Апостол, емблема готелю, зникає вгорі. Зліва надходить четверо МІЩАН з простою, дерев'яною лавкою без спинки і ставлять її ліворуч. Перший вилазить на лавку, тримаючи велике картонне серце, на якому вирізані літери А + К; решта стають півколом з галузками в руках, удаючи дерева.
ПЕРШИЙ: Ми смереки, сосни, буки. ДРУГИЙ: Ми ялиці темно-сизі. ТРЕТІЙ: Мох, лишай, сплетіння плюшу. ЧЕТВЕРТИЙ: Тінь кушів і живоплоту. ПЕРШИЙ: Хмар мандрівка, крик пташиний. ДРУГИЙ: Пранімецькі темні нетрі. ТРЕТІЙ: Мухомори, дикі лані. ЧЕТВЕРТИЙ: Шепіт віття, давні мрії.
З глибини виходять, жуючи гуму, ПОЧВАРИ: в носильниці КЛЕР ЦАХАНАСЯН, поруч ІЛЛЬ. За ними ЧОЛОВІК VII, а геть позаду МАЖОРДОМ, який провадить за руку обох СЛІПЦІВ.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Це Конрадсвайлерський ліс. Робі й
Тобі, зупиніться. СЛІПЦІ: Зупиніться, Робі й Тобі, зупиніться. Робі й Тобі.
Клер ЦАХАНАСЯН сходить з носильниці й дивиться на ліс. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ось серце з нашими іменами, Альфреде. Майже вилиняло і розтяглося. Дерево виросло, його стовбур і конарі потовщали, як і ми самі. Вона йде до інших дерев.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Група німецьких дерев. Давно вже я
не проходила лісом своєї молодости, довго вже не
топтала листя і синього плющу. Ви, жувачі гуми,
погуляйте трохи там за кущами, мені не хочеться
завжди дивитися на ваші пики. А ти, Мобі, гайда до
потоку, до своєї риби.
Двоє ПОЧВАР з носильницею відходить ліворуч, ЧОЛОВІК VII — праворуч. КЛЕР ЦАХАНАСЯН сідає на лавку.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Дивися: лань!
ТРЕТІЙ підстрибом біжить геть. ІЛЛЬ: Час парування.
Він присідає коло неї.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: На цьому камені з льодовикової ери ми цілувалися. Більше ніж сорок п'ять років тому під цими буками, між мухоморами в моху. Мені було сімнадцять, а тобі не цілих двадцять. Потім ти одружився з Матільдою Блюмгард та з її галантерейною крамницею, а я зі старим Цаханасяном та з його мільярдами у Вірменії. Він знайшов мене в одному гамбурзькому борделі. Мої руді коси зачарували того старого, золотого хруща.
ІЛЛЬ: Кляро!
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Одну Генрі Клей, Бобі! СЛІПЦІ: Одну Генрі Клей, одну Генрі Клей!
З глибини виступає МАЖОРДОМ, подає їй сигару і припалює її.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Шаную сигари. Властиво, я могла б курити сигари свого чоловіка, але я їм не довіряю.
ІЛЛЬ: Я одружився з Матільдою Блюмгард задля тебе.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Вона мала гроші.
ІЛЛЬ: Ти була молода й гарна. Тобі належало прийдешнє. Я хотів твого щастя. Того й мусив зректися свого.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Тепер настало те прийдешнє.
ІЛЛЬ: Якби ти тут залишилася, то зійшла б ні на що, як і я.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ти зійшов ні на що?
ІЛЛЬ: Занепалий крамар у занепалому містечку.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Тепер я маю гроші.
ІЛЛЬ: Я живу в пеклі, відколи ти пішла від мене.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: А я сама стала пеклом.
ІЛЛЬ: Я викручуюся з родиною, як можу, і кожного дня вона докоряє мені за наші злидні.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Матільдочка не ущасливила тебе?
ІЛЛЬ: Найважливіше, що ти щаслива.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: А твої діти?
ІЛЛЬ: Не мають ніяких ідеалів.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ще матимуть.
Він мовчить. Обоє втупилися зором у ліс своєї молодости.
