— Я хочу бути жовтий, як кульбабка.
І в ту саму мить на сорочці й на штанцях у Зайчика виросли жовті пелюсточки, і Зайчик пострибав по траві, наче сонячний м'яч.
— Дивіться, який я жовтий! Який я пухнастий! Максим був здивований: невже Гум-гам може
зробити геть усе, що не попросили б діти? І ще він відчував себе трохи скривдженим: раніше його друг грався тільки з ним, а тепер...
— А ти, Оленко? — спитав Гум-гам дівчинку з червоним бантом.
Він уже знав усіх на ім'я.
— Фартух, черевички й шапку з листя.
— А ти, Михайле?
— Мені бороду з трави.
— Тепер твоя черга, Сергію.
— Я хочу дерев'яний щит і меч. А за коника мені буде палиця.
— А чого Максим похмурий? Для друга я зроблю все, чого він захоче.
— Я не похмурий, просто замислився, — мовив Максим. — Я хочу крила, як у бабки. Трішечки політаю.
— Що ж, це буде найбільша бабка, — згоджується Гум-гам.
Вслід за Максимом і решта дітей попросили прозорі крила, ноги як у коників, хвости наче в ящірок. Максим, звичайно, аніскілечки не образився, а навпаки, зрадів, що його наслідують. Так завжди в грі: варто комусь вигадати собі крила, як одразу ж довкола нього — веселий табунець.
Гум-гам сидів на пеньку, обмахувався шоломом, тихенько сміявся й наспівував:
Літаннячко, повзаннячко,
Скаканнячко, плиганнячко,
Прегарне забавляннячко,
Така кумедна гра!..
— Це знадобиться для моєї колекції, — прошепотів Гум-гам і дістав з кишені записника. Озирнувшись, він розгорнув його й заходився читати свої записи:
"Пречудові ігри в які я грав.
Змій.
Кіт Рич.
Корусель.
Замки".
Прочитавши ці малограмотні замітки, блакитнолиций хлопчик лишився задоволений і почав записувати нові ігри для своєї колекції, про які він дізнався сьогодні. Його, звичайно, не турбувало питання, як пишеться слово "теплохід", і він з легкістю вивів: " Літучій типлохід".
— Здивую Кри-кри, — промовив, усміхаючись, Гум-гам. — Політаємо ми з ним на теплоході... Тільки де ж нам дістати теплохода?..
А на галявині, неподалік від Гум-гама, Максим ганяв за Мишком, щоб смикнути його за зелену трав'яну бороду. Відштовхнеться від землі, і крила трохи несуть його. І Мишко відштовхнеться, злетить угору та й озирається: ні, не впіймав! А Максим і не може наздогнати, він помирає од сміху: таке кумедне у Мишка обличчя з бородою.
— Гей, Максиме!
Дівчинка-квітка, боягузка Ніна, кличе його:
— Ти не лети далеко! Вони знову на мене сідають.
— Не вкусять! — кричить Максим. А все-таки підлітає до дівчинки, махає руками на метеликів.
— Знаєш, скільки разів мене кусали, коли я був маленький! — втішає Максим Ніну. — Бджола кусала, комарі кусали, мурашка вкусила. А один собака ткнувся носом, я його погладив, і він не вкусив. А оце мене вкусила Оленка Медведєва, дуже давно, ще в дитячому садку. Бачиш, який шрам на руці? Пусте, все минулося.
"Дітей кличу, додому хочу-у!" — гуде з річки теплохід.
Шкода залишати галявину, але теплохід гуде вдруге, втретє, і діти біжать до берега. Крила шелестять за спиною, хвости тягнуться по землі, — гра закінчилася.
— У вас що? Карнавал? — запитав капітан, оглядаючи зелене вбрання дітей.
— Звичайна екскурсія, — сказав Гум-гам. — Цебто гравенція.
— Атож, — махнув рукою Максим, — бачите: трава й листя. — Він розумів, що Гум-гам не хоче розповідати капітанові, як вони розважалися.
Теплохід ішов проти течії, підкоряючись капітанові.
Гум-гам перешіптувався на палубі з Максимом:
— Яку ще гру вигадати? Гру, що в неї ніхто ніколи не грався...
Діти чують тільки деякі слова, що їх говорить на вухо Гум-гамові Максим: "Свято...Вночі...Місяць..."
— Я дуже люблю свята, — зітхає Гум-гам.
— Нехай це буде свято! — каже Максим.
— Мені дуже подобається місяць, — усміхається його друг.
— Значить, буде місячне свято.
А потім Максим вимовляє слово, від якого здригається і якось аж дивно блакитніє його друг.
— Місяцит... — задумливо повторює Гум-гам. — Місяць... Я дуже люблю все таємниче. Мені до вподоби твій місяцит.
— Звичайно, я це вигадав, —виправдується Максим. — Ніякого місяциту взагалі не буває. Хіба дістанеш отак зразу місячний порошок?..
Гум-гам здивовано дивиться на Максима.
— Ти великий фантазер! — захоплено каже він і схоплюється з ослінчика. — Місяцит! Місяцит для будь-якої гри! Х-ха! Такої гравенції не придумає мій старший брат Кри-кри, а він знаменитий винахідник.
Тепер усі дивилися на Гум-гама.
— Буде гра, — пояснив Гум-гам. — Згода? Місячне свято! Усі ви лягаєте в постіль одягнутими. Навіть коли хтось і засне, він все одно потрапить на свято. Я подам знак...
Вони не помітили, як причалили до пристані. Гум-гам дуже квапився. Повторюючи про себе: "Місяцит, місяцит, таємничий місяцит..." — Гум-гам махнув рукою і зник, як звикав завжди.
— Куди він зник? Де куля?.. Яке ж бо яскраве світло... Я й очі заплющив, щоб не осліпнути... — шепотілися принишклі діти.
— Він переступив через космос, — пояснив Максим. — До свого дому.
— Отак просто? — загаласували приятелі. — Як це?
— У Гум-гама є камінь подорожувань. Бачили? Такий синій, — став розповідати Максим. — Він пробиває простір. Тільки я не знаю, як називається йото планета.
Оповідач замовк, злякано озирнувся. За спиною в нього з тихим шелестінням відпали крила, на яких він щойно літав, упали, розсипалися по траві. Максим підняв крило й кинув.
— Чого ти сердишся, —добродушно сказав Мишко. — Все одно ці крила не справжні.
Діти глянули на Мишка й захихотіли: оце так борода! Справжнісінький гном, а не Мишко!
— Цікаво, як це Гум-гам за мить приробив Мишкові бороду з трави?
— А чому теплохід вигукував людським голосом?
— Ви бачили, як я літав?
— Дивіться, квіти на платті не зів'яли! Як же він зумів? Р-раз — і квіти?
І враз посипалися на землю листя, трава, пелюстки, березова кора, соснові голки, прозорі крила.
— Ну от, — закричав Максим, — дочекалися! "Що?" "Чому?" Гум-гам застерігав: хто питатиме, вибуває з гри.
Діти винувато мовчали. Однак за хвилину знов заторохтіли, загаласували, як сороки. Їх мучили запитання. Тільки що перелетіли на теплоході через міст, пурхали на крилах, плигали на пружних хвостах. Усе було загадкове, як і примарна куля, яка вибухнула разом з Гум-гамом.