— Як вас знову повернути до життя? — запитав він.
Королева зі свого шовкового кокону не могла відповісти словами, але коли він закрив очі й спробував сконцентруватися, десь із глибини свідомості прийшли нові образи. Ендер бачить, як кокон кладеться в прохолодне, захищене від світла місце, у воду, щоби не пересох. Ні, це не просто вода, а вода, змішана із соком одного дерева. І суміш ця — тепла, щоб усередині кокону почалася реакція. Потрібно вичекати, щоби через кілька тижнів лялечка всередині кокона поступово змінилася. А потім, із часом, кокон темніє до брудно-коричневого кольору, і Ендер бачить, як він розрізає й відкриває його, допомагаючи маленькій тендітній королеві з'явитися на світ. Бачить, як бере її за лапки й допомагає перебратися з вод її народження на місце гніздування на піску: м'яке, застелене висушеним листям. "І я оживу, — майнуло в голові. — Я прокинуся. І дам життя тисячам і тисячам моїх дітей".
— Ні, — каже Ендер. — Я не можу.
І відчуває при цьому страшенну тугу. Тож, усвідомивши німе запитання, пояснює:
— Твої діти не дають нам спокійно спати: все сняться й сняться нічні марення з вашими монстрами. І якщо я тебе розбуджу, всіх вас знову знищать.
У його голові промайнули десятки сцен, як жучари вбивають людей, — і ці картини принесли стільки горя, що він не витримав і заплакав.
— Якщо ти зможеш так само, як і мені, передати свої почуття й думки іншим людям, може, вони й вибачать вам.
"Вибрали лише мене, — зрозумів він. — Знайшли мене по променю ансібля, і по цьому променю проникли в мій мозок. Агонія моїх тортур у снах відкрила їм мою суть, навіть коли я продовжував убивати їх кожного дня. Вони зрозуміли, що я боюся їх і не знаю, що точиться справжня війна, на якій я вбиваю їх. За кілька останніх тижнів вони побудували це місце для мене, — тіло Велета, дитячий майданчик і пік на скелі за Кінцем Світу, щоб я побачив це місце й усе пригадав. І щоби моя уява й цікавість привели мене сюди — у цю вежу. Я єдиний, кого вони знають, і тому можуть говорити лише зі мною і лише через мене".
"Ми такі ж, як і ви, — з'явилося у його свідомості. — Ми не хотіли вбивати, а коли зрозуміли, що вбиваємо, — пішли назавжди. Ми вважали себе єдиними мислячими істотами в Усесвіті, поки не зустріли вас. Ніяк не очікували зустріти розумних істот серед самотніх тварин, які не можуть обмінюватися думками, почуттями, мріями, снами один з одним. Звідки нам це знати? Як? Якби ми знали, прийшли б до вас із миром. І могли б із вами мирно співіснувати. Повір нам, повір, повір…"
Ендер сунув руку в нішу і вийняв кокон. Він був занадто легким, щоби зберігати в собі надію й усе майбутнє колишньої великої раси.
— Я візьму тебе й понесу із собою, — пообіцяв Ендер. — Я полечу. Облечу всі світи, від одного до іншого, поки не знайду час і місце, де ти зможеш безпечно прокинутися. Де ніхто й ніщо не стане тобі на заваді. І я розповім людям історію твого народу, щоби вони зрозуміли вас і, можливо, з часом змогли пробачити, як ви пробачили мені.
Він загорнув кокон із королевою у куртку й вийшов із вежі.
— Що там було? — запитав Абра.
— Відповідь.
— На яке питання?
— На моє.
І Ендер більше нічого не сказав. Вони вели пошуки ще п'ять днів і нарешті вибрали місце для нової колонії далеко на південний схід від вежі.
Через кілька тижнів Ендер прийшов до Валентини й попросив її прочитати те, що він написав. Вона витягла з корабельного комп'ютера вказаний файл і почала читати.
Розповідь ішла від імені королеви жучар, яка описувала історію свого народу: про все, що вони хотіли зробити й що зробили. "Ось наші помилки, невдачі й злочини, а ось наша велич: ми не хотіли заподіяти вам шкоди, і ми вибачаємо вам нашу смерть". Повість починалася з появи найперших проявів свідомості на планеті й закінчувалася великою війною, яка охопила їхній рідний світ і знищила все до останку. Ендер був небагатослівним, і вся повість виглядала, як стародавній міф. Оповідалося про велику матір, яка вперше вирішила виростити й виховати нову королеву, замість того щоби вбити її або вигнати. Про те, скільки разів їй доводилося повністю знищувати свою дитину, частинку себе самої, поки нарешті в неї не народилася донька, яка зрозуміла й оцінила її пошуки гармонії. Такого ще не бачив світ: дві королеви любили й допомагали одна одній, замість того щоби боротися. І разом вони були сильнішими за будь-який інший рій. Вони процвітали й дали життя багатьом донькам, які об'єднували свої світи у новому, мирному співіснуванні. І це було початком мудрості.
"Якби ми лишень могли поговорити з вами! — думала словами Ендера королева. — Але оскільки цього не трапилося, ми просимо про одне: щоби ви пам'ятали нас. Щоби ви думали про нас не як про ворогів, а як про рідних братів і сестер, яких трагічно звела Доля. Еволюція… Бог… Якби ми прийшли один до одного з добрими намірами, яке могло б бути диво! Ми б пізнали одне одного й багато чому змогли б навчитися. Замість цього ми вбивали. Але все ж ми раді вітати вас зараз, як гостей, як друзів. Приходьте в наш дім, діти Землі, живіть у наших містах-тунелях, збирайте врожаї з наших полів. Ми вже не можемо нічого робити, і тепер ви — наші руки. Живіть тут за нас. Квітніть, дерева, дозрівайте, врожаї на полях, даруйте тепло для них, сонця, будьте родючими, планети. Люди, ви — це ми: ми всиновили вас, тож живіть тут, ви прийшли додому".
Книга, яку написав Ендер, була невеличкою, але в ній містилося все те зло й добро, що знала й передала йому королева. І він підписав її не своїм іменем, а псевдонімом: "Голос тих, кого немає".
Без зайвого галасу книжка "Королева вулика" була опублікована на Землі, вона тихо переходила з рук у руки, доки стала відомою майже всім, і було важко повірити, що хтось міг її не прочитати.
Більшість із тих, хто прочитав, визнали її цікавою і не відклали вбік. Вони почали жити по ній, як могли, і, ховаючи рідних, ставали біля могили, щоби стати Голосом Тих, Кого Немає, і чесно, з повною відвертістю, сказати про них усе — і лихе й добре. Ті, хто відвідував ці поминальні служби, часто вважали їх жорстокими й травмуючими, які лишень тривожать і труять душі, але багато хто вважав, що життя, незважаючи на горе й помилки, все ж варте того, аби його прожити, і, коли воно закінчується, Голос покликаний говорити про померлого правду.