ІЛЛЬ: У мене смішне життя. Я властиво навіть не виїздив з містечка. Раз був у Берліні, та раз у Тесіні, оце й усе. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: І не треба. Я знаю світ. ІЛЛЬ: Бо ти завжди могла їздити. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Бо він мені належить.
Він мовчить, вона курить.
ІЛЛЬ: Тепер усе зміниться.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Певне.
ІЛЛЬ (насторожено): Ти нам поможеш?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я не покину напризволяще містечка
своєї молодости. ІЛЛЬ: Нам треба мільйонів. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Мало. ІЛЛЬ (захоплено): Дика моя кіточко!
Він радісно ляскає її по лівому стегні і, зойкнувши з болю,
відсмикує руку.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Боляче. Ти ляснув по шарнірах моєї протези.
ПЕРШИЙ дістає з кишені штанів стару люльку та іржавого ключа й починає стукати ключем по люльці.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Дятел!
ІЛЛЬ: Як тоді, коли ми були молоді й відважні, коли ми гуляли в Конрадсвайлерському лісі в дні нашого кохання. Ясне кружало сонця над ялицями, далекі отари хмар і голос зозулі десь у нетрях.
ЧЕТВЕРТИЙ: Ку-ку! Ку-ку!
ІЛЛЬ намацує ПЕРШОГО.
ІЛЛЬ: Холодне дерево, і вітер у гіллі, шумить наче морський прибій. Як колись, усе як колись.
Троє ЧОЛОВІКІВ, що вдають дерева, дмуть і вимахують руками.
ІЛЛЬ: Ех. якби вернути той час, відьмочко. Якби нас життя було не розділило.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ти бажав би цього?
ІЛЛЬ: Ще б пак! Я ж люблю тебе!
Він цілує її в правицю.
ІЛЛЬ: Та сама біла холодна рука.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Помилка. Це також протеза. Слонова кістка.
Ілль, переляканий, пускає руку.
ІЛЛЬ: Кляро, невже в тебе все протези?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Майже все. Після аварії літака в
Афґаністані. Я єдина вилізла з-під уламків. Навіть
залога загинула. Я незнищима.
СЛІПЦІ: Незнищима, незнищима.
Лунає врочиста музика духових інструментів. Апостол, емблема готелю, знову спускається вниз. Ґюлленці заносять столи; на них — нужденні, подерті обруси, посуд, страви. Столів три: посередині, ліворуч і праворуч, рівнобіжно до публіки. З глибини сцени надходить ПАРОХ. Напливають ГРОМАДЯНИ ҐЮЛЛЕНУ, один у гімнастичному трико. З'являються також БУРГОМІСТР, УЧИТЕЛЬ, ПОЛІЦАЙ. Оплески. БУРГОМІСТР підходить до лавки, де сидить КЛЕР ЦАХАНАСЯН та ІЛЛЬ, ДЕРЕВА знову обернулися на людей і відступили назад.
БУРГОМІСТР: Це оплески вам, вельмишановна пані.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Це оплески музикам, бургомістре. Вони чудово дмуть, а перед тим гімнастичний гурток зробив прекрасну піраміду. Я люблю чоловіків у трико і в коротких штанцятах. Вони виглядають так природно.
БУРГОМІСТР: Дозвольте повести вас до столу? Він веде Клер Цаханасян до середнього столу і знайомить її зі
своєю ЖІНКОЮ.
БУРГОМІСТР: Моя дружина.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН оглядає її крізь лорнет.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ґанночка Дурнолоб, наша відмінниця.
Він знайомить її з другою ЖІНКОЮ, виснаженою, як і його власна, з тим самим виразом гіркоти.
БУРГОМІСТР: Пані Ілль.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Матільдочка Блюмгард. Пригадую собі, як ти чигала на Альфреда за дверима крамниці. Ти змарніла й поблідла, моя голубко.
Справа вскакує ЛІКАР, п'ятдесятирічний, присадкуватий чоловік, з вусами, наїженим чорним чубом, близнами від шпаги на обличчі, в старому фраку.