Далекодумний Пті-Пейзан знову трохи помовчав.
— Отакі в мене плани, так я працюю,— сказав він нарешті.— Сприяю стрімкому бігові часу, нехай хоч у міру своїх скромних сил. Що таке машинобудівний концерн Пті-Пейзана у порівнянні зі Сталевим трестом або з металургійним заводом "Вічна радість", із заводами Песталоцці та Геслер ла Біша? Дрібниця. А що відбувається тепер із моїми робітниками та службовцями? З тими, окремими долями, якими я змушений нехтувати, аби бачити все в цілому? Над цим питанням я часто замислююся. Чи вони щасливі? Скрізь тепер говорять про вільний світ, а чи вільні мої робітники? Я здійснив кілька соціальних заходів, відкрив будинки відпочинку для матерів і батьків, спортивні зали, басейн, їдальні, роздаю безкоштовно ліки, квитки в театри й на концерти. Та, можливо, тих, хто в мене працює, цікавить тільки матеріальний бік життя, тільки мерзенні гроші? Це питання не дає мені спокою. Директор потрапляє до лікарні лише через те, що на його місце призначено іншу людину. Це ж гидко. Хіба можна дбати тільки за гроші? Цінуймо передовсім душу, любий дане Артаксеркс, на світі немає нічого огиднішого, нічого мерзотнішого за гроші. Інше ставлення мене непокоїть.
Занепокоєний Пті-Пейзан іще трохи помовчав. Архілохос не зважувався поворухнутись. Аж тут промисловий магнат нараз випростався, голос його зазвучав рішуче і холодно:
— Ви питаєте, чого я призначив вас директором? Гаразд, я відповім: щоб не тільки балакати про свободу, про її принципи, а й здійснювати ті принципи. Я не знаю моїх службовців, не годен їх збагнути, мені здається, що вони ще не досягли повного розуміння духовних цінностей життя. Мої ідеали — Діоген, Альберт Швейцер, Франціск, та це начебто не їхні ідеали. Їм не зрозумілі такі речі, як самоспоглядання, доброчинність, щастя бідності, їх засліплює соціальна сухозлотиця. Гаразд, дайте світові те, чого він бажає. Цієї заповіді Лао Цзи я завжди дотримуюся. Саме тому я й призначив вас директором. Нехай і тут візьме гору справедливість. Чоловік, що почав служити з найнижчої посади і добре знається на турботах і злигоднях службовців, став врешті директором. Я дбаю про все виробництво в цілому, а той, хто має справу з бухгалтерами, обер-бухгалтерами, з секретарями й секретарками, з кур'єрами й прибиральницями, нехай буде людиною з їхнього кола. Директор Зевс і директор Єгуді вийшли не з цього кола; я простісінько купив їх колись у моїх конкурентів, як вони раптом збанкрутували, купив уже готовими директорами. Та Бог з ними. Настав слушний час втілити в життя ідеї нашого західного світу. Політики від цього відмовились. А якщо відмовляються і промислові магнати, то все загине, любий пане Агамемнон. Тільки творча людина є насправді людиною. Ваше призначення на посаду директора — творчий акт, вияв творчого соціалізму, який ми повинні протиставити нетворчому комунізмові. Оце й усе, що я хотів вам сказати. Відтепер ви — директор, генеральний директор. Тільки візьміть собі одразу відпустку,— додав він, усміхаючись,— чек для вас уже виписано, він лежить у касі. Влаштуйтеся. Нещодавно я бачив вас із чарівною жінкою.
— То моя наречена, пане Пті-Пейзан.
— Надумали одружитися? Вітаю вас. Одружуйтесь. На жаль, я не знав сімейного щастя. Я звелів видати вам платню генерального директора за рік, та її подвоять, адже на додачу до відділу атомних гармат ви ще одержуєте відділ акушерських щипців... А тепер у мене важлива розмова з Сантьяго. Бувайте здорові, любий пане Анаксагор.
Тільки-но генеральний директор Архілохос, колишній помічник бухгалтера ПБ122АЩ31, залишив найсвятіше місце в споруді концерну — до ліфту його провів секретар,— як його зустріли, наче князя: генеральні директори із запалом його обіймали, директори уклінно вітали, секретарки щось улесливо воркотали, обер-бухгалтери скрадалися здаля, десь чатував ОБ9АЩ, умліваючи від своєї відданості, а з відділу атомних гармат винесли на ношах директора Єгуді, він був вочевидь у гамівній сорочці і лежав безсилий, непритомний. Казали, що він потрощив усі меблі у себе в кабінеті. Та Архілохоса ніщо не цікавило, крім чека, йому відразу ж його вручили. Принаймні, чек — це щось реальне, ще й досі підозріливо думав він. Потім призначив ОБ9АЩ віце-директором відділу акушерських щипців, а номери ПБ122АЩ28, ПБ122АЩ29 та ПБ122АЩ30 зробив бухгалтерами, дав ще кілька вказівок щодо реклами акушерських щипців у кантоні Аппенцелль-Іннерроден, а тоді вийшов із будинку концерну.
І от він — уперше в житті — сидів у таксі, знеможений, голодний, збентежений своєю неймовірною кар'єрою, і звелів везти себе до мадам Білер.
Внизу, під ясним небом, лежало місто, скуте крижаною холоднечею. У яскравому сонячному сяйві все виступало надзвичайно виразно — палаци, церкви, мости, великий прапор на президентському палаці немов застиг у повітрі, річка блищала як дзеркало, барви, не змішуючись, були напрочуд чисті, тіні на вулицях і бульварах вражали своїми чіткими лініями.
Архілохос прочинив до ресторанчика двері, над ними, як завжди, закалатав дзвоник, грек увійшов і скинув своє зношене зимове пальто.
— Боже мій! — вигукнула Жоржетта з-за стойки, щойно хильнувши чарку кампарі. Навколо неї виблискували в холодному світлі сонця численні пляшки й чарки.— Боже мій, мосьє Арнольфе! Що сталося? Ви такий стомлений і блідий, немов усю ніч не спали, та й прийшли сюди в такий час, коли ви повинні ще довгенько сидіти в вашій шкуродерні! Щось у вас негаразд? Може, ви вперше переспали з жінкою або напилися? Чи не вигнали вас із роботи?
— Навпаки,— сказав Архілохос і вмостився в своєму кутку.
Огюст приніс чашку молока.
Здивована Жоржетта спитала, що означає те "навпаки", і закурила сигарету, пускаючи кільця диму просто в скісне сонячне проміння.
— Сьогодні вранці мене призначили генеральним директором відділів атомних гармат і акушерських щипців. Призначив особисто Пті-Пейзан,— і досі затинаючись, повідомив Архілохос.
Огюст приніс миску з яблучним мусом, локшину і салат.
— Гм,— пробурмотіла Жоржетта, начебто не дуже вражена новиною.— А чого раптом?
— Завдяки творчому соціалізмові.