І він усміхнувся, а Ендер усміхнувся йому у відповідь. Графф — хороша людина, і Ендеру з ним приємно. Крім того, він завуч Бійцівської школи. Це дозволило Ендеру трохи розслабитися. Принаймні, один друг у нього там буде.
Пристебнули паски й ті з хлопчиків, котрі, на відміну від Ендера, не додумалися зробити цього раніше. Потім цілу годину довелося чекати, поки телевізійники довго й нудно показували човник у польоті, оповідали історію космонавтики й розмірковували вголос про можливе майбутнє та великі кораблі Міжнародного флоту. Ендер бачив це у фільмах і раніше. Тільки тоді він не був вниз головою прив'язаним до крісла справжнього човника й не висів догори ногами на животі Землі.
Старт виявився не таким уже й лячним, хоча змусив понервувати. Трохи потрусило, на кілька секунд перехопило подих: а раптом цей запуск виявиться першим невдалим з усіх запусків човників? Фільм не передасть усіх неприємних відчуттів, що охоплюють тебе, коли ти перебуваєш у цьому м'якому кріслі.
А потім це скінчилося, й Ендер повис на ременях у невагомості. Він майже відразу втратив орієнтацію, тому його не здивувало, коли він побачив, що Графф повзе по драбині задом наперед, ніби спускаючись до носу корабля. Не дивно було й те, що Графф зачепився ногами за скобу і встав, наче у звичайному літаку.
Але декому було важко. Один із хлопчиків видав характерний звук, і Ендер зрозумів, чому їм нічого не давали їсти дванадцять годин перед запуском. Нудота в невагомості — явище неприємне.
А от витівки Граффа сподобалися Ендерові, він почав розвивати їх, уявивши, як Графф звисає донизу головою з центрального проходу між кріслами, а потім, змінивши кут спостереження, уявив, що той стоїть перпендикулярно до стінки. "Усе, що мені завгодно, — вирішив Ендер. — Графф і гадки не має, що у мене він стоятиме на голові".
— Щось смішне, Віггін? — голос Граффа пролунав сердито й грубо.
"У чомусь я схибив, — вирішив Ендер. — Я сміявся надто голосно?"
— Солдате, я запитав тебе! — гаркнув Графф.
"От воно що, муштра почалася", — Ендер бачив кілька телепередач про армію, і в них спершу постійно кричали, особливо під час підготовки, а потім солдат і офіцер добре товаришували.
— Так, сер, — відмовив Ендер.
— То відповідай!
— Я уявив, як ви повисли вниз головою, зачепившись ногами, і мені це здалося смішним.
Це прозвучало повною дурницею зараз, коли Графф міряв його крижаним поглядом.
— Тобі це здалося смішним? Ще кому-небудь це здається смішним?
Хтось пробурмотів: "Ні".
— А чому це "ні"? — Графф поглянув на них зі зневагою. — Відсутність мізків — ось що ми маємо в цьому наборі. Жовторотики. Лише одному з вас вистачило тями зрозуміти, що у невагомості обирати можна той напрямок, який уважаєш доцільним. Ти розумієш це, Шафтс?
Хлопчик кивнув.
— Нічого ти не розумієш. Мало того, що дурний, так ще й брехун. Лише один хлопець із цього набору взагалі має розум — Ендер Віггін. Придивляйтеся до нього, маленькі хлопчаки. Він стане командиром раніше, ніж ви вийдете з пелюшок. Бо тямить, як поводитися при нульовій гравітації, а вам усе лишень пустувати.
Нехай би краще Графф зробив із нього посміховисько, а не приклад. Так не можна досягти довіри. Спочатку їм потрібно стати супротивниками, щоби згодом заприятелювати.
— Більшість із вас вилетять на кригу, затямте це, хлопчики. Більшість із вас піде закінчувати Піхотну школу, тому що у вас замало розуму, щоб упоратися з пілотажем у глибокому космосі. Більшість із вас не варта коштів, витрачених на переліт до Бійцівської школи, бо ви не маєте необхідних якостей. Та дехто їх має. Цей дехто зуміє прислужитися людству. Але вам на це сподіватися марно. Я покладаю надії лише на одного.
Несподівано Графф зробив сальто назад, схопився за драбину руками, відштовхнувся від неї ногами й став на голову, якщо підлога розташовувалася внизу. Перебираючи руками, він повернувся назад на своє місце.
— Я бачу, ти тут піднявся, — прошепотів хлопчик, що сидів поруч із Ендером.
Ендер похитав головою.
— То ти навіть не розмовляєш зі мною? — заявив сусід.
— Я не просив його так казати, — пошепки відповів Ендер і відразу отримав болючий удар по голові, а потім ще один.
Позаду хтось засміявся. Той, хто сидів у нього за спиною, відстібнув, напевно, ремені. Знову удар по голові. "Пішов геть, — думав Ендер, — що я тобі зробив?"
Його знову вдарили по голові — хлопці знахабніли, а Графф — що, нічого не помічає? Він збирається припинити це? Наступний удар був ще сильнішим, боляче стало по-справжньому. Де цей Графф?
Тоді Ендер зрозумів. Графф свідомо спровокував їх. Це гірше, ніж те, що показували по телебаченню: коли сержант знущається з тебе — інші тобі співчувають, та коли офіцер сприяє тобі — у них виникає ненависть.
— Агов, вилупку, — почулося ззаду, а після — знову удар по голові. — Тобі це до вподоби? Що, супермозок, класно?
Від наступного, ще сильнішого удару Ендер мало не розплакався.
Якщо це Графф сам спровокував, то допомоги марно чекати, треба захищатися самому. Ендер ждав наступного удару. "Зараз", — подумав він, і справді його вдарили. Зносячи біль, Ендер уже вирахував, коли буде черговий удар. Ось, усе правильно. "Я тебе піймав", — вирішив Ендер.
За мить до наступного удару Ендер обома руками схопив хлопчика за зап'ястя, а потім щосили рвонув його руку донизу. За умов гравітації той хлопець ударився б грудьми у спинку Ендерового крісла. Та в невагомості він, зрозуміло, вилетів зі свого крісла, зробив сальто й полетів до стелі. На це Ендер не розраховував, для нього стало несподіванкою, як невагомість може збільшити навіть його дитячу силу. Хлопчик проплив у повітрі, стукнувся об стелю, потім упав у інше крісло, відбився від нього й, махаючи руками, з криком вилетів у коридор і вдарився у стінку пілотської кабіни, вивернувши ліву руку.
Це тривало кілька секунд. Графф опинився неподалік, упіймав хлопчика й спритно перетягнув його з коридору назад, до інших.
— Ліва рука. Напевно, перелам, — сказав він.
Хлопчині відразу вкололи знеболювальне, обережно вклали. Один із офіцерів на зламану руку став наносити з балончика гіпс.
Ендерові стало зле. Йому треба було лише зупинити руку. Та ні. Ні, Ендер прагнув завдати болю, тому потягнув з усієї сили. Він не думав, що дійде аж до такого, що завдасть стільки болю, скільки зажадав. Невагомість лише підсилила все, не більше.