Легко зрозуміти, що цю подорож авт. уже не вважав даремною, і так само неважко збагнути, що він не хотів баритися з від'їздом, щоб не створити надто швидко коно>ліктної ситуації для декого. А що він не визнає приказки: "пішов навпростець — не скоро прийде", то вибрав літак. Душу його краяли — та й досі крають — сумніви, пов'язані
1 Квіточок (англ.). "Квіточки" або "Діти-квітки" — групи молоді, часто з заможних родин, що відкидали офіційну мораль буржуазного суспільства, проповідували вільну, братерську любов. Були поширені в Європі наприкіи-Щ 60-х pp. XX ст.
з оплатою подорожі: чи в ній до службової мети не домішалася ще й приватна зацікавленість, а якщо домішалася, то наскільки? А ще його мучило, хоч набагато менше, питання, такою ж мірою службове, як і приватне: чи Клементина хитро домагалась publicity для герзеленського чуда з трояндами, чи так само хитро хотіла перешкодити йому? І якщо йому пощастить прочитати на губах К., тепер своєї коханої, її бажання, то як він має повестися: безсторонньо, як велить йому обов'язок, чи виходячи зі своїх уподобань і з прагнення догодити їй?
Обтяжений цією чотириповерховою проблемою, знервований, навіть роздратований, він попав із римської весни у вітчизняну зиму: сніг у Ніфельгаймі, слизькі вулиці, сердитий шофер таксі, що весь час хотів послати когось до газової камери, розстріляти, вбити чи принаймні набити, і — гірке розчарування! — невдача біля монастирської брами в Герзе-лені, де літня сестра, насуплена й неговірка, зустріла його незрозумілою відмовою: "Ми вже маємо журналістів по саму зав'язку!" А все-таки він знайшов якусь розраду: пройшовся стежкою навколо монастирського муру (загальна довжина близько півкілометра), помилувався краєвидом на Рейн, на сільську церкву (це в ній колись прислужували священикові ті хлопці, що так захоплювалися шкірою Маргрет). Тут жила Лені, тут поховано Гаруспіку, викопано, знов поховано, ще раз викопано, піддано кремації — і ніде, ніде жодної дірки в мурі! Лишилося тільки податися до сільського заїзду. Виявилося, що він зовсім не такий мирний, сонний і тихий, як на батьківщині Альфреда Бульгорста. Ні, тут стояв гамір, авт. зустріли недовірливими поглядами, в заїзді було повно нетутешніх тилів, фах яких можна визначити з першого погляду: справді журналісти, що відповіли авт. глузливим хором, коли він біля прилавка спитав у господаря, чи б вільна кімната. "Кімната в Герзелені, та ще й сьогодні!—І ще глузливіше: — Може, навіть кімната з вікнами у монастирський сад, га?" І коли авт. наївно кивнув головою, знявся несамовитий регіт. Коли ж він знову впіймався на їхню удавану люб'язність і сказав, що неодмінно хоче дивитися в засніжений монастирський сад, модно вбране товариство, остаточно зарахувавши його до категорії дурнів, поласкавішало і — поки господар наливав і брав гроші, брав гроші й наливав — пояснило, в чім річ. Невже він не знає того, про що гуде весь світ? У монастирському саду відкрито гаряче джерело, біля якого взимку розквітає старий трояндовий кущ;
сестри, посилаючись на те, що це їхня територія, власноручно обгородили місце з трояндами щитовим парканом; доступ до церковної дзвіниці закрито; до сусіднього університетського містечка (саме до того, де Б. Г. Т. віч-на-віч зустрічався з Гаруспікою! — Авт.) послано гінців з дорученням позичити у фірми, яка зносить старі будівлі, розсувну двадцятип'яти-метрову драбину, щоб можна було "заглянути в чернечу кухню". Тепер усі ті журналісти оточили авт., що й сам уже не знав, чи він справді наївний, а якщо наївний, то до якої міри,— кореспонденти "Юнайтед-прес інтернейшнл", "Дойче нрессеагентур", агентства "Франс Прес", підійшов навіть представник АПН, що разом із представником Чеського агентства новин твердо намірився "зірвати машкару з обличчя клерикального фашизму і викрити виборчі махінації ХДС". "Знаєте,— частуючи авт. пивом, говорив представник АПН, загалом досить люб'язний чоловік,— в Італії, коли наближаються вибори, плачуть мадонни, а тепер у ФРН у монастирських садах течуть теплі джерела й ростуть троянди на тому місці, де поховані черниці, зґвалтовані під час захоплення Східної Прусії, як нам намагаються втовкмачити. В кожному разі, запевняють, що все це мав якийсь зв'язок із комуністами, а що ж комуністи ще роблять з черницями, як не ґвалтують їх?" Авт., поіно ормований краще, ніж більшість присутніх,— він лише п'ять годин тому на тлі римського краєвиду цілував черницю, що була яка завгодно, тільки не з пергаментною шкірою,— вирішив капітулювати й дочекатися газетних повідомлень. Тут не було ніякої надії дошукатися правди. Невже Лені дійсно якимось химерним способом приплутали до цієї story 1 ? І невже Гаруспіка перетворилася в тепло? Виходячи з заїзду, авт. ще встиг почути, як один із журналістів глузливо завів пісню: "Троянда лист пустила..."
Другого ж таки дня у ранковому випуску тієї газети, яку авт. раз уже цитував, він знайшов "кінцеве повідомлення": "Виявилося, що те дивне явище, яке тільки в східній пресі глузливо називали "Герзеленським термо-трояндовим чудом", можна пояснити природними причинами. Як уже свідчить сама назва місцевості, в основі якої лежить давньогерманське слово "гейзір", себто "гаряче джерело" ("Гейзіренгайм", себто "Дім гарячих джерел", міг пізніше обернутися на "Герзелен"/, у Герзелені вже в четвертому сторіччі нашої
1 Історії (англ.).
ери були теплі джерела, через що у восьмому сторіччі там побудовано невеличкий королівський палац, який стояв, аж поки джерела не висохли. Сестри наголошують, як повідомила нас у спеціальному інтерв'ю ігуменя, сестра Сапієнція, що вони ніколи не вірили в чудо й не розпускали таких чуток. Це слово кинула, мабуть, одна колишня учениця, що мала досить далеке відношення до ліцею, який віддавна існував у Герзелені, а потім близько стояла до КПН, і вже згодом воно потрапило в газети. Насправді ж, як підтвердили й фахівці, сталося несподіване відродження теплих джерел, через що дійсно зацвіло кілька трояндових кущів. Немає ніякої, аніякісінької причини вбачати в цьому явищі дію надприродних сил, заявила тверезо, як і годиться сучасній, освіченій, не замкненій у своїх теологічних уявленнях черниці, сестра Сапієнція".