Н і з д р я. У, страх як. На смерть, каже, за тебе б пішла б, на що вгодно, аби тебе з тюрми вирвать. Надіється, стало бить, ще погратися з ним на волі. Бідо-ова жіночка. Сама перва йому на шию кинулась. У, бідова, шельма...
Сталинський (раптом). Так. Ну, марш назад.
Вертає йому папір і зачиняє за ним дверці. Дзвонить. Задоволено потирає руки, як людина, що придумала нову хитру комбінацію. Сідає за стіл і жде. Коли входить з вахмістром Марія, лице йому стає лукавим, добродушним, він починає сміятись тихим, нечутним сміхом, не зводячи очей з Марії. Вахмістр зараз же виходить. Марія з тісно стисненими устами сідає й мовчить, дивлячись убік.
Сталинський (не перестаючи хитро, добродушно сміятись). Ну, признайтесь: я таки гарненько налякав вас? Га? Правда, з мене чудесний актор вийшов би? А все-таки мушу просити в вас вибачення. Згоджуюсь, спосіб доволі грубий, але що ж мені з вашим братом робити, коли ви всі такі вперті? Я теж людина вперта і мушу ту друкарню знайти, хоч пропади. Ну, мир, га?.. Ото, їй-богу. Та невже ви й тепер ще думаєте, що я справді хотів отаке безумство зробить? Ви ж самі бачите, що мені тільки друкарня потрібна. Тут амбіція моя зачеплена, нічого не зробиш. А я,скажу вам одверто, до певної міри, романтик, поет у свойому ділі. Я люблю його, працюю, коли хочете, ідейно. Люблю, грішний чоловік. Я ж сам колись був революціонером. Але ваша робота нудна й пріснувата. За вами полюють. А я люблю сам полювати. Ну так от: я полюю за вашою друкарнею. Я мушу її, кажу вам, знайти. Так от, будемо, значить, начистоту вести справу. Я говорю одверто: цеї справи не покину, я піду на що хочете, я заморю всіх вас у тюрмі, вимучу, половину в могилу зажену, а свого досягну. Другий жандарм на мойому місці, я кажу щиро, покинув би, але я не покину. От я вас попереджаю. Але, знаючи й вас, я готовий іти на компроміс: дайте мені тільки саму друкарню, а я вам всім дам волю. Хочете?
Марія пильно дивиться на нього.
Сталинський. Серйозно, без усяких хитрощів. Тільки друкарню, людей мені не треба.
Марія. Себто, ви мені пропонуєте провокацію, зрадництво?
Сталинський. Яким способом? Зовсім ні. Я пропоную вам дати мені друкарню. Так, як на війні: я вас переміг і вимагаю здати зброю.
Марія. О, на щастя, війну ведуть не жандарми.
Сталинський. Чекайте. Що ви можете мати проти моєї пропозиції? Це тільки уступка з вашого боку. Ну, скажемо навіть, невеличке зрадництво. Нехай навіть так. Так де ж ваша уславлена готовність жертвувати собою для інших? І чого ви готові сидіти в тюрмі, почувати себе мучениками й героями, а дійсної жертви не можете принести? Розуміється, така жертва важча, але хіба не важче знати, що через твою моральну чистоту, через твій егоїзм страждають і гинуть близькі тобі люди? Для вас саме це повинно б бути важче, коли ви такі альтруїсти. Кажу ще раз: друкарню я все одно, так чи сяк, знайду. Я заморю вас, доведу до самогубства, доведу до справжнього зрадництва слабших із вас, а своєї жандармської честі не дам на поругу. У кожного своя честь, дорога моя. Так чи не розумніше, не альтруїстич-ніше прийняти на себе невеличкий, майже зовсім невинний гріх і тим позбавити своїх од страждання, хвороб, смерті й великих гріхів? Ну, скажіть самі?
Марія. І ви всіх нас випустите? Всіх?
Сталинський. Усіх до одного.
Марія. Зараз же? Завтра?
Сталинський. Ну, завтра, може, й ні, але днів через три ви всі будете на волі.
Марія. А про друкарню зараз вам сказати?
С т а л и н с ь к и й. О, ні! Можете після того, як випущу.
Марія. Але це значить, що треба видати ту людину, в якої зараз стоїть друкарня.
Сталинський. Навіщо? Можете закопати друкарню де-небудь у полі й тільки сказати мені, де її шукати. Зрозумійте ви, що мені тільки друкарня ваша потрібна. І через те вам не треба навіть товаришам своїм казати що-небудь про це. Хай закопають, а ви мене сповістите, й більш нічого.
М а р і я. А потім ви знов усіх нас заберете?
Сталинський. Ну, знаєте!.. Все ж таки в нас є своя честь і совість.
М а р і я.вА в чому гарантія? Ніякої честі й совісті я досі в вас не бачила. Чим ви можете поручитись, що так не буде?
Сталинський. Нічим, розуміється. Тільки логікою. Для чого я вас буду арештовувати? Щоб ви знов мовчали, а я скандалився перед начальством? Ви ж зрозумійте, що я в цій друкарні маю собі пристойний вихід. Навіщо ж я знов зачіпатимусь з цею нещасливою для мене справою? Крім того, я вам даю слово офіцера...
Марія (посміхається). О, це найпевніша гарантія... Сталинський. Але ж я вірю, що ви дотримаєте свого слова?
Марія. Ну, ви маєте трошки більше гарантії. Як я не дотримаю, ви мене можете арештувати, пороти, зґвалтувати, на каторгу послати, що схочете. А я що можу вам зробити?
Сталинський. Ви мене можете вбити. Та не в тому річ. А чим ви рискуєте? Оддасте друкарню, зате всі погуляєте на волі. Як не віритимете мені, то зможете ж усі повтікати.
М а р і я. А як саме випустите нас? Чистими, без діла, на всі чотири сторони?
Сталинський. Ні, попереджаю: візьму під догляд поліції. Без цього мені не дозволять випустити вас. Але це ж пуста формальність, як самі знаєте...
Марія (думає). І більше нічого від мене не вимагаєте?
Сталинський. Абсолютно нічого!
Марія (думає, мучиться, встає, сідає. Рішуче, суворо). Ну що ж, нехай і так. Я згоджуюсь. Побачимо. Значить, через три дні ви нас випустите?
Сталинський. Так-так. Не пізніше, як через три дні. Мені ж треба деякі формальності, ви розумієте?
Марія. Добре. Тепер я можу йти?
Сталинський. Так. Можете. (Дзвонить). Чекайте. А як саме ви мені дасте знати про друкарню? Може, напишете два слова: там-то й там-то? Просто — місце схованки, й більш нічого. Підпису не треба ніякого, я вже знатиму. Ну, яку-небудь одну літеру внизу, замість підпису, щоб я все-таки знав, що це від вас. Ну, скажемо, "А". Добре?
Марія (думає). Можна й не своєю рукою, а на машинці, наприклад?
Сталинський. О, як хочете, як хочете.
Марія. Добре. Я напишу.
Сталинський (до вахмістра в дверях). Проведи їх. І всіх можна відправлять назад. (До Марії). Всього доброго.
Марія ледве хитає головою й поспішно виходить. За нею вахмістр.