— Боже мій, кого ти ще сюди привів? — спитав Арнольф, ледве видний за чотирма хлопцями.
— Тільки нашу матусю й дядечка капітана,— пояснив Бібі, відкорковуючи пляшку горілки,— І ще Магду-Марію та її нового кавалера.
— Того англійця?
— Чого це англійця? — здивувався Бібі.— Той уже давно кудись ушився, у неї тепер китаєць.
Коли Архілохос повернувся врешті нагору, виявилося, що Наделер уже спить, але й уві сні його трусила лихоманка. Проте для виклику лікаря була вже надто пізня година. Архілохос до краю знемігся. А з підвалу й далі лунали галас і спів. Він не зважився вдруге пройти стежкою із комет та зірок до Хлоїної спальні й ліг на канапі поряд із стільцем, де лежали бюстгальтер, трусики й пояс для панчіх. Скинувши пальто від О'Ніл-Папперера, Архілохос укрився ним і миттю заснув.
Уранці, десь близько восьмої, його збудила покоївка в білому фартушку.
— Швиденько, мосьє,— сказала вона,— одягайте пальто та йдіть, у кімнаті поруч спить господар дому.
Покоївка відчинила двері, які він раніше не помітив, вони вели в широкий коридор.
— Дурниці,— відказав Архілохос,— господар цього дому — я. А той чоловік — власник художнього салону Наделер.
— О! — вигукнула дівчина і зробила кніксен.
— Як тебе звати? — спитав він.
— Софі.
— Скільки тобі років?
— Шістнадцять, мосьє.
— Ти вже давно тут служиш?
— Півроку.
— Тебе найняла місіс Уїмен?
— Ні, мадмуазель Хлоя.
"Мабуть, дівчина щось наплутала",— подумав Архілохос, та не насмілився її розпитувати.
— Мосьє, чи не бажаєте кави?
— А мадемуазель Хлоя вже підвелася?
— Вона спить до дев'ятої.
— Тоді ми поснідаємо вдвох.
— Mon dieu8, мосьє,— похитала головою Софі.— О дев'ятій мадмуазель купається.
— А о пів на десяту?
— Їй роблять масаж.
— О десятій?
— Приходить мосьє Шпац.
— Хто це такий? — здивовано спитав Архілохос.
— Кравець.
Коли ж він зможе врешті побачитися із своєю нареченою, у розпачі закричав Архілохос.
— Ah non!9 — енергійно заперечила Софі.— Готується весілля, і мадмуазель надзвичайно зайнята.
— Гаразд, ведіть мене снідати,— скорився Архілохос, треба ж було принаймні щось попоїсти.
Він снідав у тій кімнаті, де метр Дютур оформляв йому дарчі папери на віллу; слугував йому поважний сивий дворецький (взагалі в домі тепер виявилося повно камердинерів та покоївок); на сніданок подали яйце, шинку (до неї він не доторкнувся), міцну каву, помаранчевий сік, виноград і запашні пундики з маслом та джемом.
Тим часом надворі, за високими деревами парку, вже зовсім розвиднілось, і до вілли лавою полинули весільні подарунки. Квіти, листи, телеграми, купи пакетів. Голосно сигналячи, під'їздили поштові автомашини, вивантажували подарунки, ті нагромаджувалися, заповнили хол, вітальню і навіть велику спочивальню, громадилися навіть на ліжку, де спав усіма позабутий власник салону; мовчки, з великою гідністю, він трусився в лихоманці.
Архілохос витер собі серветкою рота. Він снідав замалим цілу годину, зосереджено, не розмовляючи, адже відтоді, як Жоржетта нагодувала його макаронами та яблучним мусом, він нічого не їв. На буфеті стояли пляшки з аперитивами й лікерами та скриньки з духмяними сигарами "Партагас", "Даннеман", "Коста-пенна", поруч— барвисті пачки сигарет; уперше в житті Архілохосові закортіло закурити, він аж злякався, однак переміг важку спокусу. Він тішився цим ранком, першим ранком свого господарювання. Правда, гучні вигуки і спів усієї родини Бібі, що раз у раз виразно долітали з підвалу нагору, викликали загальний переляк. Гладка куховарка, якій для чогось довелося спуститися вниз, прибігла назад мов очманіла, у пошматованому одязі: її мало не зґвалтував дядечко-капітан.
Нажаханий дворецький повідомив, що банда грабіжників увірвалася до будинку, і хотів був зателефонувати до поліції, та Архілохос перепинив його:
— То мої родичі.
Дворецький уклонився.
Арнольф спитав, як його звати.
— Том.
— Скільки вам років?
— Сімдесят п'ять, добродію.
— Ви вже давно тут на службі?
— Десять років.
— Вас найняв містер Уїмен?
— Ні, мадмуазель Хлоя.
"Мабуть, і цей щось наплутав",— подумав Архілохос, але й тепер він не зважився розпитувати далі. Він трохи ніяковів перед сімдесятип'ятирічним дворецьким.
Той доповів, що о дев'ятій годині прийде сам О'Ніл-Папперер поміряти весільний фрак. Циліндр від Гошенбауера вже надіслано.
— Добре.
— О десятій прийде урядовець із ратуші, щоб уладнати деякі формальності.
— Дуже добре.
О пів на одинадцяту треба буде прийняти мосьє Вагнера, він офіційно привітає пана Архілохоса з почесним званням доктора медицини за заслуги в галузі впровадження акушерських щипців.
— Чекатиму його.
— Об одинадцятій прибуде американський посол із вітанням від президента Сполучених Штатів.
— Дуже приємно.
— О першій годині відбудеться невеличкий сніданок, на нього запрошені свідки шлюбу, а в сорок хвилин на другу — від'їзд до ратуші. Після вінчання в каплиці святої Елоїзи — обід у готелі "Рітц".
— Хто це все організував? — здивувався Архілохос.
— Мадмуазель Хлоя.
— І багато буде гостей?
— Мадмуазель хоче, щоб це було інтимне свято, запрошені тільки найближчі друзі.
— Я теж цього хотів би.
— Отож запрошено лише двісті осіб.
Архілохос збентежився.
— Гаразд,— сказав він, помовчавши.— Я не дуже в цьому орієнтуюся. Викличте мені, будь ласка, таксі на пів на дванадцяту.
— Хіба ви не поїдете з Робертом?
— А хто це такий?
— Шофер,— пояснив дворецький,— Ваш червоний "студебекер" — найкрасивіший лімузин у місті.
"Дивно",— подумав Архілохос, але саме тут з'явився О'Ніл-Папперер.
О пів на дванадцяту Архілохос поїхав до готелю "Рітц" розшукати містера і місіс Уїменів. Він знайшов обох у холі готелю — розкішному приміщенні з плюшовими канапками й різноманітними кріслами; по стінах висіли старовинні картини, такі темні, аж насилу можна було втямити, що там намальовано — чи то дичина, чи то фрукти. Подружжя Уїменів сиділо на канапі й читало часописи, він — "Новий археологічний огляд", вона — галузевий збірник із питань старожитностей.
— Місіс і містер Уїмени,— звернувся до них Архілохос, схвильований украй, і простяг дві орхідеї неймовірно здивованій англійці.— Ви — найкращі люди з усіх, що я знаю.