— Пробачте,— затинаючись, вимовив терорист.
— То, виявляється, ви вже тут, любий, шановний пане Архілохос! — радісно вигукнув президент і міцно потис руку приголомшеному грекові.— Я чекав на вас цілісінький вечір, та ось випадково глянув у вікно і побачив, як ви перелазите через мур. Чудова ідея! Моя особиста варта надто педантична. Ті хлопці вас нізащо б не впустили. Але тепер ви тут, і це мене надзвичайно тішить. А як ви потрапили в будинок? Я саме збирався послати вниз камердинера. Тиждень тому я переселився на п'ятий поверх, тут затишніше, ніж на другому, тільки, правду сказати, ліфт не завжди працює.
— Задні двері не були замкнені,— збрехав Архілохос, і досі затинаючись. Він проґавив слушну мить, а тепер його жертва стояла надто, близько.
— Все вийшло якнайкраще,— щиро радів президент.— Мій камердинер, старий Людвіг або Людовік, як я на нього кажу (він більше схожий на президента, ніж я), зімпровізував для нас легеньку вечерю.
— Перепрошую,— сказав Архілохос, спаленівши по самі вуха,— не буду вам заважати.
— Та ви зовсім не заважаєте,— люб'язно запевнив бородань.— У моєму віці люди сплять небагато; мерзнуть ноги, мучить ревматизм, клопоти, особисті і службові, як у президента, ще й при теперішній тенденції держав раптом розвалюватися. Ночі тягнуться так довго в моєму самотньому палаці, тож я часом люблю трохи попоїсти, коли не спиться. На щастя, торік тут провели центральне опалення.
— У вас справді дуже тепло,— підтвердив Архілохос.
— Одначе який у вас вигляд?— здивувався президент.— Ви десь забруднили ваш одяг. Людовіку, почисть добродія щіткою.
— Дозвольте,— сказав камердинер і взявся чистити терориста від куряви і пташиного посліду.
Архілохос не зважувався перечити, хоча боявся, що ручна граната в кишені його пальта може від тієї щітки нараз вибухнути. Тож він зрадів, коли камердинер допоміг йому скинути пальто.
— Ви схожі на мого дворецького на бульварі Сен-Пер,— сказав Архілохос.
— То мій зведений брат,— пояснив камердинер,— він на двадцять років молодший за мене.
— Мені здається,— мовив президент,— ми з вами маємо про що побалакати.— І повів свого вбивцю коридором, тепер уже яскраво освітленим.
Вони увійшли до невеличкої кімнати з вікнами на набережну. В ніші між вікнами на столику, вкритому білою лляною скатеркою, стояв коштовний посуд, горіли свічки, в їхньому світлі виблискували кришталеві келихи.
"Я його задушу,— вперто подумав Архілохос,— це найпростіше зробити".
— Сідайте-но, друже мій, голубе,— ґречно сказав старий президент, легенько торкнувшись Арнольфової руки.— Звідси ми можемо, коли схочемо, глянути на подвір'я, побачити вартових із білими плюмажами. Ото б вони дивом дивувались, якби довідались, що хтось до мене дістався. З драбиною ви чудово вигадали, це мене особливо тішить, бо й мені часом доводиться перелазити через мур у такий спосіб і теж уночі, точнісінько як ото ви зробили,— але це тільки між нами кажучи! — старому президентові теж часом доводиться вдаватися до такого, в житті всяке буває. Вам, людині, якій притаманне високе поняття честі, я можу в цьому зізнатись, але не тим панкам із преси. Людовіку, налий нам шампанського.
— Щиро дякую,— сказав Архілохос, але подумав: "Однаково я його вб'ю".
— Повечеряймо курчатами,— радісно повідомив старий добродій.— Ми з Людовіком завжди маємо на кухні курчат. О третій ночі — курча й шампанське. У цьому є, безперечно, щось мудре. А ви, узявши штурмом палацовий мур, здається мені, добряче зголодніли.
— Таки зголоднів,— щиро визнав Архілохос і згадав, як видряпувався палацовою стіною.
