Архілохос слухняно виліз на стілець, дарма що той дуже хитався.
— Страх який ви гладкий,— роздратовано бубонів художник, знову хильнувши віскі,— це мені до вподоби тільки в жінок, і то не в кожної. Та жир ми зріжемо. Головне — це довбешка і груди. Добре, що у вас на грудях багато волосся, це надає войовничості. Стегна теж непогані. Зніміть окуляри, вони псують мені все враження.
І Пассап заходився малювати — виводити кути у шістдесят градусів, еліпси й параболи.
— Добродію,— почав був знову генеральний директор, але вже прибравши позу боксера,— ви повинні мені пояснити...
— Помовчте,— загримів Пассап.— Коли тут комусь і дозволено говорити, то тільки мені. Те, що я намалював вашу наречену,— найприродніша річ у світі. Грандіозна жінка! Побачите, які в неї груди.
— Добродію...
— А які в неї стегна! А пупочок!
— Я просив би...
— Та станьте як слід, хай вам біс! — зашипів художник, нагромаджуючи на полотні шари вохри й синього кобальту.— Треба ж такої мороки — ще не бачили своєї нареченої голою, а вже заручилися!
— Ви товчетеся по моїх квітах. По білих трояндах.
— Пусте! От тоді було в мене справжнє натхнення. Коли я побачив вашу наречену без одягу, то замалим не перетворився в банального натураліста або в такого собі свіженького-святенького-веселенького-вільненького імпресіоніста, аякже, таке розкішне м'ясо, така ніжна шкіра! Та втягніть живота, скільки вам казати! Зроду я не мав такої божественної натурниці, як Хлоя. Яка прегарна спина, досконалі рамена, а дві пружисті сідниці, наче дві земні півкулі, як таке бачиш, то різні химерні думки в голову лізуть. Ніколи я не малював з такою радістю, як тоді. А взагалі я не люблю малювати жінок, хіба що зрідка беруся за таких гладких, як ота пампушка. Для живопису вони не становлять чогось особливого, інша справа — чоловіки, і найцікавіше в них — відхилення від класичних ідеалів. Але Хлоя! У неї все божественно-гармонійне, ноги, руки, шия такі пропорційні до всього тіла, а голова ще й досі не втратила своєї жіночності. Я відтворив її в скульптурі теж. Ось вона!
Він показав на якийсь покручений дротяний каркас.
— Одначе...
— Станьте ж як боксер,— спинив Пассап члена Всесвітньої церковної ради, відступив трохи назад, ще відступив, розглядаючи свою картину, підправив еліпс, зняв полотно з мольберта і приладнав нове.
— О, тепер ставайте на коліна,— звелів він.— Бог Арей після бою! Нахиліться трохи вперед. Я не можу щодня з вами працювати.
Архілохос, зовсім розгублений і мало не засмажений від сусідства з гарячою грубкою, вже ледве боронився:
— Я справді попросив би вас...
Та Архілохоса перепинив Наделер, ввалившись на горище як суцільний крижаний стовп, що тремтів і від цього бряжчав. Власник салону і досі боявся, що художник продасть якусь картину.
Пассап розлютився.
— Геть звідси! — загорлав він.
І Наделер викотився назад, на сходи, де панувала арктична холоднеча.
— Мистецтвом я пояснюю життя,— згодом сказав художник; він пив віскі, малював і водночас гладив кота, що виліз йому на плече,— і мені байдуже, чи задовольняє вас це пояснення, чи ні. Із вашої оголеної нареченої я створив шедевр, шедевр за пропорціями, ракурсом, за ритмом і фарбами. Це справжня поезія малярства, прегарний світ кобальта й вохри. А ви зробите з Хлої щось зовсім протилежне, коли вам взагалі пощастить побачити її голою. Зробите з неї матусю з діточками. Не я, а ви, шановний пане, спотворите високий витвір природи, а я прославляю його, підношу до абсолюту, надаю довершеності, перетворюю в мрію.
— Уже чверть на дев'яту! — злякано вигукнув Архілохос. Правда, від художникових слів йому стало трохи легше.
— То й що?
— Ми домовилися з Хлоєю зустрітись о восьмій годині,— нерішуче пояснив Арнольф і спробував був злізти зі стільця, оточеного котами, що нявкали й воркотіли.— Вона чекає мене на бульварі Сен-Пер.
— Нехай зачекає. Стійте як слід! — заволав Пассап.— Мистецтво важливіше за ваші фіглі-міглі.— І він малював далі.
Архілохос зойкнув. Здоровенний котяра, сірий з білими лапами, видряпався йому на плече й боляче вчепився кігтями в тіло.
— Спокійно! — наказав Пассап.— Ані руш!
— Кіт...
— Кіт чудовий, не те, що ви,— розлютився художник,— як можна викохати собі таке черево, та ще без допомоги алкоголю!
На дверях горища знову виник Наделер (суцільна тверда крига). Він бідкався, що страшенно змерз, та його мову ледве можна було втямити, так він захрип.
— Ніхто не просив вас тинятися в мене під дверима, а до майстерні я вас не пущу,— гостро відказав Пассап.
— Ви на мені наживаєтеся,— прохрипів власник салону і хотів висякатися, та не зміг витягти руки з кишені, бо рукав примерз до одягу.
— Навпаки, то ви на мені наживаєтеся! — заволав громовим голосом художник.— Гетьте звідси!
Власник салону знову щез.
Архілохос теж боявся слово мовити. А Пассап дудлив віскі, малював кути в шістдесят градусів, параболи та еліпси, гатив кобальт на вохру, вохру на кобальт і нарешті через півгодини дозволив генеральному директорові вдягтися.
— Ось,— сказав Пассап і всунув йому до рук дротяний скрутень,— поставте біля свого шлюбного ліжка, це вам весільний дарунок від мене. Щоб ви змогли згадати вроду вашої нареченої згодом, коли вона вже зів'яне. Один із ваших портретів я вам надішлю, коли він підсохне. А тепер ідіть собі з Богом. Як на мене, то члени Всесвітньої церковної ради та генеральні директори ще гірші за власників салонів. Ваше щастя, що ви — викапаний бог війни давніх греків, а то я давно вижбурив би вас голим на вулицю, будьте певні!
Архілохос вийшов із майстерні художника, тримаючи в одній руці білі троянди, а в другій — дротяний скрутень, який мав означати його оголену наречену; на вузеньких стрімких сходах, що, власне, були простісінькою драбиною, він натрапив на власника салону Наделера, в котрого під носом висіла довга бурулька; бідолашний притулився до стіни, марно уникаючи крижаного протягу.
— От бачите,— заголосив цей крижаний чоловік, та майже нечутно, здавалось, його голос долинає з ущелини в глетчері.— Я так і думав. Ви в нього щось купили, я протестую.
— Це весільний дарунок,— пояснив Арнольф і став спускатися додолу вкрай обережно, бо йому заважали квіти й дротяний каркас; він гнівався на себе за цю безглузду пригоду, адже було вже близько дев'ятої, та спускатися швидше небезпечними сходами він не міг.