— Ось ми і знайшли вас,— промовила весело дівчина.— А де ж це Микола Іванович?
— Поповнення прибуло! — зраділо вигукнув із-за намету вчений.— Друзі, знайомтесь, це — Галя, аспірантка, вивчає наземних молюсків, а Владислав — її брат, фізик.
Владислав розшнурував рюкзак і витяг оранжевий намет. Хлопці одразу ж узялися йому допомагати.
— Що, Славо, знову тебе сестра експлуатує? — засміявся Микола Іванович.
— Яка там експлуатація,— промовив той, забиваючи в землю металевий кілок.— Я сам захопився молюсками так, що, боюся, доведеться професію міняти!
— Владику, ти довго марудишся з наметом,— підійшла Галя з електричним ліхтарем,— нам поспішати треба.
— Візьміть і мене з собою,— попросив Толя.
— І мене! — благально дивилася на них Люда.
Дозволите, Миколо Івановичу? — звернулася Галя до вченого. І, коли той дав згоду, попередила юннатів: — Але майте на увазі, що й уночі будемо по хащах лазити, слимаків шукати!
— Після екскурсії Толя і Люда представлять колекцію наземних молюсків,— промовив Микола Іванович,— і розкажуть усім, що бачили вночі.
— Гаразд! — погодилися ті.
Нашвидку посьорбали борщу, випили згущеного молока і подалися до березового гайка. На полі конюшини Галя зупинилася.
— Бачите, що робиться! — показала листочки конюшини з прогризеними в них дірками.— Це робота голих слимаків.
Зайшли в конюшину.
— Ось він, голубчик,— зраділа Галя.— Давай сюди, Владику, коробку. Чудового аріона знайшла!
Великий, без черепашки, слимак лежав на зеленому листі й ворушив двома довгими щупальцями.
— Немов антенами водить! — здивувався Толя.
— У нього очі на кінчиках щупалець,— пояснила Галя,— ними він і розрізняє предмети на відстані до одного сантиметра. Ми затулили світло, ось він і захвилювався.
— А інша, коротша пара щупалець навіщо? — запитала Люда.
— На них розміщені рецептори, якими аріон розрізняє запахи. Щупальця служать також органами дотику.
— Тримайте його, бо втече! — зарепетувала Люда, побачивши, що слимак посунув з листка, намагаючись, напевно, сховатися.
— Чого кричиш? — цитьнув на неї Толя.— Ще злякаєш слимака!
— Не злякає,— засміялася Галя.— Слимаки глухі.
— Галю, йди сюди,— покликав Владислав.— їх тут тьма-тьмуща!..
Справді, посередині конюшини копошилося багато аріонів. Галя з Владиславом відміряли в одному місці квадратний метр і підрахували шкідників. їх було двадцять. В іншому місці вони нарахували п'ятнадцять слимаків на одному квадратному метрі, а Люда й Толя знайшли їх одинадцять.
— Біда яка,— похитала головою Галя,— пропаде поле, якщо не вжити заходів.
— А як з ними боротися? — запитала Люда.— Може, завтра вранці всі сюди прийдемо та визбираємо їх?
— Вранці їх не знайдеш — поховаються у шпарки. Ми краще зателефонуємо в управління зеленого господарства, щоб рослини якоюсь їдкою речовиною обприскали, приміром, негашеним вапном, тоді хижаки напевно загинуть.
Назбиравши слимаків, пішли далі.
Смеркало. Сонячні промені якось раптово сховалися за густою стіною потемнілих дерев, що зовсім близько підступали до стежки.
Галя увімкнула електричний ліхтар і звернула до невеличкого розсадника плодових дерев. Промінь ліхтаря забігав по гілках і зупинився.
— Схожий на виноградного слимака,— побачив молюска Толя,— тільки розміром менший.
— А ти спостережливий,-— похвалила Галя хлопця.— Це справді виноградний слимак, однак у наших місцях, як бачимо, вони дрібніші, ніж ті, що живуть на півдні. Пригляньтеся до мушлі цього молюска.
У неї дзигоподібна форма, вздовж завиткІв ідуть широкі коричневі смуги, іноді, правда, вони бувають майже непомітні. Вдень равлик ховається у своїй хатці, а на годівлю вилазить уночі. Дихають наземні молюски легенями.
Галя взяла в руки молюска, той одразу ж хотів сховатися в мушлю, проте дівчина притримала пінцетом його тіло.
— Це — нога, м'язи її підошви ритмічно скорочуються, немов хвиля пробігає по ній. Вона завжди "змащена" слизом, що значно полегшує равликові ковзання на поверхні рослин,
А ось ротовий отвір слимака. У ньому схована радула — своєрідна тертушка, з допомогою якої він зішкрябує рослинну їжу. Найкраща їжа для цього равлика — листя винограду. Коли його немає, він не гребує й садовими рослинами.
Живуть виноградні слимаки 6—7 років. Зимують у ямках, які самі риють. Закопавшись, вони виділяють вапняну пробку і нею відгороджуються від навколишнього світу, а потім ціпеніють і просинаються але навесні.
— Молюск цей, друзі,— доповнив Владислав,— цікавий ще й тим, що в ряді країн, зокрема у Франції, Іспанії, Італії його використовують у їжу.
— Бр-р! — аж стрепенулася Люда, проте глянула на Толю й замовкла,
А Владислав засміявся.
— З незвички воно, безперечно, дивно, однак я й сам пробував — нітрохи не гірше від уславлених устриць.
— Теж мені дегустатор,— суворо промовила Галя.— Давай краще назбираємо великих слимаків. Здається мені, що вони дуже різняться від звичайних шириною устя. Можливо, нам трапиться якась нова форма.
Найбільше виноградних слимаків знайшли на листі молодих абрикосів і персиків.
— Бач, як тягне їх до південної рослинності,— зауважив Владислав.— А це, якщо не помиляюсь, польовий слизень виповз садовиною порозкошувати.
— Так, це справді він,— нагнулася до землі Галя,— я не бачила їх на острові.
Невеличкий, дуже схожий на аріона слимак під сильним світлом намагався сховатися під грудку, але Галя встигла схопити його пінцетом і посадити до окремої баночки.
Ще довго вони ходили по острову, аж поки роса не впала. Тоді повернулися до табору й полягали спати.
...Вранці Толя відчув, як щось лазить по його обличчю. Проснувшись, він хотів здмухнути нахабу. Мацнув обличчя, але нічого не впіймав. Тим часом невидиме створіння й далі бігало по ньому.
— А хай ти луснеш! — гукнув він і розплющив очі.— Так ось хто це! — розсердився, побачивши Люду з травинкою в руці.
— Тихше! —— притиснула дівчинка пальця до вуст.— Ще розбудиш усіх. Там Галя й Владислав кличуть, ходімо до річки шукати сли
маків. Чи. може, спати хочеш?
— Ти що? — схопився Толя.— Біжімо!
Стояла тиша, тільки з гаю долинали пташині голоси. Дихалося на повні груди. Попрямували до луків.
— Ось тепер придивляйтесь уважно,— порадила Галя,— в траві нам потрібно знайти невеличкого легеневого молюска зонітоїдеса.