Десятків зо два великих кет, ставши сторч, вибивали хвостами ями в гравійному дні. Вони несамовито крутилися, буравлячи хвостами, як свердлами, гравій, мутячи воду* і здіймаючи каскади бризок. Потім риба відпочивала кілька хвилин і знову бралася до роботи. Вже знесилена, із скривавленими хвостами і плавниками, кета все поглиблювала і розширювала ямки.
Хлопці, як зачаровані, дивилися в воду, чекаючи, що буде далі. Раптом у прозорій воді вони побачили велику мальму з червоними плямами на боках. Тільки нова рибина з'явилася на плесі, як три самці кети, вишкіривши зуби, з широко роззявленими ротами кинулись до при-шельця. Мальма враз мотнула хвостом і зникла.
Минуло ще з півгодини, і хлопці побачили, як кожна кетина, ставши коло своєї ямки, конвульсивно вигинаючись, почала випускати ікру. Червоножовта, як золоте намисто, .ікра наповнювала ямку. Одночасно самці випускали в воду молоко, і ручай змутнів, ніби хто вкинув у воду вапна. Випустивши ікру, риба хвостами і черевами стала загортати ямки гравієм. Не шкодуючи себе, ранячи об каміння черево і плавники, риба ховала свою ікру. Потім знесилена, ледве борючись з течією, стояла коло своїх схованок.
Знову з'явилося кілька червоноплямистих мальм, і знову самці кинулись на ворогів з вишкіреними пащами. Хижаки повернули назад, а кета знову стала коло загорнутих ямок. Раптом одна рибина, дуже поранена і знесилена, перекинулась догори черевом. Вона безсило ворушила плавником, і вода зносила її вниз по течії все далі й далі від схованок з ікрою.
Потім перекинулась на черево друга рибина... третя...
Хлопці повернулися до юрт, і старий розповів їм, що ( мальма — перший ворог кети. Мальма відшукує схованки з кетовою ікрою і з'їдає ікру.
— То треба більше ловити мальму, — схвильовано сказав Юра.
— Ловити? А кому вона потрібна? Орочів мало, а мальми багато. Скільки треба на харчі, стільки і ловлять.
— А солити? — спитав Юра.
— Солити було б добре. Але мальма йде в річку, після кети, коли промисел закривається. І ловити нікому, і солити нікому.
Юра спитав, навіщо сховали рибу в амбар.
— Аякже? Гаврило та Ілля щороку прикочовують до моря рибалити. От навесні вони знову повернуться сюди, а харчі будуть готові. Вони і їстимуть мальму, поки не наловлять нової риби.
— А як хто вкраде?
— Хе-хе-хе, — засміявся старий. — Тут нікому красти. Як можна красти? — дивувався він. — Ороч залишає зимою в амбарі рибу, зброю, вішає в лісі на сучку рушницю, чайник і знає, що як і через рік повернеться назад — речі будуть цілі. А інакше як можна жити в горах? Як можна кочувати? Хіба все повезеш з собою? Сьогодні ти забереш чужу рибу, а завтра прийдеш голодний до своєї схованки, а вона — порожня, хтось у тебе забрав. А риба і звір — не щодня ловляться. От тобі і голодна смерть. Тільки звір краде. То від звіра амбар на стовпи ставлять.
Хлопчик почував, що в словах старого не все правильно: адже куркулі обдурюють наймитів, які на них працюють і нічого за це не одержують... Хіба це не та сама крадіжка?
Юра згадав про рибу, що наловив ведмідь.
— Чому орочі не забрали тоді риби?
— Як можна брати? — здивувався старий. — То ж чужа риба! То ведмідь наловив собі! Візьми її, а ведмідь спіймає і загризе.
— Та того ведмедя так налякали, що він на те місце і не прибіжить.
— Інший ведмідь спіймає. Цей скаже другому, а той спіймає і загризе...
Юра здивувався:
— Як же це так?
— Ведмідь — то не звичайний звір. Він усе знає і все бачить. У ведмедя розум більший, ніж у людини, і сила в нього більша.
— Це ж вигадка, — несміливої бо йому не хотілося образити старого, заперечив Юра.
Старий раптом засміявся і, хитро подивившись на Юру, сказав:
— Старі люди так казали.
— А ви вірите цьому? — допитувався Юра.
— Хе-хе-хе, — зітхнув старий і нічого не відповів.
У казані над огнищем кипіла юшка з рибою. Жінки готували столики, ставили посуд до чаю.
— Скажіть, дідусю, чи повертається кета в море після того, як викине ікру?
— Ні. Це я певно скажу: ніколи не повертається. Хіба дохлу донесе вода до моря.
ОРОЧІ ЛОВЛЯТЬ ОЛЕНІВ
Прокинувшись, Юра не питав, чи кочуватимуть сьогодні. В юрті все було складено і зав'язано, крім столика з однією чашкою для Юри.
Незабаром знадвору почувся шум.
— Олені, — сказала Мачина мати і, взявши в руки обротьки і віжки, вийшла з юрти.
Юра поспішив за нею і побачив величенький табун голів на сто, якого гнали чоловіки до юрт.
"Цікаво подивитися, як їх ловитимуть", подумав Юра, уявляючи, як зараз почнуть накидати аркани на гілчасті роги оленів.
Але він побачив зовсім інше. Все населення "чотирьох юрт аж до трилітніх дітей, розкинувшись колом, поступоїш оточувало оленів, поки не обійшло весь табун. Людина від людини була кроків на півтораста. Тепер, оточивши табун, люди почали сходитись усе ближче й ближче. Олені тиснулись докупи, перебігаючи з місця на місце, то вискакуючи з гущі, то знову поринаючи в ній. Коли якийсь олень, відокремившись, намагався відбитися від табуна, люди здіймали лемент, махали руками, і наляканий олень знову приєднувався до табуна і губився серед рудого натовпу.
— Галі!1 — гукнув Ілля і кинув Юрі кінець довгого маута2.
— Галі! — лунало скрізь, і Юра бачив, як кожен кидав сусідові кінець аркана.
Тепер табун був оточений —суцільним колом віжок, і люди все стискували і стискували коло, зсотуючи в руках аркани. Найдикіші з оленів, налякані близькістю людей, кидались тікати, але побачивши перепону, здивовано спинялися на якусь мить перед віжками, а потім, замість перестрибнути їх, поверталися до табуна і ховалися в гущі.
Нарешті люди підійшли так щільно до оленів, що маути торкалися тварин.
"Як риба в казанку", подумав Юра, дивлячись, як хвилюються олені, весь час змінюючи місце, намагаючись сховатися в гущі, якомога далі від краю.
Кілька чоловік і жінок віддали свої кінці сусідам і зайшли в середину кола. Кожен з них спритно відшукував своїх оленів, надівав на них обротьки і прив'язував до віжок. То один, то другий хазяїн, закінчивши ловити своїл оленів, давав про це знати іншим і спинявся. Через десять хвилин хтось подав команду, і ремінне коло впало.
Юра, здивувався, побачивши, як увесь табун, ще хвилину тому безладний і рухливий, раптом перетворився на кілька струнких оленячих валок з провідником спереду кожної.