Хлопці спустилися трохи вниз по річці, піднялися на невисокий перевал, перейшли в долину другої річки і почали спускатися вниз. З-під снігу де-не-де визирали виступи голих скель, то білих, то мармурових. Тисячі слідів куріпок, тетеруків, зайців вимережили сніг по долині. В дібровах поспіль траплялися білячі сліди. Юра здивувався, чому сюди ніхто не ходить полювати. Це ж так близько.
— В цю долину теж заборонено ходити, — похмуро відповів Мача. — Ця долина належить Жовтому Духові... Страшно тут! — додав він по паузі.
Дійсно, голі стрімкі скелі, якась надзвичайна тиша, несподівані хуркання тетеруків, що, вилискуючи чорним, наче залізним пір'ям, незграбно здіймалися в повітря, наганяли на хлопців незрозуміле моторошне почуття. Раптом Юра побачив величезного тетерука, що сидів на вершині дерева.
— Стріляй! — прошепотів Юра.
Ллє Мача заперечливо похитав головою. —т Тут заборонено стріляти. Вся долина належить Жовтому Духові.
— Тоді я стрельну!
— Коли ти наважишся стрельнути, я поверну додому.
Юрі стало прикро, що. півпуда м'яса, які так допомогли б усій родині, це потраплять сьогодні до юрти, але, щоб не сердити товариша, він поступився.
Хлопці пройшли кілометрів з п'ять по долині. Білки дибилися на них,з дерев, сотні куріпок ліниво здіймалися в повітря перед самим носом подорожніх, важко пролі-' тали тетеруки. Юра бачив, що й Мачі кортіло стрельнути, але вирішив не підбивати його на це, — коли в печері дійсно схована зброя, може за цією долиною стежить? Не треба видавати своєї присутності пострілом.
Впин все йшли, і йшли по рипучому снігу, долина іііпрці:ілл, іусхіщав filie, Раптом шлях їм заступила скеля.
— Ось печера... — прошепотів Мача і показав рукою .ліворуч.
Ледве стримуючи хвилювання, Юра дивився туди, куди показувала Мачина рука, але нічого не бачив, крім білого з голубими прожилками каменя.
— Де? Де вона? — так само пошепки спитав він.
— В цій скелі. Ліворуч.
Юра став обережно обходити скелю. Він виткнувся за виступ і озирнувся. Збоку від нього зяяла чорна діра. Величезні брили снігу нависли над входом, загрожуючи щохвилини зірватися вниз і засипати півдолини.
— Я йду, — рішуче промовив Юра і, не звертаючи уваги на сліди коло печери, попрямував усередину.
Мача слухняно рушив за ним. Хлопці ввійшли під склепіння, і їхні серця забилися від радості. Знайомі мішки з оленячої шкіри, такі самі, як вони бачили на Видровій, лежали акуратно складені на землі. Кілька ящиків, уже вийнятих з мішків, стояли поряд, і з них виглядав чорний метал.
В печері було напівтемно. Хлопці загородили вхід, і тільки скупий блакитний промінь пробивався з розколини вгорі печери. Він падав на прозорий камінь, що стояв посеред печери, і від цього камінь світився тисячами золотих смужечок. Юра, не затримуючи свого погляду на камені, кинувся до ящика.
— Пістолети! — прошепотів він.
Це були середнього розміру пістолети, схожі на той, що був у Юриного батька, тільки трохи більші. Поряд в ящику лежали патрони. Хлопчик швидко вийняв обойму, зарядив ЇЇ і знову вставив.
■— Бери й собі, — сказав він Мачі, та той уже крутив у руках пістолет.
Раптом щось заворушилося і зашкреблось у глибині печери. Хлопці, здригнувшись, заклякли на місці. Два зелених вогники показалися з темряви, пролунало сердите ричання, і щось велике і чорне кинулося на прибулих. Інстинктивно, не цілячись, Юра направив пістолета і натиснув гашетку. Пролунав гучний постріл, і в ту ж мить неймовірної сили вибух потряс печеру. Враз стало темно. Оглушливий грім, удар за ударом, наростав у повітрі. ■
Хлопці, як закам'янілі, стояли, притиснувшись один до одного, не розуміючи, що сталося.
ІІ.фсшії псе затихло. Але хлопці не ворушились. Юра чув, як тіпалось Мачине серце. Минула хвилина, дві. Хлопчики стояли, вдивляючись у темряву. Щось чорне лежало перед ними в якихось п'яти кроках. В сутінках блищав камінь. Юра обережно озирнувся назад. Діри, в яку вони ввійшли, не було.
"Обвал! — зрозумів Юра. — Ось звідки пролунав грім".
Тепер він згадав урок по географії. Вчитель розповідав, що часто від голосного вигуку обвалюються цілі гори. Сніг над входом, а може і гора обвалилась від пострілів. Це було цілком ясно.
"Ми в пастці..." подумав він.
Мачині очі швидше призвичаїлись до сутінків, і він раптом повеселішав:
— Ти вбив росомаху!
— Росомаху? — зрадів Юра і хотів кинутися до звіра, але Мача затримав його.
— Може, вона ще жива...
Хлопці стояли, міцно притиснувшись один до одного і тримаючи зброю напоготові. Потім Мача відколов тріску від ящика і запалив сухе, намащене мастилом дерево. Яскраве полум'я впало на нерухомого звіра, застрибало на нерівних стінах, з новою силою запалав камінь. Хлопці пересвідчились, що росомаха вбита, і обережно почали обходити печеру. В глибокій ніші вони побачили кілька людських черепів серед купи кісток. На мить Юрі стало моторошно. Мача затремтів:
— Це ті, кого вбив дух. Нам буде те саме. Дух закрив вхід до печери.
Юра швидко отямився:
— Я— знаю, чому закрився вхід. "Не бійся. — І він по-яснив, що від різкого звуку часто бувають у горах обвали.
Він говорив так упевнено, що Мача заспокоївся, бо і сам знав, шо снігові намети на скелях обвалюються від звуку.
Оглянувши всю печеру, хлопці повеселішали, — звірів більше не було, людей теж.
— Поки що ми не вмремо з голоду, — промовив Л1ач;і. — У нас є три куріпки і росомаха.
-Давай подивимось,, чим нас засипало — камінням чи снігом.
І1Г.
Вони підійшли до входу, і Юра радісно вигукнув:
— Сніг! Будемо рити!
Страх його тепер пройшов зовсім, і він взявся розглядати зброю, поки Мача білував росомаху. Тут було сорок гвинтівок, два кулемети, два десятки пістолетів, ящик з гранатами і кілька ящиків патронів.
— Оці кулі зустріли б твого батька, — промовив Юра.
— А тепер вони зустрінуть Істапа, коли він наважиться лізти до печери, — забувши недавній страх, відповів Мача.
Хлопці розклали невеличке багаття і сіли відпочити. Тільки тепер вони відчули, як стомилися і зголодніли.
У орочів є звичай: ідучи з полювання, обскубувати здобуту дичину. Отже, поки хлопці дійшли до печери Жовтого Духа, три куріпки юних мисливців були вже без пір'я. Тепер, наштрикнувши м'ясо на шпички, Юра і Мача смажили його над огнищем. Коло каменя вони знайшли залізну миску з шматком закам'янілої від морозу оленини.