Вона тицяє троянди в руки НАЧАЛЬНИКОВІ СТАНЦІЇ. БУРГОМІСТР тихенько передає циліндр ПАРОХОВІ, який накладає його собі
на голову.
БУРГОМІСТР: Наш пан-отець, ласкава пані.
ПАРОХ знімає циліндра і кланяється.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ага, пастор! Потішаєте людей на
смертному ложі? ПАРОХ (здивовано): Стараюся.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: І тих, кого засуджено на смерть? ПАРОХ (збентежено): У нашій країні скасовано смертну
кару, шановна пані. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Може, її знову запровадять.
ПАРОХ, трохи спантеличений віддає циліндра БУРГОМІСТРОВІ, який знову накладає його на голову.
ІЛЛЬ (сміється): Дика моя кіточко! Що в тебе за дивні жарти!
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Тепер я хочу в містечко.
БУРГОМІСТР подає їй руку.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Що вам спало на думку, пане бургомістре! Де я годна маршувати цілісінькі милі на протезі!
БУРГОМІСТР (перелякано): Зараз, зараз! Лікар має авто. Мерседеса з 32-го року.
ПОЛІЦАЙ (клацаєзакаблуками): Все буде зроблене, пане бургомістре! Я службово прижену сюди машину.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Не треба. Після нещасного випадку я пересуваюсь тільки в носильниці. Робі і Тобі, давайте носильницю!
Зліва надходить двоє геркулічної статури ПОЧВАР, що весь час жують Гуму. Вони з носильницею. В одного висить за плечима
гітара.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Два ґангстери з Мангетену. Засуджені в Сінґ-Сінґу до електричного крісла. На
моє прохання, звільнені носити мою носильницю. Кожне прохання коштувало мені по мільйонові доларів. Носильниця — з Лувру, дарунок французького президента. Чемний пан, виглядає зовсім як у газетах. Понесіть мене до міста, Робі й Тобі! ОБИДВА: Yes, Mam.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Але перше в Петрову стодолу, а потім до Конрадсвайлерського лісу. Я хочу відвідати з Альфредом місця, де ми колись любилися. Віднесіть речі й домовину до "Золотого Апостола".
БУРГОМІСТР (отетеріло): Домовину?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я привезла її з собою. Може, пригодиться. Рушаймо, Робі і Тобі!
ПОЧВАРИ, жуючи суму, несуть КЛЕР ЦАХАНАСЯН до міста. БУРГОМІСТР дає знак, усі кричать "Слава", та вигуки затихають, коли двоє СЛУЖНИКІВ з'являються з чорною, дорогою домовиною і рушають з нею до Ґюллену. Тієї самої хвилини починає дзвонити ще не заставлений пожежний дзвін.
БУРГОМІСТР: Нарешті! Пожежний дзвін!
Люди йдуть за домовиною, ззаду видно покоївок Клер Цаханасян з вантажем. Ґюлленці допомагають їм нести незчисленні валізки. ПОЛІЦАЙ налагоджує рух і хоче й собі податись за почтом, але справа надходить двоє малих і товстих дідків з пискливими голосами. Вони тримаються за руки. Обидва
чепурно повдягані.
ОБИДВА: Ми в Ґюллені. Ми нюхаємо, нюхаємо, нюхаємо повітря, ґюлленське повітря. ПОЛІЦАЙ: Хто ви такі?
ОБИДВА: Ми належимо старій дамі, ми належимо старій
дамі. Вона зве нас Кобі й Лобі. ПОЛІЦАЙ: Пані Цаханасян поселилася в "Золотому
Апостолі". ОБИДВА (весело): Ми сліпі, ми сліпі. ПОЛІЦАЙ: Сліпі? Тоді я вас проведу. ОБИДВА: Дякую, пане поліцаю, красно дякую. ПОЛІЦАЙ (здивовано): Як же ви знаєте, що я поліцай,
коли ви сліпі?
ОБИДВА: 3 інтонації, з інтонації, всі поліцаї мають однакову інтонацію.
ПОЛІЦАЙ (недовірливо): Ви, либонь, мали досвід з поліцією, чоловіки?
ОБИДВА (дивуючись): Чоловіки! Він нас уважає за чоловіків.