Камердинер слугував їм із великою гідністю, однак увесь тремтів, і це непокоїло грека.
— Не зважайте на те, що Людовік тремтить,— сказав президент.— Він був камердинером шістьох моїх попередників.
Архілохос протер собі окуляри серветкою. "Зручніше, либонь, гранатою",— міркував він, і досі ще не знаючи, як узятися до діла. Адже не можна сказати: "Пробачте!" — і схопити президента за горло. А тоді треба ще вбити й камердинера, бо він миттю викличе варту, а це ускладнить усю справу.
А проте Архілохос їв і пив, спершу щоб виграти час і призвичаїтись, а далі просто тому, що це йому сподобалося.
Старий добродій врешті викликав в Архілохоса пошану й симпатію, йому вже здавалося, що він розмовляє з батьком, якому можна щиро про все розповісти.
— Курча надзвичайно смачне,— сказав президент.
— Справді,— погодився Арнольф.
— І шампанське непогане.
— Зроду не думав, що воно таке чудове,— визнав Архілохос.
— Можна водночас і побалакати,— запропонував старий,— нам не треба критися один від одного, поговорімо про вашу Хлою, то ж через неї ви так знервувалися.
— Сьогодні у каплиці святої Елоїзи я страшенно злякався,— сказав Архілохос,— бо зненацька збагнув усю правду.
—В мене теж склалося про вас таке враження,— визнав старий.
— Коли я побачив вас у церкві при всіх орденах, мені нараз сяйнула думка: ви прийшли сюди тільки через те, що Хлоя...
— Ви так мене поважаєте?— спитав старий добродій.
— Ви були для мене взірцем. Я мав вас за переконаного ворога алкоголю,— нерішуче сказав Архілохос.
— То повигадували газети,— пробубонів президент,— уряд веде боротьбу з алкоголем, тож мене завжди фотографують із склянкою молока.
— Усі також вважають, що в моральному плані ви людина надзвичайно сувора.
— А це вигадки жіночих товариств. Ви чоловік непитущий?
— Непитущий і до того ж вегетаріанець.
— Але ж ви п'єте шампанське, їсте ось курятину.
— Я вже не маю ідеалів.
— Мені боляче це чути.
— Усі люди — лицеміри.
— І Хлоя теж?
— Ви самі знаєте, хто така Хлоя.
— Істина,— сказав президент, поклавши скраю тарілки обгризену курячу кістку, і відсунув убік канделябр, що заважав йому дивитися на співрозмовника,— істина завжди трохи дражлива, коли вона виходить назовні, та ще при денному світлі, це стосується не тільки жінок, але й усіх людей, а надто держави. Часом мені теж кортить вибігти з цього палацу,— як на мене, то з архітектурного боку він просто потворний,— вибігти, як ото ви зопалу вибігли з каплиці святої Елоїзи, та мені бракує сміливості, я здатний хіба що перелізти крадькома через мур. Я не хочу нікого боронити,— вів президент далі,— найменше самого себе, взагалі про ці речі не заведено говорити вголос, а коли й говорять, то тільки вночі й віч-на-віч, бо при всякій такій розмові важко уникнути непотрібних повчань і моралізувань. Доброчесність, пристрасті й вади в людині настільки тісно переплелися, що легко виникають зневага і ненависть саме там, де могли б бути тільки пошана й любов. Тож, друже мій, голубе, я хочу сказати вам тільки одне: коли на світі існує людина, що їй я заздрю, то ця людина — ви, і коли на світі є людина, що за неї я боюсь, то це теж ви. Мені доводилося ділити Хлою з багатьма,— президент трохи помовчав, відкинувся у своєму кріслі й лагідно сказав:— Вона була королевою в сфері темних, примітивних інстинктів. Куртизанка, найвідоміша в місті. Я не хочу її виправдовувати, для цього я застарий. Я вдячний Хлої за те, що вона дарувала мені свою любов, про жодну людину я не згадую з такою вдячністю, як про неї. Та ось вона відвернулася від нас, обравши вас одного. І радісний для вас обох день, день весілля, стає для нас днем подяки й прощання.