Він пішов далі, під землю, крізь зведені виступи скелі, з якої відкривався вид на прекрасний ліс. Знову спустився донизу, і знову його спіймала хмаринка й понесла до кімнати замкової башти.
Змія знову розплутувалася з килимка, та цього разу Ендер не вагався. Він наступив їй на голову й роздушив. Змія корчилася й звивалася у відповідь, тож він втоптував її все глибше в кам'яну підлогу. Ендер підняв її й трусив, поки вона повністю не розплуталася й поки не зник візерунок на килимі. Потім поволік змію за собою й почав шукати вихід.
Натомість знайшов дзеркало. У ньому відображалось обличчя, яке він легко впізнав. То був Пітер. З підборіддя крапала кров, із кутика губ стирчав зміїний хвіст.
Ендер закричав й відкинув стіл. Хлопці в бараку здригнулися від цього крику, але Ендер поспішив запевнити їх, що нічого не сталося. Вони вийшли. Ендер знову поглянув на стіл. Його фігура досі була там і дивилася в люстро. Він спробував якимись меблями розбити його, але нічого не міг удіяти. Зняти дзеркало зі стіни також не вийшло. Нарешті Ендер кинув у нього змію. Дзеркало розсипалося, залишивши по собі дірку в стіні, з якої вилазили десятки маленьких змійок і кусали фігуру Ендера знову й знову. Шалено відриваючи від себе змій, фігура впала й померла під купою малих гадюк.
Екран потемнів, з'явилися слова:
ПОЧАТИ НОВУ ГРУ?
Ендер відклав стіл і вийшов.
Наступного дня прийшли декілька командирів, хтось прислав солдатів, аби сказати, щоби він не хвилювався. Додаткові заняття вони вважали гарною ідеєю й пропонували продовжувати. Щоб упевнитися, що ніхто не потривожить його, командири обіцяли направляти до нього кількох солдатів, яким потрібна була додаткова практика.
— Вони такі ж великі, як і більшість жучар, що напали вчора. Це змусить їх двічі подумати.
Замість кількох хлопців прийшло аж сорок п'ять — ціла армія. Чи то через присутність такої кількості старших хлопців на боці Ендера, чи просто їм добряче дісталося минулого вечора, жоден із ворогів не прийшов.
До Гри Уяви Ендер більше не повертався. Однак вона жила в його снах. Він згадував, як то було — вбивати змію, топтати її. Як це — відірвати хлопцеві вухо, знищити Стілсона, поламати Бернардові руку. А потім піднятися, тримаючи тіло ворога, й побачити обличчя Пітера, яке дивилося на нього просто із дзеркала: "Ця гра знає про мене забагато. Вона паскудно бреше. Я — не Пітер. У моєму серці не живе вбивство".
Найбільше його лякало те, що був убивцею, тільки ще гіршим, ніж Пітер. Саме ця риса так притягувала вчителів. Для війни з жучарами їм потрібні вбивці. Люди, які можуть утоптати ворога обличчям у пилюку й розвіяти їхню кров по всьому космосу.
"Що ж, я той, хто вам потрібен. Я — кривавий покидьок, якого ви хотіли. Я — зброя. І яке має значення, що я ненавиджу цю частину себе, якої ви так потребуєте? Яке має значення, що, коли мене в грі кусали гадюки, я погоджувався з ними, я був радий?"
9. Локкі та Демосфен
— Я кликав вас не для того, щоби гаяти час. Як чортів комп'ютер це зробив?
— Не знаю.
— Як комп'ютер зміг узяти світлину Ендерового брата й вставити її до стандартної програми Країни Див?
— Полковнику, під час програмування мене не було. Знаю лише, що комп'ютер ніколи і нікого сюди не відправляв. Країна Див — місцина дивна, але тепер це не Країна Див. Наразі вона за межею Краю Світу…
— Я знаю назви, але не знаю, що вони означають.
— Країну Див запрограмовано всередину. Про неї є згадки в інших місцях, а от про Край Світу — нічого. Ми з ним не стикалися.
— Не подобається мені, що комп'ютер отак поводиться з Ендеровою свідомістю. Пітер Віггін — найзначніша особа в його житті, за винятком хіба сестри Валентини.
— Гру Уяви створено, щоб їх спрямовувати, допомагати знайти затишні світи.
— Майоре Імбу, ви що, не розумієте? Нам не потрібно, щоб Ендеру було затишно на Краю Світу. Ми тут не для того.
— Край Світу в грі не означає вимирання людства під час війни. Для Ендера він має своє, особливе значення.
— Яке ж?
— Звідки мені знати, я вам не дитина. Запитуйте його самого.
— А я от вас запитую, майоре Імбу.
— Значень може бути тисяча.
— Наприклад?
— Ви ізолювали хлопця. Можливо, він мріє про кінець цього світу, тобто Бійцівської школи. Або це пов'язано зі світом, в якому він був хлопчиком, з його домом, прибуттям сюди. Імовірно також, що він намагається звикнути до думки, що втратив багатьох дітей. Ендер — хлопець чуйний, ви ж знаєте, та й із людським тілом він наробив багато лихого. От і хоче, щоби саме цьому світові прийшов кінець.
— Не дуже віриться.
— Гра Уяви — зв'язок між дитиною й комп'ютером. Разом вони створюють правдиві історії. Правдиві в тому сенсі, що стають відображенням реалій життя дитини. Більше мені не відомо нічого.
— А мені, майоре Імбу, відомо от що. Фото Пітера Віггіна у шкільних файлах не знайти. З часу, як Ендер з'явився, у нас нічого на нього немає. Картинка свіжа.
— Сер, минуло лише півтора року. Хіба хлопець міг так змінитися?
— Тепер у нього зовсім інша зачіска. Над зубами теж попрацювали. Я отримав недавню фотографію з берега й порівняв. Дістати фото комп'ютер у Бійцівській школі може, виключно вилучивши його з наземного комп'ютера. І не з такого, який працює на Міжнародний флот. Для цього потрібні певні повноваження, просто так залізти у шкільні файли округу Гілфорд у Північній Кароліні неможливо. Комусь давали подібний дозвіл?
— Сер, ви не розумієте. Комп'ютер Бійцівської школи — лише частина мережі Міжнародного флоту. Коли потрібна фотографія, ми мусимо виконати вилучення, але якщо гра розуму визначить, що фотографія необхідна…
— …може просто її забрати.
— Не конче. Хіба лише задля добра дитини.
— Гаразд, це задля його добра. Запитується: чому? Брат його небезпечний. У програму його не взяли, адже той — один із найгірших людей, до яких у нас доходили руки. Чому він такий важливий для Ендера? Стільки часу минуло…
— Щиро кажучи, не знаю. Програма Гри Уяви створена так, що вона не дасть відповіді. По суті, вона й сама може не знати. Це — незрозуміла територія.
— Хочеш сказати, що комп'ютер створює все це в процесі роботи?
— Можна і так сказати.