О л е н к а. Може, то наше село й було?
В i ч н и й. Може... Ми в тому селi тiльки нiч були... Там нашого комкора якась бабка на ноги поставила...
Оленка (аж стрепенулася, так вразила її надiя). Кравцова!.. Кравцова! Знали такого?
В i ч н и й (вражений, пауза). Знаю... Ти... А ти не Їлонка?
О л е н к а. Вiн! Це вiн! А я Їлонка... Тодi була Їлонка.
В i ч н и й (опустився на ослiнчик). Оце так... Кажуть, снаряди в повiтрi зустрiтися можуть, а щоб люди отак...
О л е н к а. Де вiн?
В i ч н и й. Слава богу, що ти така, слава богу...
Оленка (схопилася, кинулася до Вiчного). Кажiть!..
В i ч н и й. Тобi принiс, а сам попробую. (Вiдкриває пляшку, наливає собi в кухоль). Отаке буває
В i ч н и й. Кравцов — iменi так i не знаю... Був там Кравцов чи ординарцем, чи просто при штабi. Коли вiдступали — розшарпали нас, розбили, — все перемiшалося... Геройський хлопець Кравцов! Якось ад'ютант комкора, капiтан Скирда, хоробрий i безстрашний чоловiк, сам з кулеметом нiмцiв затримував... Ми вiдступали... А вiн на тiй сторонi рiчечки й залишився... Фашисти б'ють, не пiдступити, а Кравцов вужем пролiз i витяг ад'ютанта, можна сказати, з того свiту... Та попросив не казати, що вiн врятував... Не знаю чому. Може, тому, що ад'ютант не любив, коли хтось хвастав своїм героїзмом. I Кравцова тодi куля зачепила — я його перев'язував. Теж хлопча просило, щоб не знали про його рану-хотiв у строю залишитися. А потiм... ти знаєш (пауза)... Я не вiрю, щоб вiн щось погане... Якщо й було, то по-доброму...
О л е н к а. Я кохаю його.
В i ч н и й. Тодi й треба було сказати... А то десь забiгла...
О л е н к а. I сама не знаю, чому втекла тодi. Баби злякалася.
В i ч н и й. Коли вийшли з оточення, Кравцова — в штрафний чи в маршову роту.
Оленка (тихо). Де вiн тепер?..
В i ч н и й. Якщо зостався живий — десь воює!
Заходить Чорний. Вiчний схопився, виструнчився.
Ч о р н и й (глянув на стiл). А це що за галантерея? (Повiв поглядом на Вiчного).
В i ч н и й. Рядовий Вiчний!
Ч о р н и й. Рядовi всi вiчнi.
В i ч н и й. Так точно, товаришу старший лейтенант, рядовi вiчнi. Вiчнi, бо їх без лiку.
Ч о р н и й. Фiлософствуєш?
В i ч н и й. Потроху. Дозвольте йти?.. (До Оленки). До побачення, дочко. Ще зайду, а нi, то ти навiдайся, поговоримо. (Вийшов).
Ч о р н и й. Учора Ася Михайлiвна вiдчубучила. Щоб, мовляв, ближче до поранених, так вона прямо в пекло полiзла, ну, її й стукнуло. (Жест). Ось цими руками винiс, на щастя тiльки оглушило. Очуняла... Жiнки живучi, це їхня перевага. (Подивився на дiвчину). Що з тобою?
О л е н к а. Нiчого.
Ч о р н и й. Захворiла?
О л е н к а. Здорова.
Ч о р н и й. Краще б ти захворiла. (Помовчав). Проти позицiй сусiднього батальйону дiє нiмецький снайпер. Вже комвзводу... I бiйцiв, як куропаток... Снайпера нашого теж пришив. Наказ зi штабу...
О л е н к а (пiдвелася). Слухаю!
Ч о р н и й. Маскiровочка там не перший клас! Пропадеш, як i той... Ви, жiнки, можете придумати якусь хворобу. Вам це легко. А я скажу в штабi... Домовились?
О л е н к а. Нi! Пiду!
Ч о р н и й (аж сердито). Тобi жити треба, Кравцова знайти треба!
Оленка (уперто). Пiду.
Ч о р н и й. I хто придумав жiнок на фронтi?!
О л е н к а. Вони самi придумали.
