Тих, хто чинив опір грабіжникам, німці нещадно били. Діти й дорослі, як тільки з'являлися на вулиці зеленувато-сірі мундири чи гайдамацькі шапки, замикали на запори ворота, хвіртки, а самі ховалися.
Німці тинялися по слободі, і горе було тій дівчині або молодиці, яка випадково зустрічалася їм. Іноді такі зустрічі кінчалися досить трагічно. Вчора, наприклад, за молодою чорнобровою дівчиною погналося їх четверо, п'яних, ситих, готових на все. Дівчина, не маючи іншого виходу, помчала до річки. Німці — за нею. Далі бігти нікуди. Або віддатися їм до рук і стати жертвою насильства, або стрибнути з крутого берега в холодний вир глибокої під час розливу, повноводної Ворскли. Дівчина вибрала саме цей шлях. Знявши з себе жакет і теплу хустку, вона змахнула руками й кинулася вниз. Полетіли бризки. Сильна течія підхопила її, понесла від берега. Але догнали дівчину німецькі кулі, обірвали молоде життя.
Звістка про цю подію швидко облетіла слободу. Молоді жінки, дівчата вирушали з дому, ховалися в лісах, ярах, у річкових плавнях.
А через місяць слободян вразила ще одна вість, страшна вість про Якова Македона.
Немовби гайдамаки не схотіли везти його до повітової тюрми, а спинили коней на околиці слободи, наказали Якову встати з підводи, одвели його до кладовищенської каплиці і там розстріляли, суворо наказавши сторожеві мовчати про це лиходійське вбивство.
Македони того ж дня пішли на кладовище. Могили, хрести потопали в густій зелені листяних та хвойних дерев, між якими рясніли то вишневі, то яблуневі деревця, кущі бузку й калини. Тут розшукали дряхлого старика сторожа, і той підтвердив їм чутку про розстріл молодого хлопця, але не Якова, що його дід бачив колись на мітингу і добре запам'ятав в обличчя. Ні, не Якова забили біля каплиці, а когось іншого.
Македон розпитував у сторожа, хто ж був той хлопець розстріляний, звідки він, про що говорив перед смертю. Але дід нічого не міг пояснити, тому що гайдамаки прогнали старого, а коли він повернувся до місця розстрілу, хлопець уже був мертвий. Жодного документа при ньому не виявилось, отже, встановити, хто він, звідки родом,— не пощастило. Дід знайшов у каплиці старі рогожі, викопав могилу, поховав того юнака — хай йому пером буде земля!
Македони відвідали ту могилу, і Варвара, дивлячись на свіжий горбок землі, заплакала: — Може, отак десь і Яків наш...
Македон невдоволено кашлянув і, щоб припинити неприємну розмову, сказав:
— Квіти б посадити. Півники, барвінок... конвалій трохи. Певне, нашою була ця людина, якщо гайдамаки її забили.
Другого дня у слободі була розклеєна об'ява про те, що з грайворонської тюрми втік Яків Македон, житель слободи Бори-сівки, і кожний, хто піймає втікача або повідомить про місце його перебування, одержить від німецької влади велику нагороду.
Цю об'яву читав старий Македон і очам своїм не вірив. Яків утік з тюрми. Яків іще боротиметься з ворогами. Старий Македон не знав, де зараз перебував син, але свідомість того, що вій па волі, що він вирвався з катівських рук, сповнювала його неймовірною радістю, і вій поспішав додому, щоб повідомити дружину про цю несподівану й радісну новину.
Підходячи до двору, Андрій Степанович побачив біля паркана цілу юрбу хлопчаків, що з жадібною цікавістю зазирали на подвір'я.
Почуття тривоги охопило Македона.
"Що трапилось? — думав він, прискорюючи ходу.— 3 Варварою не гаразд? Так вона ж була зовсім здоровою, коли я годину тому виходив з дому. А може, шукають Якова?" — спало йому на думку, хоч Македон був певний — не такий ЛІС син у нього простакуватий, щоб, визволившись з тюрми, одразу ж повернутися додому. Він зуміє батькам передати про себе вісточку. В цьому старий Македон не мав сумніву. Бажання швидше дізнатися, що робиться зараз у нього в хаті, підганяло його.
— У вас, дідусю Андрій, гайдамаки й німці когось шукають,— повідомили діти,— шастають, як собаки.
— П'ять штук, сам підрахував,— заявив сусідський хлопчик, зручно вмостившись на паркані.
Андрій Степанович зрозумів, що йому небезпечно саме зараз з'являтися додому, і повернув назад. Гайдамаки шукали Якова, допитуючись у Македонихи про сина. Але Македониха нічого не могла їм сказати, крім того, що Якова забрали і повезли з слободи, а куди повезли, вона і по сьогоднішній день не знає.
— Вам слід краще знати, де він. Ви його арештували... ви відправляли до повітового міста.
— Втік він з тюрми,— сказав гайдамака і тут же пригрозив: — Але ми його, гада, все одно спіймаємо!
Вони побували в хліві, оглянули погріб, оглянули всі закутки на садибі, але Якова так і не знайшли. Потім юрбою ввалилися знову до хати.
— Відмикай бабо, скриню!
— А що ж вам у скрині дивитися?
— Відмикай! — грізно підступив до неї гайдамака, той самий, що бив батогом людей біля муру. Македониха, пізнавши його, зрозуміла, якщо не дасть їм ключа, вони зламають замок і візьмуть усе, що їм сподобається.
Довелось одімкпути скриню. Македониху грубо відштовхнули геть.
— Сідай, бабо, біля стола і сиди спокійно, а то погано тобі буде.
Але хіба могла Македониха всидіти спокійно, дивлячись, як забирають вони хромові чоботи, гармонь, голубу сорочку, що її любив одягати Яків на свята. Взяли навіть його пояс з китицями. Так само швидко розхапали з скрині рушники, хустки, полотно. Ув'язали це все в скатерть, куплену років з двадцять тому на ярмарку.
Даремно Македониха намагалася забрати у них своє добро. Німецький посіпака підніс до її обличчя великий волосатий кулак:
— Стукну раз тебе, бабо,— кров'ю вмиєшся.
Не пішла слідом за ними, не стала більше просити. Як хижаки, налетіли вони на здобич і, вириваючи її один в одного, тут же встигли пересваритися між собою.
Німці гримнули на них, одібрали для себе кращі речі, пішли з двору, лишивши гайдамаків сваритися й далі.
Коли Македон увійшов до хати, Варвара сиділа в глибокій задумі біля вікна, схиливши на руки сиву голову. Під стіною стояла розкрита скриня, а біля неї валялося на долівці різне ганчір'я і замочок.
Македониха не помітила чоловіка. Скорботний вигляд її глибоко вразив і налякав ііого.
— Ти що, Варваро... Що з тобою?
— Прийшов... Ну ось, подивись, як нас обчистили...— і вона мовчки показала рукою на скриню.— Все забрали: і скатерті, і рушники, і хромові чоботи... Гармонь теж взяли...