Міс Белвер сказала, звертаючись до міс Марпл:
— Містер Гульбрандсен і містер Сероколд обидва входять до правління Фонду Гульбрандсена. Інші члени правління — це єпископ Кромерський та містер Джилрой.
Отже, можна було припустити, що Кристіан Гульбрандсен приїхав до Стоунігейтса у справах, пов'язаних із Фондом Гульбрандсена. Схоже, так вважала й міс Белвер, і всі нші. А проте міс Марпл відчула певний сумнів.
Раз або двічі старий кидав досить дивний погляд на Кері Луїзу, коли вона цього не помічала — погляд, який здався не зовсім звичайним спостережливій подрузі Кері Луїзи. Від Кері Луїзи він переводив свій погляд на інших, ніби намагаючись оцінити кожного, що здавалося досить дивним.
Після чаю міс Марпл тактовно покинула інших і пішла в бібліотеку, але на її неабиякий подив, коли вона влаштувалася там зі своїм плетивом, до бібліотеки увійшов Кристіан Гульбрандсен і сів поруч неї.
— Наскільки я зрозумів, ви дуже давня подруга нашої любої Кері Луїзи? — сказав він.
— Ми разом навчалася у школі в Італії, містере Гульбрандсен. Це було дуже й дуже давно.
— Розумію. Ви її любите?
— Атож, — сказала міс Марпл із теплим почуттям.
— Гадаю, що й усі її люблять Атож, я справді так думаю. Так і має бути. Адже вона надзвичайно мила й чарівна особа. Відтоді, як наш батько одружився з нею, я й мої брати полюбили її від щирого серця. Вона була для нас ніби дорогою сестрою. Вона була вірною дружиною моєму батькові й поділяла всі його ідеї. Вона ніколи не думала про себе, добробут інших був для неї чимось набагато важливішим.
— Вона завжди була ідеалісткою, — сказала міс Марпл.
— Ідеалісткою? Атож. Атож, це саме те слово. І, можливо. тому вона погано розуміє те зло, якого так багато у світі.
Міс Марпл подивилася на нього з подивом. Вираз його обличчя був дуже суворим.
— Скажіть мені, — запитав він, — як її здоров'я?
Міс Марпл знову відчула подив.
— Мені здається, вона почувається непогано. Якщо не брати до уваги артриту — чи ревматизму.
— Ревматизму? Атож. А як її серце? Воно працює добре?
— Наскільки мені відомо, з серцем у неї все гаразд, — сказала міс Марпл, дивуючись дедалі більше. — Але до вчорашнього дня я не бачилася з нею дуже багато років. Якщо ви хочете довідатися про стан її здоров'я, то розпитайте про це людей, які тут живуть. Міс Белвер, наприклад.
— Міс Белвер… Атож, міс Белвер. Або Мілдред?
— Або, як ви кажете, Мілдред.
Міс Марпл була дещо збентежена.
Кристіан Гульбрандсен дивився на неї пильним поглядом.
— Між матір'ю і дочкою не існує великої симпатії, ви це помітили?
— Думаю, що помітила.
— Я теж давно це помітив. Дуже шкода — це ж її єдина дочка, але так воно є. А міс Белвер справді дуже прив'язана до неї, як ви гадаєте?
— Думаю, що дуже.
— І Кері Луїза залежить від цієї міс Белвер?
— Думаю, що залежить.
Кристіан Гульбрандсен геть спохмурнів. Він заговорив, звертаючись, як здавалося, більше до себе, аніж до міс Марпл.
— Існує ще мала Джіна — але вона надто юна. Дуже нелегко… — Він урвав свою фразу на півслові. — Іноді, — сказав він просто, — дуже важко зрозуміти, як щось зробити найкраще. Мені дуже хотілося б зробити якнайкраще. Я особливо боюся, щоб цій милій жінці не було завдано якоїсь прикрості чи шкоди. А це нелегко — дуже й дуже нелегко.
У цю мить до кімнати увійшла місіс Стріт.
— О, ти тут, Кристіане. А ми не могли зрозуміти, де ти є. Доктор Мейверік запитує, чи не хотів би ти поговорити про якісь справи з ним.
— Це той новий молодий лікар? Ні, ні, я зачекаю, доки повернеться Льюїс.
— Він чекає в кабінеті Льюїса. Сказати йому…
— Я сам скажу йому кілька слів.
Гульбрандсен поквапно вийшов. Мілдред Стріт провела його пильним поглядом, потім не менш пильно подивилася на міс Марпл.
— Я думаю, чи не сталося чогось поганого. Кристіан не схожий сам на себе… Він щось сказав…
— Він лише запитав мене про здоров'я вашої матері.
— Про її здоров'я? Чому б він мав запитувати про це вас?
Мілдред говорила сердитим голосом, її велике квадратне обличчя почервоніло, від чого стало ще більш негарним.
— Я не знаю.
— Здоров'я матері в чудовому стані. Навдивовижу добре, якщо взяти до уваги її вік. Вона почуває себе набагато краще, ніж я, якщо вже на те пішло. — Вона на мить замовкла перед тим, як промовити. — Сподіваюся, ви йому так сказали?
— Я, власне, нічого про це не знаю, — мовила міс Марпл. — Він запитував мене про її серце.
— Її серце?
— Так.
— У матері немає жодних проблем із серцем. Жоднісіньких!
— Мені дуже приємно почути про це від вас, моя люба.
— Звідки в голові Кристіана могли з'явитися такі дивні думки?
— Не маю найменшого уявлення, — сказала міс Марпл.
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
І
Наступний день минув, на перший погляд, без якихось прикметних подій, але міс Марпл здавалося, ніби вона помічає знаки якоїсь внутрішньої напруги. Кристіан Гульбрандсен провів ранок у товаристві доктора Мейверіка, оглядаючи Інститут і обговорюючи загальні результати його діяльності. Відразу пополудні Джіна повезла його в автомобілі прогулятися, а потім міс Марпл помітила, що він попросив міс Белвер показати йому щось у саду. Їй здалося, то був привід поговорити сам-на-сам із тією не вельми привітною жінкою. Але якщо несподіваний візит Кристіана Гульбрандсена був пов'язаний лише зі справами, то навіщо йому знадобилося товариство міс Белвер, адже остання брала участь лише в домашньому житті Стоунігейтса.
Але зрештою міс Марпл переконала себе, що вона дає надто велику волю своїй фантазії. Єдиний по-справжньому тривожний випадок дня стався близько четвертої годими. Вона згорнула своє плетлво і вийшла в сад, щоб трохи прогулятися перед чаєм. Обминувши кущ рододендронів, вона зустрілася з Едгаром Лоусоном, який швидко йшов, щось бурмочучи сам до себе, й мало не наштовхнувся на неї.
Він поквапно мовив: "Пробачте!", але міс Марпл була вражена дивним виразом його очей, що пильно втупилися в якусь точку.
— Із вами все гаразд, містере Лоусон?
— Зі мною? Як зі мною може бути все гаразд? Я пережив нещодавно жахливий шок.
— Який шок?
Молодик кинув швидкий погляд їй за спину, потім стривожено подивився в інший бік. Його незвичайна поведінка вселила міс Марпл відчуття тривоги.