ПОЛІЦАЙ: А хто ж ви, в біса, такі?
ОБИДВА: Ще побачите, ще побачите!
ПОЛІЦАЙ (збараніло): Принаймні, ви завжди веселі.
ОБИДВА: Нас годують котлетами й шинкою. Щодня, щодня.
ПОЛІЦАЙ: Так і я танцював би. Ходіть, дайте мені руку. Чудний гумор у чужинців.
Він веде їх до міста. ОБИДВА: До Бобі й Мобі, до Робі й Тобі!
Зміна сцени без завіси. Фасад залізничної станції і будки підноситься вгору. Середина "Золотого Апостола", можна навіть спустити вивіску господи, її емблему: позолочену, статечну фігуру апостола, що зависає посеред приміщення. Занепала розкіш. Усе вилиняле, запорошене, поламане, зігниле, струхлявіле, гіпс облущений. Безконечна процесія носіїв валіз. Спершу вони заносять клітку, потім вантаж. БУРГОМІСТР і ВЧИТЕЛЬ сидять праворуч при чарці.
БУРГОМІСТР: Валізи, самі валізи, цілі гори, а оце щойно внесли леопарда в клітці, чорного, страшного.
УЧИТЕЛЬ: Домовину вона веліла поставити в окрему кімнату. Дивно.
БУРГОМІСТР: Світові дами мають свої примхи.
УЧИТЕЛЬ: Здається, ніби вона бажає залишитися тут надовше.
БУРГОМІСТР: Ще краше. Вона вже в Ілля в кулаці. Він її зве "Дика моя кіточко", "Відьмочко". Видурить у неї мільйони. За ваше здоров'я, пане вчителю. За те, щоб Клер Цаханасян оживила Бокмана.
УЧИТЕЛЬ: І фабрику Вагнера.
БУРГОМІСТР: І пансіон "Місце-на-сонці". Коли він оживе, все оживе: суспільство, гімназія, громадський добробут.
Вони цокаються чарками.
УЧИТЕЛЬ: Я більш як двадцять років виправляю шкільні завдання з латини і греки ґюлленських учнів, але що таке страхіття я довідався щойно годину тому. Мені аж мороз пішов по спині, як та стара дама в чорнім платті вийшла з потяга. Наче Парка, грецька богиня долі. Вона повинна б зватися Кльото, не Клер, бо якраз про неї ще можна подумати, що вона пряде нитку життя.
Надходить ПОЛІЦАЙ і вішає шолом на гачок.
БУРГОМІСТР: Сядьте до нас, вахмістре.
ПОЛІЦАЙ сідає.
ПОЛІЦАЙ: Немає ніякої приємності працювати в цьому закутку. Але тепер ця руїна розквітне. Я оце саме був з мільярдеркою та крамарем Іллем у Петровій стодолі. Зворушлива сцена. Обоє були такі піднесені, наче в церкві. Мені було аж незручно, шо я там стояв. Тому я забрався геть, коли вони пішли до Конрадсвайлерського лісу. Справжня процесія. Спереду носильниця, поруч Ілль, позаду мажордом і її сьомий чоловік з вудкою.
УЧИТЕЛЬ: Зуживання чоловіків. Друга Лаїса.
ПОЛІЦАЙ: А далі ще тих двоє огрядних чоловіків. Чорт зна, шо воно означає.
УЧИТЕЛЬ: Щось моторошне. Привиди з Оркуса.
БУРТОМІСТЕР: Хотів би я знати, чого їм треба в Конрадсвайлерському лісі.
ПОЛІЦАЙ: Того самого, що і в Петровій стодолі, бургомістре. Вони відвідують ті місця, де колись, як то кажуть, палала їхня пристрасть.
УЧИТЕЛЬ: Яскравим полум'ям. Туз уже слід пригадати Шекспіра. Ромео і Джульєтту. Панове, я глибоко зворушений. Вперше відчуваю в Ґюллені античну велич.
БУРГОМІСТР: Передусім випиймо за нашого дорогого Ілля, який завдає собі стільки труду, щоб поліпшити нашу долю. Панове: за найулюбленішого громадянина міста, за мого наступника!