Здавалося, ніхто, крім людини, не міг загрожувати ро— дині песців, але був у Димки заклятий ворог — величезний світло-сірий північний вовк. На щастя песців, вовки зустрічалися рідко і полювали головним чином на гусей, що линяли, та на північних оленів. Але, зустрівши песця, вони не проминали випадку задавити свого конкуруючого родича.
Якось під час полювання Димка побачив, що до нього наближається вовк. З переляку він кинувся до своєї нори. Вовк погнався за ним, але Димка добіг до лазу раніше і сховався у підземному лабіринті. Хоч вовк був дуже голодний, та розкопувати нору, яка мала понад тридцять виходів у різних місцях, не став.
Пізніше в тундрі знову з'явилися люди. Вони спорудили просторі годівниці й поклали в них багато тюленячого м'яса. Широко прочинені дверцята годівниць немов запрошували песців увійти й покуштувати улюбленої їжі. І песці не стали чекати, особливого запрошення. Вони гідно оцінили турботу людей і стали відвідувати бенкетну цілими зграями. А мисливці час од часу підкладали в клітки свіже м'ясо та рибу. Регулярно відвідувала годівницю й Димчина родина.
А в один із днів у кінці літа мисливці насторожили дверцята годівниць. Зайде всередину песець, а вийти назад не зможе: годівниця стала пасткою. Багато песців упіймали мисливці. Потрапила в неволю і Димчина дружина.
Засумував Димка, вирушив на пошуки своєї подруги. Довго йшов він берегом річки, якою мисливці приїздили на моторному човні оглядати пастки, поки не дійшов до людського житла. Тут, у просторій вольєрі, зробленій із залізної сітки, утримувалися бранці. Серед них була і Димчина подруга.
Він пізнав її і дуже зрадів. Довго сидів Димка біля її в'язниці, а потім пішов у тундру, зловив куріпку і, принісши її до вольєри, поклав на землю біля коханої полонянки, але вона не змогла скористатися передачею: заважала густа сітка. Люди, які часто виходили з будинку, лякали Димку. Він тікав, ховаючись за пагорбами, а незабаром знову з'являвся біля вольєри, підбігав до сітки й обнюхував свою подругу. Одного разу він спробував підкопатися під сітку вольєри. Можливо, це йому б і вдалося б, але мисливці вчасно помітили Димку й мало не зацькували його собаками.
Поникавши кілька днів у околицях табору, Димка знову прийшов до своєї подружки, але вольєра була порожня. Не з'являлись і мисливці. Вони вивезли всіх песців на далекий морський острів для вільного розведення.