Ч о р н и й. (обняв за плечi Оленку. Видно, як тамує тривогу. Пауза). Iди! Влiпи йому. Влiпи йому в самiсiньке серце. В самiсiньке серце, гаду!
Висвiтлюється лист.
"Вiчний розповiв менi все... Кравцов, прости!.. Не знаю, чи зможу коли-небудь зняти з своѕї душi те горе, що мимоволi заподiяла тобi...
Хто б подумав, що кохання може спричинити горе? Кохання i горе-хiба їм можна стояти поряд?"
Перемiна свiтла, в землянцi Чорний i Федiр Iванович. Федiр Iванович сидить, обхопивши голову. Чорний ходить, не в силi приховати хвилювання.
Ф е д i р I в а н о в и ч. Хто сказав?
Ч о р н и й. Комбат-два подзвонив.
Довга пауза. Заходить Вiчний, в руках Оленчина гвинтiвка, рукавички, шапка... Шапку i рукавички вiн поклав на стiл, гвинтiвку обережно прислонив у кутку... Всi троє мовчать... Федiр Iванович пiдвiвся. Напружена пауза.
В i ч н и й. Зняла фрiца... I самої не минула куля... Клопоче над нею Ася...
Ч о р н и й. Виживе... Вона так ненавидить фашистiв i так кохає Кравцова! Виживе!
Заходить Ася. Всi повернулися до неї. Затемнюється землянка, висвiтлюється лист:
"...Вижила. Снайпером уже не можу. Вивчилася на радистку. Завтра нашу групу посилають у ворожий тил. Генерал мене окремо викликав, сказав — подумати. Зрозумiла — завдання виключно небезпечне. Що б ти зробив, Кравцов, на моєму мiсцi? Вiдмовився б? Нi!.. Я теж!.. Я тепер збагнула, чому в той свiтанок втекла. Не баби злякалася. Щастя мене понесло..."
Лист перетинає телеграфна стрiчка:
Штаб партизанских отрядов отсутствием анкетних данных сообщить местонахождение Кравцова не имеет возможности
Фронтова дорога. Чорний, Федiр Іванович, Ася, Вiчний когось чекають. Кожний в своїх думках. Заходить О л е н к а з речовим мiшком за плечима.
О л е н к а (радiсно). Всi прийшли! Спасибi!
Чути сигнал машини.
Ч о р н и й. На вiллiсi. Як генерал!
А с я. Добре, що приїхала попрощатися.
Ч о р н и й. Значить, на той бiк?
А с я. Не згуби адреси, пiсля вiйни зустрiнемося.
О л е н к а. Напам'ять вивчила.
В i ч н и й (дiстає якийсь згорток). Вiзьми.
О л е н к а. Що це?
В i ч н и й. Потiм подивишся — гостинець.
О л е н к а (цiлує Вiчного). Спасибi...
В i ч н и й. Прощайся та йди... Чуєш, гуде.
Ч о р н и й. Хто ж це тебе засватав у таку командировочку?!
О л е н к а. Сама... I Федiр Iванович... допомiг.
Ф е д i р I в а н о в и ч. Щасливої дороги. (Як перед старшим, вiддав честь, повернувся i стройовим кроком вийшов).
Ч о р н и й. Математик!
А с я (поцiлувала Оленку). Щасти! (Виходить).
Ч о р н и й (подав руку). Бувай здорова, закохана.
Чути сигнал машини.
О л е н к а. Iду.
В i ч н и й (пiдiйшов). Бережись, дочко. Скоро вiйнi кiнець... (Поцiлував). Iди.
Оленка вибiгає, щоб не помiтив її слiз.
Понiс вiтер пушинку!
Завiса
ДIЯ ДРУГА
КАРТИНА ПЕРША
Висвiтлюється лист:
"...Ти, мабуть, уже демобiлiзувався, Кравцов, уже дома... Я теж їздила додому...
...В нашiй хатi зупинилися на постiй два нiмецьких офiцери. Їм забажалося "руського чаю", справжнього, з самовара. Бабуся приготувала i чай, i заварку — вона на цьому зналася... Напилися офiцери, поснули та й не прокинулися вiд бабиної заварки. Оскаженiли фашисти i все село спалили, i людей до одного... Не село, а згарище. Тiльки печi бiлiють, як хрести. Не село, а кладовище...