я посміявся собі в ус на ту бундючність. Здолаємо! Все здолаємо!

Вельми докучала нам неймовірна поважність, яка панувала впродовж цього безкінечного об’їдання й обпивання. Кривоніс іноді виривався з якоюсь зухвалою мовою, навіть терплячий Бурляй совався на своїх подушках, погмикуючи й тяжко відсапуючи. Я гамував їхню нетерплячку, обіцяючи в думці, що більше не їстимемо таких обідів — ні ханських, ні султанських, ні королівських.

Повернемось до козацьких сухарів та вже там і зостанемось. Ой повернемось!

А тим часом, сильні і шумні від вина ханського будучи, радісно їхали з палацу, вельми уконтентовані переговорами та ще й обдаровані щедро ханом на одпуск і вклоняння. Самому тільки мені дарунків було піднесено на три або й чотири тисячі золотих: черкеський панцир з мисюркою та карвашами48, з модним сагайдаком, стрілами й шаблею під позолотою, двоє коней подунайських у сідлах і легкій, але, вельми вишуканій Черкеській збруї, виборну янчарку49, нарешті, каптан з доброго багатого грезету і кунтуш найкращого французького сукна, підшитий найвиборнішими сибірками50. Та й усе посольство обдаровано було сукнями51, мусульбасами і сап’янами. На дорогу ж від хана прислано три куфи вина, п’ять биків, 15 баранів і всієї іншої знадоби, а також звелено доставляти до двору вірменина, де лишав я свого сина Тимоша, готовизни по потребі, як синові гетьманському для підтримання його честі.

14

По заході сонця вдарили всі чотири гармати січові, а переночувавши, удосвіта знову зроблено постріл з тих гармат, — то був заклик до великої ради.

Коли ж сонце весняне розсипало по всім піднебессі своє вогненне ясносяйне проміння, вдарено в котли на раду, але одразу й побачили, що січовий майдан затісний для козацтва і для всіх тих, хто прибув з степів, лугів і приток, тож довелося вийти з січі на велику площу крамного базару. Козацтво охоплювало плац збитим півколом — плече в плече, рука в руку, голос у голос, погляд у погляд. Зроблено стіл з перевернутих бочок, накритих великим килимом, на той стіл козацький старшина клала клейноди й почесні знаки, шапки, шаблі, печать, чорнильницю, принесено булаву й бунчук.